Тетяна Авраменко з міста Самар, що на Дніпропетровщині, пережила важку втрату — на війні загинули її двоє синів, Володимир і Роман. Але замість того, щоб замкнутися в горі, вона створила книгу «Ми люди — титани», яка увічнила пам’ять не лише її дітей, а й ще 16 загиблих героїв. Ця історія — про силу материнської любові, пише «Наше місто» з посиланням на Суспільне.
Менший син Тетяни, Володимир, служив за контрактом. Старший, Роман, тричі намагався піти на фронт добровольцем, попри те, що сім’я вже втратила одного сина. Після його загибелі Тетяна вирішила написати про своїх дітей, але зрозуміла, що не може обмежитися лише їхніми історіями.
-Я побачила, що не одна така, – розповідає Тетяна. – У громадській організації “Родина Героїв” було багато батьків, які втратили синів. Я запропонувала: розкажіть мені — я напишу, і ми видамо книгу разом.
Так народилася збірка спогадів «Ми люди — титани», до якої увійшли 18 історій про молодих чоловіків, які віддали життя за Україну.
-Назва книги не випадкова, – каже Тетяна. – Титан — це легкий, але міцний метал. Такими були ці хлопці: легкими на підйом, але твердими у своїх рішеннях.
Створення книги стало для Тетяни справжнім подвигом.
-Це не просто написати, – ділиться авторка. – Потрібна літературна мова, послідовність. Я зібрала команду — філологів, редакторів, молодь, яка допомагала з фотографіями. Працювала, як мати дитину виношує — дев’ять місяців. Кожну історію пропустила через себе. Усі думають, що в мене загинуло двоє. А я кажу — вісімнадцятеро. Бо я про кожного можу розповісти.
Тираж книги склав 150 примірників: 100 Тетяна безкоштовно передала родинам загиблих, ще 50 надрукував спонсор. Видання розіслали до шкіл, бібліотек, Офісу президента та бібліотеки імені Вернадського. Книга стала не лише літературною пам’яткою, а й приводом для діалогу. Тетяну почали запрошувати на виховні години, у коледжі, на онлайн-конференції.
-Це важко, іноді плачу, але говорити треба, – наголошує вона. – Якщо ми не говоритимемо — забудеться. А книга залишиться, як пам’ятка.
У рідному Самарі на честь синів Тетяни провулок, де вони виросли, перейменували на вулицю братів Авраменків, а на ній висадили алею. У пам’ять про молодшого сина Володимира, який перед загибеллю просив віддати його кошти на лікування дітей, Тетяна вже три роки допомагає родині онкохворої дівчинки.
Її книга — це не просто слова на папері, а голос матерів, які тримають у серці вічну пам’ять про своїх синів.
Раніше ми писали: У Дніпрі в гімназії №141 відкрили пам’ятну дошку на честь загиблого героя Ігоря Нестерова.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
Позначки: Війна росії проти України, Історія
