- Обидва мої сина захищали Україну на фронті, старший Сергій загинув, а молодший Максим втратив частину ноги, коли підірвався на міні, — розповіла «ФАКТАМ» Світлана Сисоєва, яка цього року відкрила підприємство з виробництва одягу під брендом «SVOE RIDNE». — Напередодні загибелі старшого Сергія, молодший Максим з побратимами пішов на бойове завдання, бути на зв’язку не мав можливості, тож я сильно хвилювалася. Я писала і телефонувала Сергію, він як міг мене заспокоював. Потім Сергій теж перестав відповідати. І в мене почало боліти серце за них обох. Я відчувала, що щось погане або вже сталося або може статися. Але ще не могла зрозуміти, з ким саме — зі старшим сином чи молодшим. Пізно ввечері Максим вийшов на зв’язок — написав «Все добре». А о пів на восьму ранку мені зателефонувала дружина Сергія Ірина. Ридаючи, повідомила, що її чоловіка, мого старшого сина, більше немає.
Незважаючи на втрату брата, Максим продовжив службу. Через пів року на бойовому завданні він підірвавшись на міні, отримав тяжке поранення. Довелося демобілізуватися. Після реабілітації він поступово повернувся в цивільне життя. Через півтора роки молодший син одружився. Зараз разом з дружиною Анастасією Максим працює на нашому швейному підприємстві.
— Ви особисто розробляєте моделі одягу, який відшивається на вашому виробництві? — ставлю питання Світлані Сисоєвій.
- Спільно з дівчатами. Маємо в колективі закрійницю і модельєра. Працюємо так: я їм кажу, що хочу бачити в нашому асортименті, і вони реалізують ці ідеї. Важливо, що все — від лекал до готових виробів — ми робимо самі. Зазначу ще, що маю не тільки виробництво, але й магазин жіночого одягу. Так от, створюючи нові моделі, ми в значній мірі спираємося на поради наших продавчинь — вони підказують, що хочуть придбати покупці.
— На яку категорію споживачів ви орієнтуєтесь?
- На жінок середнього віку — тобто 30 плюс. На першому плані, щоб речі нашого виробництва були комфортними та якісними. Пропонуємо переважно повсякденний одяг з натуральних тканин або натуральних з додаванням невеликої кількості синтетики.
- Зараз у мене семеро працівників. Безпосередньо на виробництві задіяні троє. Ще двоє навчаються працювати з потрібними нам комп’ютерними програмами — для розробки дизайну, виготовлення принтів та вишивки. Я також вивчаю ці програми. Тут слід сказати, що маємо DTF-принтер, вишивальну машину, плотер. Вони потребують комп’ютерного програмування.
Важливо, що кожний з учасників колективу може виконувати різні роботи. Тобто у кожного є своя профільна спеціальність, але за потреби я можу попросити зробити й щось інше. Для успіху справи такий підхід доволі корисний. Це потрібно всім нам, бо кожний зацікавлений в кінцевому результаті.
— На вашому виробництві відшивається одяг для поранених військових?
— Так, ми відшиваємо та відправляємо безкоштовно адаптивний одяг. В одному з шпиталів у нас є знайомий медик. Він координує, куди, скільки, кому, які розміри таких речей потрібно. З тканинами нам допомагають наші знайомі волонтери.
Також ми допомагаємо і іншим військовим. Наприклад, відшиваємо робочі штани для ремонтних бригад ЗСУ. Були запити на сітки, ми підключалися, купували сітки. Зараз маємо ще декілька ідей, про які я б не хотіла публічно говорити, поки ми їх не реалізуємо.
— З чого ви починали свій бізнес?
- З відкриття у 2023 році крамниці одягу в місті Зміїв, де я проживаю. Починала з двома подругами, з якими познайомилась завдяки волонтерській діяльності. Восени 2024 року, щоб розвивати бізнес та одночасно створити умови для підтримки Максима в цивільному житті, вирішила відкрити магазин в Харкові, де син мешкає (це вдалося зробити завдяки гранту від держави «Власна справа»). Максим займається маркетингом, а зараз ще й допомагає мені на виробництві. Зауважу ще, що через численні обстріли Харкова вирішила все ж перевести крамницю в Зміїв.
— Крамниця жіночого одягу — це був ваш перший досвід підприємництва?
— Понад 20 років працювала в цеху з випуску трикотажних виробів — шарфи, шапки, майки, светри, тощо. Тож швейне виробництво знаю добре. Мені ця справа подобається. Ще коли навчалась в школі, закінчила курси крою та шиття.
— Маючи магазин жіночого одягу, ви вирішили відкрити ще й власне виробництво такої продукції. Що стало поштовхом для цього?
— Дивіться, у першій рік роботи магазину ми «тестували» багатьох українських виробників одягу. В продукції одних розчаровувались, виробами інших — захоплювались. Пробували й турецький та китайський товар. Врешті зробили остаточний вибір на користь українських виробників, бо вони вміють відшивати гарний та якісний одяг.
Проте не все так ідеально, як може здатися з того, що я вам тільки що сказала. Поясню. Я вже вам говорила, що ми уважно прислухаємося до побажань наших покупців. Час від часу траплялися ситуації, коли жінки шукати певні моделі, а у нас їх не було. Реагуючи на це, ми зверталися до багатьох виробників, і не рідко виявлялося, що вони або не можуть нам запропонувати, те, що ми хочемо, або ціна зависока. Який вихід?
— Так. Життя підказало, щоб ми самі відшивали найактуальніші для споживачів на даний час речі і щоб вартість цього одягу була доступнішою.
— На придбання необхідного обладнання потрібна чимала сума. Як вирішили це питання?
- Натрапили на грантову програму від Українського ветеранського фонду, склала бізнес-план, подала документи і отримала грант. За грантові кошти (майже півтора мільйона гривень) закупила дві швейні машини, два оверлоки, розпошивальну, петельну, вишивальну і поясну машини, розкрійний та паровий столи, прес для встановлення металофурнітури, плотер для вирізання термоплівки, лазерний гравіювальний верстат (на ньому можна вирізати і гравіювати), тощо. А також ноутбуки та програмне забезпечення. Виробництво почало працювати на початку січня нинішнього року.
— Щодо бізнес-плану, який ви подавали для отримання гранту. Спеціально десь вчилися, як його складати?
— Так, з подругою, з якою разом працюємо, пройшли відповідне навчання на курсах. Ми вдвох писали бізнес-плани і на перший грант (на відкриття магазину), і на другий (на створення виробництва).
— На своєму виробництві відшиваєте одяг тільки для власного магазину чи маєте покупців в інших містах і регіонах?
- Тільки нашим містом Змієвим не обмежуємося, адже маємо онлайн-магазин, сторінки в соцмережах. Тож у нас замовляють речі з багатьох куточків України.
— Ще спитаю про ваших синів. Коли почалася велика війна, вони добровольцями пішли на фронт?
- Обидва мої синочки стали військовими ще до початку повномасштабного вторгнення. Старший Сергій підписав контракт у 2017 році. Проте, коли у них з дружиною народилася донечка, він вирішив звільнитися зі служби. Але згодом знову пішов у військо.
Молодший Максим у листопаді 2021 року підписав контракт з 73-й морським центром Сил спеціальних операцій.
— Побратими розповіли, за яких обставин загинув ваш старший син Сергій?
— Так. Група отримала бойове завдання. З невідомої мені причини в ній не було свого медика. Тож визвався йти Сергій. Це завдання стало для нього останнім.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про бійця, якому через поранення паралізувало ноги і половину тіла. Воїн зустрів у лікарні своє кохання і у нього з'явився шанс знову ходити.
На фото у заголовку Світлана Сисоєва демонструє речі у власному магазині
Фото надано Світланою Сисоєвою
