Підрахувати офіційний вік бару просто – на вході зазначено 1883 рік. Отже, «Гамбринусу» виповнилося 142 роки. Але одеські краєзнавці знайшли у пресі згадки про «Гамбринус» ще з 1867 року, хоч це був інший заклад. Тоді почалася реформа продажу алкоголю та масове відкриття пивних залів‑«біргалле». Частину з них згодом закрили, частину перемістили. «Гамбринус» же залишався популярною назвою пабу. І досі в європейських містах можна зустріти «Гамбринуси».
Перший одеський «Гамбринус» був у будинку, що нині відомий як «колишній ресторан Київ» або банк. До 1870‑го згадки про нього зникли. Проте десь через десять років «Гамбринус» з’явився знову на Преображенській, на розі Дерибасівської – ця дата вважається початком історії сучасного закладу. Тоді він знаходився в підвальному приміщенні до кінця 1940‑х років. Про нього писали Купрін, Паустовський, Олександр Розенбойм.
У 1962 році «Гамбринус» відкрився на новому місці – на розі провулка Віце-адмірала Жукова (нині Івана Луценка) та Дерибасівської. З цього часу стартувала сучасна історія закладу.
Чому «Гамбринус» став таким популярним? Старожили згадують, що лише тут та ще кілька одеських барів продавали чеське пиво, а вхід був лише за чергою – поки всередині не звільнювалося місце. Кажуть, пиво часто розбавляли водою більше, ніж в інших, а закуски коливалися від бутербродів з червоною ікрою до селедки на хлібі. Проте всі погоджуються – атмосфера в «Гамбринусі» завжди була особливою, незалежно від часу. І тут завжди звучала жива музика.
Більше цікавого про «Гамбринус» розповів у відео мій колега Олександр Одельнов:
Щоб побачити «Гамбринус» сьогодні, я зайшла туди в будній день. З настанням літа тут, майже на Дерибасівській, запрацювала літня тераса. Її облаштували – навісили банери, фонарі, встановили зручні столи під парасольками. Тепер пиво можна пити сидячи з чудовим видом на Горсад.
Якщо на вулиці спекотно, можна спуститися в прохолодний зал. Під час тривог сюди часто заходять туристи і місцеві.
Всередині «Гамбрінус» виглядає як музей пива: на стінах безліч старих фотографій, артефактів, працює сувенірна крамниця, де можна придбати тематичні магніти, пивні кухлі тощо. До речі, сувенірна продукція від «Гамбрінуса» була відомою ще з радянських часів. Про давнину нагадують столи-бочки.
Усередині є ще одна пам’ятка – міні-скульптура солдата Швейка. Її встановили у 2016 році, спершу на вулиці перед входом до бару. Ініціатором був друг міста, представник чеського товариства Ярослава Гашека – Каміл Гайнц. Але згодом скульптуру перенесли в зал, адже було багато охочих забрати її як сувенір.
Реклама на вході запевняє, що ввечері тут звучить жива музика: з понеділка по середу на сцені – акустичний дует, а з четверга по неділю – гурт «Контрабанда».
Меню закладу велике і різноманітне. Тепер це не просто пивниця, де подають закуски до напоїв. Тепер тут можна і щільно пообідати з першими та другими стравами, і справжній бенкет накрити. Відповідно й ціни – не як у забігайлівці, а як у пристойному ресторані з відповідним сервісом, комфортом і якістю.
Фішка меню – назви страв. Кожна з них унікальна, і більше ніде в Одесі таких не знайдеш. Вгадаєте, що таке «Галя молода» чи чим годують «У тьоті Соні», а які інгредієнти в салаті «Пляжна Фіфа»? Добре, що в меню є детальне пояснення, що до чого. До речі, для тих, кому меню дуже сподобалось, є спеціальна опція – його можна купити як сувенір.
Звісно, у цьому закладі неможливо обійти тему пива та алкоголю. Отже, тут є не тільки пиво, але й будь-який інший алкоголь, зокрема багато локальних марок. Але ми зосередимось на фірмовому пиві «Гамбрінус», яке подають не тільки по бокалах, а й на розлив (160 грн за літр). Є ще цікавий формат – метр пива. Це вісім бокалів імпортного пива в ефектній подачі на метровому підносі. Придбати його значно вигідніше, ніж замовляти по одному. Є «домашні» настоянки з різними смаками: лимон, смородина, хрінівка та інші (65 грн за 50 мл). Також є фірмовий коктейль на основі пива «Гамбрінус». Але, здається, він створений для витриваліших організмів, ніж мій, – адже до його складу входить темне пиво, темний ром і гренадін (440 грн).
Востаннє я відвідувала «Гамбрінус» восени 2022-го. Саме туди захотіли зайти волонтери, які вперше побували в Одесі й чули про цей заклад. Уже важко згадати, що змінилося з того часу, тому я вирішила скуштувати найпопулярніші одеські закуски: салат «Моня, шухер!» (220 грн) і «Тюльчині биточки» (240 грн) під невеликий бокал напівтемного пива (60 грн).
Мене попередили, що биточки готуватимуться хвилин двадцять, тож я з бокалом пива вперше за багато років просто сиділа й спостерігала за життям Дерибасівської очима туристки. До речі, за цей час помітила, що до «Гамбрінуса» приходять не лише туристи, а й одесити – на бокал-другий пива після роботи.
Хвилин через п’ятнадцять, як і обіцяли, принесли страви. Салат «Моня, шухер!» виявився салатом з приємною несподіванкою. Зараз розповім, у чому його родзинка. Це були нарізані справжні літні, стиглі помідори з синьою цибулею та червоним болгарським перцем, политі духмяною олією. А тепер згадайте, як ви вдома їсте такий салат? Я, наприклад, чекаю, доки помідори та цибуля пустять сік, який змішається з олією — і тоді його можна буде вмокати білим або житнім хлібом. Звісно, у «приличному місці», ще й на Дерибасівській, я би так не зробила. Але місцевий шеф вирішив, що залишати гостей без задоволення за такі гроші – неввічливо. Тож у салат додали ще шматочки підсушеного білого хліба. Поки ви їсте биточки й салат, ці хлібні кубики напоюються соком. І їх можна їсти замість десерту – адже це найсмачніша частина салату.
Що стосується биточків із тюльки – їх подають із соусом тартар, п’ять штук у порції. Биточки великі й дуже ситні – саме такі, як я готую вдома.
Фірмове пиво, на жаль, не дуже сподобалося: на мій смак, воно було водянисте, йому бракувало щільності й смаку.
«Гамбрінус», безумовно, вартий уваги – передусім як туристична атракція, яку варто відвідати разом із гостями міста. Тут можна зробити яскраві фото, познайомитись із одеською кухнею та фольклором – якщо, звісно, ви цього хочете. Що стосується літнього майданчика – він зручно розташований, звідти можна спостерігати за життям Дерибасівської. Але чомусь впритул до майданчика припарковані автомобілі, і це, звісно, не дуже приємно – разом із їжею вдихати вихлопні гази.
Загальний рахунок за перекус склав 520 гривень. Як гадаєте, це багато чи мало для туриста?..
