На фронті загинув один із лідерів "Пласту", співзасновник Самооборони Майдану і командир роти 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців Роман Орищенко.
Трагічну звістку повідомив його друг, Голова Крайової Ради "Пласту", історик Юрій Юзич.
"Роман був типовим "сірим" революціонером. Його знали всі, але в новинах про нього звичайно не писали. У 2004-му саме він був координатором студентів та активістів, які приїздили на Майдан із Черкас в рамках одного із молодіжних рухів опору диктатурі.
А у 2013-му саме він привіз своєю машиною першу звукову апаратуру на Євромайдан, що лише починався. Жартував, що є першим "автомайданівцем", бо вигріб за цю доставку", – написав Юрій.
У 2013-2014 роках Роман був одним із ключових творців Самооборони Майдану. У штабі самооборонівців, що базувався у Будинку Профспілок, він відповідав за розгортання і підтримку мереж спротиву у регіонах, за що отримав орден "За мужність".
"Коли вся країна хотіла дізнатись, хто ж то створив батальйон "Донбас", то Роман спокійно в приватному режимі розповів хто і до чого. Бо знав його ще тоді, коли Самооборона народжувалась.
Коли більшість пішла добровольцями на фронт, то він не зміг… Надто багато було зав’язано на ньому у Києві. Опісля гриз себе за це і несподівано для багатьох пішов здобувати вищу освіту піхотного офіцера. Війна перетворювалась в "АТО", а Роман цілком серйозно готувався до повномасштабного вторгнення", – пише побратим.
У 2022 році Орищенко був членом національного керівництва "Пласту". Коли почалася велика війна, він був командиром взводу 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, що розміщувалася на північ від Києва.
Опісля – став командиром роти у рідній бригаді. Брав участь у боях за Кодему, Бахмут, Вугледар на Донецькому напрямку.
Роман народився 28 січня 1978 року у місті Тальне на Черкащині, у 2002-му – закінчив історико-юридичний факультет Черкаського національного університету.
Вивчав німецьку, білоруську та болгарську мови, мав ІІ спортивний розряд зі спортивного туризму та ІІ розряд зі спортивного багатоборства.
Студентом працював у Черкаській міській станції юних туристів, був інструктором з пішохідного туризму, готував команди для участі в обласних і Всеукраїнських змаганнях, а після університету викладав історію у черкаських школах.
У 2003-2006 роках був регіональним представником "Пласту" в Черкаській області, а паралельно завідував туристсько-краєзнавчим відділом Черкаського обласного центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді.
Після Помаранчевої революції Роман пішов на державну службу, працював у Черкаській ОДА. У 2007 році – переїхав до Києва, де багато років працював у суспільно-політичній сфері. Був помічником нардепа Андрія Парубія, зокрема, коли той перебував на посаді голови Верховної Ради.
У пластовому русі Роман, який мав псевдо "Орлик", пройшов усі можливі вишколи та посади – від засновника осередку у Черкасах до співголови "Пласту". Орищенко виховав 4 гуртки юнаків "Пласту": "Пантери", "Леви", "Кажани" та "Левики".
Був звʼязковим 75-го куреня юнаків імені Героїв бою під Крутами у Києві, впорядником гуртка "Снігові Барси" у цьому ж курені, потім – відповідав за розвиток освітньої програми для найменших дітей – "Пташат".
Також активно проводив пластові табори. Зокрема, у 2002-2003 роках був співорганізатором, лікарем та інструктором таборів куреня імені Ярослава Мудрого, які відбувалися в Холодному Яру.
У 2004-му, вже як комендант, провів там окружний табір "Гетьманська булава" та крайовий кінний табір "Герць". У 2005-2006 роках був комендантом таборів "Гайдамацька Січ" і "Степовий Рід", також у Холодному Яру.
У 2005-2010 роках Роман розвивав традицію крайових кінно-спортивних таборів. Очолював табори "Герць" у різних регіонах – на Черкащині, Сумщині та Хмельниччині.
З 2010 по 2013 рік Орищенко був заступником голови "Пласту" в Україні, відповідальним за фінанси та співпрацю з органами державної влади. Саме він ініціював оновлення договору між "Пластом" і Міністерством освіти.
На з’їзді "Пласту" 2023 року Орищенко виголосив звіт, приїхавши просто зі шпиталю після поранення на фронті.
"Роман не вилазив із посадок під Вугледаром. Якось після поранення я запитав його, коли медалі вже сипались більш менш стандартно – чи йому вже щось дісталось. Жартував, що немає нічого і не думає про це. Думає про хлопців.
Йому пропонували перевестись в спокійніший режим, але він відмовлявся. Він завжди приймав найтяжчі виклики і успішно з ним справлявся. У міжчасі навіть захистив кандидатську дисертацію з історії української Церкви", – розповів Юрій Юзич.
У 47-річного бійця залишилися дружина Світлана, син Андрій та донька Дарина. Обоє дітей є активними "пластунами", а син – ще й військовослужбовцем.
