Попри відносне падіння трансатлантичної напруги в царині безпеки, попри налагодження (принаймні позірне) стосунків між лідерами найбільших країн Старого світу і президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом, країни Європи аж ніяк не відкинули намірів подбати про посилення власної обороноздатності за межами Північноатлантичного альянсу. Чи, можливо, в межах Альянсу, але трохи сепаровано.
Бо пів року тому всім остаточно стало зрозуміло: цілковито покладатися на майбутню військову допомогу США в разі зовнішньої загрози Європі аж ніяк не варто. Які б милі вуху заяви не лунали в певний момент з Білого дому. Треба бути реалістами й поступово, але впевнено зменшувати свою безпекову залежність від Сполучених Штатів. І, на щастя, основи для цього вже закладаються. Передовсім завдяки стратегічному партнерству між трьома найвпливовішими військовими державами континенту. Разом Велика Британія, Франція і Німеччина беруть на себе ініціативу формування нової архітектури європейської безпеки.
Чергові чіткі лінії цієї архітектури були промальовані минулого тижня під час зустрічі в Лондоні французького президента Емманюеля Макрона і прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера. А варто нагадати, що власне франко-британського саміту не відбувалося ще з 2010 року. Взаємини між Парижем і Лондоном довгий час були далеко не найліпшими, особливо після референдуму щодо Brexit й остаточного виходу Сполученого Королівства з Європейської Унії. Країни наче публічно й не сварилися, але холод у їхніх стосунках панував дійсно нордичний.
Давно вже з вуст французьких очільників не лунали заяви на кшталт таких, які Макрон проголошував у Лондоні: «Я прибуваю до Сполученого Королівства з державним візитом, за яким піде франко-британський саміт. Цей момент є важливим для наших двох країн. Сполучене Королівство – стратегічний партнер, союзник, друг. Наш зв'язок давній, викутий історією і зміцнений довірою».
Зайве казати, що головними спонсорами відновленої франко-британської дружби стали Владімір Путін і Дональд Трамп. Агресивність одного і свавільність другого. Ну що ж, як кажуть мудрі люди, немає злого, щоб на добре не вийшло. Підштовхувані актуальними викликами лідери Франції і Британії вирішили вивести двосторонню співпрацю на новий рівень. Сторони погодилися, «що немає жодної загрози для Європи, яка б не викликала відповіді з боку наших двох країн». Це речення в Нортвудській декларації, підписаній Стармером і Макроном, сигналізує про потенційно кардинальну зміну оборонних пріоритетів двох країн.
«Ми можемо побудувати так багато разом: для стабільності нашого континенту, для загального процвітання і конкурентоспроможності, а також для захисту наших демократій. Наші спільні зусилля з підтримки України, де на карту поставлено безпеку нашого континенту, наші промислові проєкти з EDF, наша співпраця в космосі і спільна військова робота – усе це конкретні приклади, які показують, наскільки динамічне та далекоглядне наше партнерство», – зазначив президент Франції.
Головним же під час франко-британського саміту стало окреслення чітких рамок ядерної співпраці двох країн. В умовах перманентного ядерного шантажу з боку Кремля, на тлі дискусій, як європейцям слід реагувати на зменшення зобов'язань США перед НАТО, створення надійної ядерної парасольки двома європейськими, які мають у своєму розпорядженні найпотужнішу зброю, є екзистенційним питання для континенту.
Протягом останніх трьох десятиліть дві ядерні держави – Франція і Велика Британія – дотримувалися формули, що життєво важливі інтереси однієї сторони не можуть бути під загрозою, не зачепивши водночас життєво важливі інтереси іншої. Але як щодо решти Європи? Тут варто процитувати канцлера Німеччини Фрідріха Мерца (так ми гармонійно введемо в нашу історію третього важливого персонажа): «Спільне використання ядерної зброї – це тема, про яку нам потрібно говорити... Нам потрібно бути сильнішими разом у сфері ядерного стримування».
Тож саме це питання й обговорювали Макрон і Стармер. Адже в Нортвудській декларації йдеться про те, що дві країни «координуватимуть свою ядерну політику, можливості й операції» задля захисту цілої Європи. Макрон і Стармер домовилися, що їхні збройні сили повинні відмовитися від операцій далеко від Європи і створити об'єднані сили з «достатнім масштабом для ведення війни». Це і є відповіддю на занепокоєння, висловлені Мерцом та іншими європейськими політиками. Також це можна трактувати і як вагому ознаку зростання стратегічної довіри між Лондоном і Парижем.
Згодом до франко-британського союзу долучилася Німеччина. Фрідріх Мерц здійснив свій перший візит до Лондона в ролі канцлера. І німецько-британський саміт має не менше історичне значення. Німеччина і Велика Британія вперше після завершення Другої світової війни в 1945 році уклали стратегічний Кенсінґтонський договір про дружбу і двосторонню співпрацю. «Ми прагнемо тісніше співпрацювати в галузі оборони, зовнішньої політики, а також у сфері економічної та внутрішньої політики», – наголосив Мерц, підписуючи документ.
Згідно з договором, дві країни проводитимуть спільні військові навчання, обмінюватимуться інформацією про евентуальні кіберзагрози й координуватимуть свою політику експорту зброї.
Тож у Європі вибудувався новітній «Троїстий союз». З одного боку, Німеччина може розраховувати на допомогу обох ядерних держав, що посилює стримувальний потенціал Європи без опори на США. З іншого боку, потужна німецька оборонна промисловість доповнить ядерний альянс сильною конвенційною складовою. А головне: німецько-франко-британський оборонний альянс не обмежується рамками цих трьох держав. Фактично він створюється для захисту всіх європейських держав від потенційної загрози – передовсім з Росії.
Три країни вже оголосили наміри зміцнити потенціал стримування й оборони на північному і східному флангах НАТО. Передбачається посилення їхнього співробітництва в галузі вироблення озброєнь. Берлін і Лондон ще в травні оголосили, що хочуть спільно працювати над розробкою і випуском ракет з дальністю польоту близько до двох тисяч кілометрів. Що це, як не застереження на адресу Кремля?
Тож можна констатувати, що через дев’ять років після сумнозвісного референдуму щодо Brexit, після тривалого періоду застою у відносинах муж Лондоном і континентальною Європою з’явилася нова динаміка. Дипломатичні зв'язки Великої Британії з ЄУ стабілізуються, і європейські політики тепер можуть ставити перед собою більш амбітні цілі.
В основі цієї нової конвергенції лежить бажання Європи розбудувати власний оборонний потенціал, щоб більше не покладатися в усьому на Сполучені Штати. Саме тому формується вісь безпеки Лондон-Париж-Берлін – новітній «Троїстий союз».
Оскільки новий оборонний союз у Європі призначений передусім для протидії Росії, то великою мірою він стосуватиметься України, яка саме це активно й успішно робить. Тому перспективи забезпечення України зброєю стають значно оптимістичнішими. А головне – спільна європейська ядерна парасолька. Тепер Києву треба докласти всіх дипломатичних зусиль, щоб вона простяглася й над українською територією.
