22 липня 2025 року в Україні відбулися дві знакові події, які можуть мати серйозні наслідки для нашого майбутнього. Українська влада порушила неформальний суспільний договір, в оперативному порядку ліквідувавши інституційну незалежність антикорупційних органів. А українці вперше після початку повномасштабного російського вторгнення вийшли на масові акції протесту, обурені діями влади. Табу, які працювали понад три роки, були зруйновані.
Тема корупції завжди перебувала в епіцентрі уваги українського суспільства. Хоча новопризначений прем’єр-міністр Юлія Свириденко назвала цю проблему роздутою, українці мають іншу думку з цього питання. Свідченням цього є результати соціологічних досліджень. У січні 2025 року майже 80% українців назвали корупцію дуже серйозною проблемою.
Створення інституційно незалежних антикорупційних органів після Революції гідності було таким собі суспільним договором між владою і громадянами. Цей договір не виконувався ідеально. Часто мав символічний характер. Але символи мають велике значення й іноді важливіші навіть за конкретні результати роботи. НАБУ для багатьох українців стало уособленням мрії про світле майбутнє, де існують інститути, здатні порушити кримінальну справу проти вищих топ-посадовців, суддів, міністрів, нардепів і навіть найближчих друзів президента.
Можна сперечатися і по-різному оцінювати роботу цього органу. Але до його появи в Україні не була поширена практика розслідувань зловживань серед політичної й державної управлінської еліти. Уся правоохоронна вертикаль чудово розуміла, що самодіяльність може дорого коштувати. З появою НАБУ ситуація дещо змінилася. Ні, багато хто з топ-посадовців успішно уникає покарання. Справи затягуються й розсипаються в судах. Дехто успішно втікає за кордон. Але існує хоча б видимість того, що каста недоторканих в Україні почала зникати. Та після 22 липня все може змінитися.
Коли Володимир Зеленський став президентом, він позитивно відгукувався про діяльність НАБУ і всіх антикорупційних структур. І закликав українців телефонувати на гарячу лінію, щоб викрити корупціонерів. Відтоді минуло багато часу. Змінилися обставини. Змінилося і ставлення Офісу президента до діяльності НАБУ. Адже в об’єктив уваги цього органу стали дедалі частіше потрапляти представники вже нинішньої влади.
Багато журналістів і людей, обізнаних у тонкощах політичних процесів на вершині владного олімпу, вважає: останньою краплею стало те, що детективи НАБУ ризикнули висунути обвинувачення проти найближчого оточення президента – колишнього віцепрем’єра Олексія Чернишова. А також займалися підготовкою до вручення підозри співвласнику Студії «Квартал 95» Тімуру Міндічу. Дехто у своїх припущеннях пішов ще далі і переконаний: основна мета обшуків СБУ в НАБУ – знайти компрометуючі матеріали, які ведуть до вищих осіб держави. Хай там як, не можна не відзначити оперативність дій влади, яка спромоглася у швидкісному режимі провести необхідний закон через Верховну Раду, а президент – того ж дня його підписати. Відтак інституційна незалежність НАБУ, яка дозволяла їй діяти на власний розсуд, була швидко зруйнована. Підпорядкування НАБУ і САП Генпрокурору руйнує автономність цих органів, яка критично необхідна для їхньої роботи.
До роботи НАБУ справді є багато питань. Люди, які там працюють, не святі. І точно хтось може бути причетним до різних зловживань. Та й ефективність роботи антикорупційних структур в Україні залишає бажати кращого. Але важко повірити в те, що НАБУ тотально інфіковане російськими агентами впливу. Російських шпигунів раніше виявляли і в інших органах, зокрема в СБУ. Проте це не стало ж приводом змінювати законодавчу базу про роботу цієї структури.
Прогнозовано знищення автономії антикорупційних органів викликало сплеск обурення в суспільстві. І цього разу він не обмежився гнівними дописами в соцмережах чи розмовами на кухні. А вихлюпнувся на вулиці. Вперше після 24 лютого 2022 року в Україні відбулися серйозні акції протесту проти дій влади. Люди вийшли на вулиці столиці й кількох обласних центрів. Кількість учасників була пристойною. Настрої щодо дій влади – доволі скептичні.
Було б помилково розглядати демонстрації проти ухвалення закону №12414 суто в контексті ліквідації юридичної незалежності НАБУ і САП. Насправді люди вийшли не просто на захист НАБУ і САП. Так, суспільство обурене порушенням неформального договору між ним і владою, який виник після Революції гідності. Але також обґрунтовано побоюється, що подібний крок може мати дуже далекосяжні наслідки. Аж до повної зупинки євроатлантичної інтеграції і поступового дрейфу країни в бік авторитаризму.
Серед тих, хто підтримує підпорядкування НАБУ і САП Генеральному прокурору, якого призначає на посаду президент, є не тільки представники правлячої влади, її союзники і політтехнологи, а й інші активісти й люди різних політичних поглядів. Якщо зауваження про ризик внутрішнього протистояння через масові акції протесту слушне (хоча воно мало б стосуватися передусім ініціаторів закону №12414), то інші аргументи на користь демонтажу антикорупційної системи виглядають непереконливо і вкрай маніпулятивно. Частково їх озвучила у своєму виступі з трибуни Верховної Ради Юлія Тимошенко. Вона оголосила про хрестовий похід на «грантових патріотів» і закликала зупинити колонізацію України. Запорукою ж щастя, на думку Юлії Володимирівни, є «чітка конституційно збалансована влада».
У мене особисто, чесно кажучи, теж є низка питань до окремих організацій, які отримують закордонні гранти на просування певної, здебільшого лівої повістки в українському суспільстві. Але не можна рівняти гранти на проведення суперечливих заходів з роботою інституцій, мета яких – підвищити ефективність державного управління. Це принципово різні речі. Те, що в затвердженні керівника НАБУ беруть участь незалежні міжнародні експерти, у випадку України є плюсом, а не мінусом. Бо зберігає шанс на хоча б якусь самостійність і віддаленість цієї фігури від центрів впливу всередині держави. Хто винен, що українська влада ніколи самостійно не проявляла бажання створити дієву незалежну систему боротьби з корупцією? Але завжди демонструвала спокусу взяти її під свій контроль.
Критики акцій протесту забувають про просту істину. Для того щоб успішно протистояти такому серйозному ворогу, як Москва, потрібно багато складових. І серед них ефективна боротьба з корупцією точно посідає не останнє місце. Маленька авторитарна й корумпована країна ніколи не матиме шансів у протистоянні з великою авторитарною корумпованою країною. Там, де менше корупції – більше коштів на армію. Більше коштів на армію – більше зброї, зокрема виготовлених дронів, ракет, боєприпасів. А більше зброї – це більше шансів вистояти і зламати плани агресора. Але щоб розслідувати корупційні зловживання високопосадовців ефективно, потрібна як мінімум інституційна незалежність слідчих НАБУ. Тепер її немає.
Звернення президента України Володимира Зеленського, у якому він запевнив, що боротьба з корупцією триватиме, демонструє тривожну тенденцію. Здається, глава держави не зовсім усвідомлює настроїв у суспільстві. Як і суті вимог і побажань українців. І що саме їх турбує. 22 липня було завдано удару не тільки по антикорупційній системі України, а й по довірі до української влади, яку вже не відновити.
