У мене, жінки з «пенсією на горизонті», завжди була мрія – спуститися річкою на байдарці. Але є проблеми: досвіду – нуль, а з фізичної підготовки – хіба що тренування пальців на клавіатурі.

Тому першим завданням стало знайти спокійну річку і досвідченого інструктора – хотілося залишитися живою.

На допомогу прийшла Оксана Корсун, голова туристичного клубу «Хорс» – жінка невеличкого зросту, легесенька наче пір’ячко, яка все життя підкорює вершини України та закордоння, а також найшвидші річки. Природа для неї – розкрита книга. Пані Оксана знається на таємниці гірських стежок і характерах річок, на назвах і видах рослин – народних і латиницею. 

Зараз, у воєнний час, пані Оксана переключилася на порятунок тварин: з іншими волонтерами вона їздить по прифронтових територіях і вивозить звідти переляканих осиротілих собак. Розповідає, як волонтери влаштовують чотирилапих у нові сім’ї, зокрема за кордоном. Про собачі історії вона може розповідати годинами.

Її власний будинок теж перетворився на міні-притулок, і навіть у походи вона бере трьох своїх підопічних. Це звичайні дворняжки, але під наглядом Оксани вони перетворилися на справжніх моделей, які опанували всі правила сплаву на байдарках. Ну, хіба що не веслують.

Оксана Корсун підкреслила: сприяння відпочинку для неї – це не бізнес. Головне завдання громадської організації – залучення співвітчизників до активного способу життя, поєднання природою.

Як виявилось, мріяли саме про це чимало містян. Молодий архітектор з Києва Ярослав Саражинський зібрав групу. Викладач у виші, інженер, менеджер готельного бізнесу, художник-дизайнер – люди цих та інших професій наділи капелюхи і занурились в обійми природи.

Щоб відпочити на річці, обмундирування потрібне найпростіше – намети, спальники, каремати, рюкзаки. І ще головне – взути старі зручні кросівки, яких не шкода.

Місцем зустрічі людей із Києва, Харкова, Одеси та інших міст став Івано-Франківськ. Оскільки всі горіли бажанням якнайшвидше сісти в байдарки, взяли таксі, яке доставило нашу ватагу до берега Дністра поблизу села Підвербці. Там уже чекали «водні коні». Але пані Оксана запропонувала спершу відвідати водоспад Дівочі сльози, до якого вела лісова стежка. 

Як з’ясувалося пізніше, водоспадів під назвою Дівочі сльози в Україні декілька – і всі про легенди з трагічним сюжетом, щоб туристи краще їх запам’ятовували. 

Водоспад дав можливість змити дорожній пил і став найкрасивішою фотозоною для струнких дівчат.

І ось нарешті за інструкціями пані Оксани грузимо рюкзаки у байдарки та рушаємо за течією. Веслувати виявилося не складніше, ніж їсти борщ, – тільки двома ложками. До того ж ми не за рекордами приїхали, а за задоволенням споглядання та руховою активністю.

Ця річка звивається так круто. І для нас за кожним поворотом – новий сюрприз: то пагорби зі всіма відтінками зеленого, то яскраві лугові квіти, то темні хвойні ліси – краса України неймовірна!

А найголовніше – тиша, яка обіймає нас, втомлених від вибухів та страхів.

Наша перша зупинка мала бути біля історичної пам’ятки під назвою «Хрест біля дуба». Саме хрест зроблено із гнізд для шпаків. Але нас чекав сюрприз – вся локація виявилася зайнятою юними скаутами. Табір «Строкаті Єноти» і раніше існував, але за три роки війни значно побільшав.

– У воєнний час такий відпочинок для дітей у тихих регіонах України стає дедалі популярнішим, – пояснила Оксана Корсун.

Ми щиро пораділи за хлопчиків і дівчат, які дихають свіжим повітрям 24/7, вчаться ходити на байдарках і навчаються самостійного життя, але нам довелося сплавлятися ще сорок хвилин, підшукуючи вільний «готель» під зірками.

Першу вечерю на вогні готували разом. За задумкою нашого організатора Ярослава, це було карпатське блюдо – бограч, що готується з м’яса та овочів. Неймовірно смачний та ситний, бограч поновив наші сили.

Ми вже готувалися до сну, як раптом до берега причалив справжній корабель.

Ми зустріли цю компанію вище по річці: пліт з металевого каркасу та пінопласту весела ватага дорослих людей привезла старою вантажівкою. На ньому встановили величезний намет – зазвичай під такими торгують на ринках овочами чи цитрусовими. Під наметом – великий стіл, лавки, та ще й для мангалу місце знайшлось. Шикарно облаштований для прогулянки міні-острів. Так, люди зі скромними статками на вигадки справді хитрі! І ось ця ватага наздогнала нас на березі.

Познайомилися. В компанію входили мешканці Яремчі, Коломиї та інших гірських містечок – словом, місцеві гуру водного відпочинку.

Як з’ясувалося вранці, ці галасливі сусіди були нам послані самим Небом. Поки ми переглядали сни, а вони влаштовували намети, вода в річці почала стрімко прибувати – три дні тому у Карпатах пройшли сильні дощі. Якби не наші сусіди, байдарки, необачно залишені біля кромки води, просто забрало б течією! Сусіди перетягли човни вище, а вранці Оксана сама собі читала лекцію на тему: у походах розслаблятися не можна.

Другий день сплаву пішов ще веселіше. Велика вода несла байдарки швидше. На берегах ми бачили поодиноких рибалок з вудками, компанії відпочивальників – у Дністра п’ють тишу чимало людей.

На другій стоянці нас знову чекали чудові сусіди. На наше вечірнє багаття приїхала пара на квадроциклі. Вони відпочивали галасливо і весело трохи нижче за течією та запросили в гості. Ми не наважилися приєднатися до зовсім незнайомих людей, але незабаром вони навідалися вдруге. Два чоловіки на тому ж квадроциклі привезли нам з десяток чудових дубових полін – таких вистачить, щоб насолоджуватись полум’ям вогнища до світанку.

Познайомилися ближче. Як виявилось, компанія святкувала приїзд у короткострокову відпустку Павла – бородатого бійця, сажень у плечах. Він доповів, що особисто відправив на «концерт Кобзона» чимало ворогів. А сьогодні він несамовито радів можливості побути вдома, в обіймах рідного лісу та річки, серед родичів і друзів.

«Або зараз, або ніколи!» – подумала я, розглядаючи нічних гостей на квадроциклі. І попросила хлопців прокотити мене на залізному коні лабіринтами нічного лісу.

Що можу сказати: американські гірки – то дитячі забавки! На крутих віражах я уявляла свої руки-ноги в гіпсі і кричала так, що, напевно, чули аж у сусідніх областях.

Ось у чому справжня краса відпочинку далеко від цивілізації – можна кричати, реготати і співати – навіть за відсутності голосу, і ніхто не викличе поліцію за порушення тиші.

Дністер показує: найкращі пригоди починаються там, де закінчуються звичні правила. А найкращі сусіди – ті, що рятують вночі ваші байдарки та підкидають дрова у ваше багаття.

А найголовніше – який у лісі солодкий сон! Який не порушують сирени, дрони та ракети. Нарешті виспались.

Впродовж трьох днів на кожному кроці нас дивувала природа. Чисті притоки Дністра, казковий рух світлячків, вінок із лугових квітів.

Дністер виявився чудовим лікарем. Хто б міг подумати, що альтернатива одеському літньому хаосу знаходиться лише за ніч відпочинку у потязі Одеса – Івано-Франківськ?

Звичайно, можна обрати інший маршрут, інший формат відпочинку, причому, досить бюджетний. Головне – не боятися експериментувати і знайти досвідченого провідника. А якщо в комплекті веселі собачки, що ластяться до вас, – це просто бонус до щастя!