Loqal – новинний агрегатор Loqal
Новини

Кафе «Фанконі»: історія, смаки Одеси та секрети старовинних рецептів

Кафе «Фанконі»: історія, смаки Одеси та секрети старовинних рецептів
Одеське Життя • 1 хв читання

Коротко

Кафе «Фанконі» – це більше ніж просто заклад харчування. Це легенда Одеси з багатою історією, що сягає 1872 року. Від засновника-швейцарця Якова Фанконі до сучасного меню з європейськими та одеською кухнею, кафе пережило чимало змін, але зберегло свій неповторний шарм. Незважаючи на деякі розчарування у стравах, десерти «Фанконі» заслуговують особливої уваги.

Якщо уважно подивитися на логотип кафе «Фанконі», то можна побачити припис “Працюємо з 1872 року”. Дійсно, кафе було засноване саме того року, але в його історії була пауза з кінця двадцятих років минулого століття довжиною в сімдесят років. Але навіть за цей час одесити не забули «Фанконі». З середини двотисячних славетне імʼя знову повернулося на мапу міста, в ту ж саму будівлю. 

Історія цього закладу та його засновників така обʼємна, що потребує окремого оповідання, втім, одеський журналіст та письменник Валентин Кропива вже публікував його у нашому виданні.

Я ж зупинюсь на його гастрономічних особливостях. Що ж подавали в цьому славетному кафе? Як стверджує реклама більш ніж сторічної давнини, в ті часи основний наголос був на солодощах. Засновник Яков Фанконі, швейцарець італійського походження, був досвідченим кондитером з великим стажем роботи у Варшаві.

У 1877 році до Фанконі приєднався їхній родич Яков Скведер, теж італійський швейцарець. Він вивчав кондитерське мистецтво в Берліні та Італії. За рік-два кафе стало не просто відомим у місті, а й найпопулярнішим на всьому півдні колишньої імперії. 

Тут збиралася специфічна, але багата публіка – біржові маклери, підприємці, заходили й артисти після вистав в Міському театрі. Саме тут можна було дізнатися останні новини, ціни на зерно та інші товари. 

Також в кафе стояли більярдні столи та можна було почитати свіжу пресу, не лише місцеву, а й іноземну. «Фанконі» – одне з перших кафе, де зʼявилось електричне освітлення. Для того часу це було рівнозначно появі безплатного вайфаю, коли люди обирали кафе лише за цією опцією. 

Важливим було і наявність дамського відділення – залу, куди могла зайти жінка без супроводу чоловіка. Так, в ті часи поява жінки в пристойному кафе або ресторані без супроводу вважалась неможливою. Але на початку двадцятого століття, коли феміністичні ідеї все більше захоплювали світ, підприємці першими підхопили сучасні тенденції, адже це обіцяло гарний дохід. 

Подивіться на картину одеського художника Петра Нілуса, яка так і називається «В кафе Фанконі» (1901 р). На перший погляд, ми не бачимо нічого надзвичайного, але для того часу це картина-провокація: жінка сидить одна серед чоловіків! Хто вона? І чому вона самотня? Можливо, вона «полює» на клієнта, який сидить навпроти? А може, це молода феміністка, яка у такий спосіб кидає виклик суспільству?  

Реклама в путівниках та одеських газетах лише натякала загальними назвами на асортимент у кафе. Бачимо каву, шоколад, тістечка, закордонні вина та лікери, шампанське, цукерки з начинкою, морозиво та щербети. 

Трохи пізніше ми вже бачимо інформацію про буфет із закусками й пиво в пляшках та розливне. Відомо також, що «Фанконі» займалося тогочасним «кейтерінгом» – облаштовувало бали та урочисті події, а також влаштовувало благодійні буфети на підтримку поранених у роки війни на Балканах. 

В перші роки радянської влади у приміщенні «Фанконі» розмістилася столова №8, де готували олівʼє, форшмак та провансаль. 

Про те, що сучасне кафе «Фанконі» є “нащадком” колишнього, можна лише здогадуватися по натяках, як от дата 1872 у назві та подушки на терасі з зображенням відомих людей, які колись тут бували.

Ще всередині зали поодиноко стоїть деревʼяний вішак, немов декорація до кіно, яку випадково забули. Так, тут, як і колись, – модно, сучасно, з блиском, неоновою підсвіткою та гучною музикою навіть посеред білого дня.

На стінах замість розпису та картин – плазмові панелі, на яких транслюються модні покази. Всередині зали стоїть діджейський пульт, адже ввечері тут можна потанцювати.

Зараз у кафе немає більярду, але й молодь віддає перевагу спілкуванню за кальянами. Звісно, що і свіжої преси ви тут не знайдете. А ось меблі, на відміну від старих віденських стільців, тут більш затишні – мʼякі дивани та крісла, в яких можна комфортно провести багато годин. 

Меню закладу сьогодні складається зі страв європейської та одеської кухонь. Є сніданки, які подають до обіду, існує доставка. Страви здебільшого прості й зрозумілі – сирники, млинці, бульйон, окрошка, котлети та “біточки з тюлєчки”. 

Як і сто років тому, тут подають власний форшмак, морозиво та наливки, а вина тепер не лише іноземні, – є й місцеве ігристе. Пиво продають не лише у пляшках, а й на розлив, теж як у старі часи. 

Признаюсь чесно, в це кафе я завітала вперше, хоча й проходила повз нього мільйони разів. Для знайомства з кухнею закладу вирішила обрати ті страви, які точно або можливо готували в старому “Фанконі”.  

Тож я замовила кабачки по-одеськи (129 грн), форшмак (239 грн), бефстроганов з пюре (299 грн), фондан (259 грн), бокал просеко (159) та фрапучино (129 грн). 

Замовлення прийняли дуже швидко, але готували дуже довго – близько 30 хв. Це було дуже дивно, адже заклад був майже порожнім. Подача страв доволі проста, класична, на великих фірмових тарілках з логотипами, без додавання квіточок, подрібненої зелені або модного мікрогріну.  

На жаль, страви не завжди відповідали картинці в меню. Наприклад, кабачки по-одеськи. Можна порівняти кількість кружечків на фотографії та по факту на тарілці. Дуже дивно, на мій погляд, особливо якщо зауважити, що саме зараз у розпалі сезон кабачків, які коштують 20 грн за кілограм. Також, на мою думку, одеські кабачки мають подаватися з якимось легким соусом, а не лише притрушуватися вичавленим часником. 

Легенди стверджують, що улюблений багатьма бефстроганов зобовʼязаний своєю появою одеському графу Строганову. На жаль, він також розчарував, але не величиною порції, а якістю. Мʼясо подекуди було жорстким, тож погане враження не врятувало навіть пюре без грудок та печериці в соусі. 

Симпатичною була подача форшмаку, але, на мій смак, він був не видатним. Знаю, що не існує єдиного вірного рецепту форшмаку, та у кожної господині він свій. Особисто для мене головним у цій закусці є спосіб нарізки, коли шматочки оселедця, яблука та інших інгредієнтів не збиті блендером в кремову масу, а відчуваються кожний окремо. 

Що насправді дуже прийшлося до смаку – це шоколадний фондан та морозиво. Імовірно, дух знаменитого кондитера й досі допомагає місцевому кухарю творити маленькі солодкі шедеври. На жаль, десертне меню надзвичайно коротке та обмежується лише трьома позиціями. 

Якщо описувати заклад декількома словами, я б сказала: довго, не завжди відповідає очікуванням, але з прекрасним фонданом та морозивом. Мабуть, для мене це місце, яке найбільш розчарувало за останній час. З іншого боку, враховуючи той факт, що кафе має постійних відвідувачів і успішно працює, – схоже, я не його цільова аудиторія. А ви були в кафе “Фанконі”? Які ваші враження? 

Фото авторки та з соцмереж кафе “Фанкони”