Чемпіонат світу з хокею в дивізіоні IA запам'ятається не тільки найкращим результатом збірної України за останні роки, а й тим, що в команді важливі ролі отримали молоді виконавці.
Одним із них став Олександр Левшин. 18-річний голкіпер відіграв два матчі і зробив вагому заявку на те, що ворота "синьо-жовтих" на довгі роки вперед будуть під надійною опікою.
"Чемпіон" вирішив дізнатися, чому гравець із самого дитинства хотів захищати ворота, як проходить його життя в Канаді, обговорили виклик у кемп Ванкувера і, звичайно ж, виступ за збірну України.
– З 2023 року ти знаходишся в структурі Торонто Петріотс. Що було найважчим у перших місяцях адаптації: мова, інший стиль гри, конкуренція чи життя поза хокею?
– Насправді не було нічого надважкого чи проблемного. Я шалено люблю цю команду і вдячний цій організації. У нас чудовий тренерський колектив, відмінні партнери та товариші по команді. Напевно, найнезручніше було те, що добиратися до арени треба автобусом 2 години в одну сторону. Разом 4 години на день йшло тільки на дорогу.
Також у нас ранні тренування, які починалися в 13:00, тому іноді важко було знаходити час на школу та навчання. Що стосується хокейної частини, то найнепростішим було перевчити себе і почати грати набагато глибше у воротах, оскільки маленька поляна (хокейний майданчик у Північній Америці менший за розмірами від європейського – прим) та дорослі гравці гарного рівня.
– В одному з інтерв'ю ти зізнавався, що сам хотів стати воротарем, батьки навіть відмовляли. Чому вже тоді в юному віці вибрав цю позицію і з роками не було бажання спробувати себе на іншій позиції?
– Насправді я не можу чітко пояснити свій вибір, у мене просто таке відчуття, що я все життя цим займаюся, від народження і мені це подобається. А коли подобається те, чим займаєшся, то не виникає бажання щось змінювати – ти просто продовжуєш робити улюблену справу і отримуєш від цього задоволення.
– Хокей – спорт справжніх чоловіків. Але, можливо, займався ще якимось видом спорту?
– На жаль, на інші види спорту просто не вистачає вільного часу. Хоча дуже люблю грати у шахи, футбол, баскетбол.
– У чому найбільша різниця між стилем гри воротаря в Європі та Північній Америці? Чи змінилася твоя техніка після переїзду?
– Як я вже казав раніше, найголовнішою зміною в моїй грі після переїзду в Канаду став "правильний вибір позиції". Ще можу додати, що тут немає права на дурний відскок чи рикошет, тож над цим я теж зараз працюю. Намагаюся прямі кидки ловити намертво, або відводити у кути.
– Ігри, тренування – це важливо і забирає багато часу та сил. Але все ж таки, як ти проводиш свій вільний час, розкажи про свій побут. Наприклад, де зараз живеш, команда надає житло чи якась родина бере опіку, як це буває, коли студенти їздять за обміном?
– Я живу окремо, винаймаю кімнату в бейсменті (поверх будинку під землею). Якщо є час – люблю гуляти, ходити пішки. Також я часто треную маленьких воротарів, мені це дуже подобається. Мій тренер завжди казав, що коли ти когось навчаєш, ти навчаєшся сам.
– У молодіжних лігах Північної Америки є ще кілька українців. З кимось підтримуєш зв'язок?
– Так, звичайно! Часто бачимося та спілкуємося з Іллею Шибінським (сезон-2024/25 Ілля провів у команді Торонто Джуніор Канадіенс в OJHL – прим.).
– Чемпіонат світу та матчі за збірну. Ну почнемо не з результатів, а з перельоту. Ти зовсім молодий, як із американського часового поясу повернутися до європейського. Чи вдалося швидко переключитися?
– Зі зміною часового поясу проблем не було. Ще за 5 днів до вильоту я намагався вдень відпочивати, а вночі не спати. Міг собі це дозволити, бо наш сезон на той час уже закінчився.
Тяжко було тренуватися на першому тренуванні після перельоту. Але на друге тренування вже вийшов як новенький.
– Ти та Богдан Дьяченко провели відмінний турнір. Чи не було мандражу перед матчем із британцями? Розумію, хоч і 18 років, але досвід уже в тебе достатній, але все ж таки матчі за збірну, напевно, інше хвилювання.
– Мандражу не було, але, звичайно ж, переживав. Тут я, звичайно, зобов'язаний сказати велике спасибі моїм партнерам – Богдану Дьяченку та Сергію Писаренку. Хлопці дуже сильно мені допомагали та підтримували.
Також мені сильно допомогла та додала впевненості наша товариська гра проти Польщі, яка стала для мене першою грою у національній збірній.
– Тебе запросили до табору розвитку Ванкувера. Розкажи, як це сталося і що це взагалі таке?
– Подзвонив генеральний скаут Ванкувера у провінції Онтаріо (Торонто – столиця цієї провінції, тоді як Ванкувер є головним містом у провінції Британська Колумбія – прим.), сказав, що хочемо включити тебе в свій табір розвитку.
Я вибирав між чотирма таборами – Ванкувер, Торонто та пару команд із США. Але оскільки я не маю американської візи, мій вибір зупинився на Ванкувері.
Допис, поширений Toronto Patriots (@ojhlpatriots)
– Восени минулого року було оголошено, що ти приєднаєшся до колективу NCAA. Але там грають набагато старші гравці. Тобто за Університет Кларксона ти виступатимеш не раніше сезону 2026/27?
– Так, все правильно. Я планую ще два сезони відіграти у Major Junior і вже потім йти до NCAA. Щоб грати в університетській лізі, ти маєш бути вже досвідченим та награним воротарем, з чітким розумінням гри.
