В Україну поступово повертається повноцінне політичне життя. Звісно, причиною стала неприємна ситуація – законопроєкт 12414, який влада просто безпардонно протягла через ручну монокоаліцію і сумлінних сателітів, – але, як казав класик, маємо те, що маємо. Політика ожила. Завдяки молоді з картонками в руках і в’їдливими, а то й образливими написами.
Отримавши в липні від молодих українців, багато з яких після війни вперше підуть на вибори – і зрозуміло, як поставляться до чинної влади та її проєктів у бюлетенях, – Банкова в серпні вирішила відігратися. Та й привід зручний – День молоді, під який Зеленський особисто зіграв роль щедрого правителя (тут і підвищення виїзного цензу, і зростання стипендій, і позачергова вступна кампанія), а на серйозну, справді серйозну справу, зустріч зі студентами кількох столичних вишів, відправив голову свого Офісу.
Зустріч та закінчилася не те щоб прямо серйозним скандалом, хоч особи, які часто чи час від часу, та все ж підспівують владі – на кшталт одного Сергія (Лещенка) чи іншого (Фурси), – і розкритикували студента / журналіста за винесену з-під «офрекового» формату інформацію. Але загалом повноцінного скандалу не вийшло, як не вийшло і тріумфу «другої людини в державі». Судячи зі статті, Андрій Єрмак прийшов на цю зустріч геть непідготовлений, бо, імовірно, не чекав серйозного натиску від молодих людей.
Нагодою, звісно ж, скористалася опозиція, розкручуючи тему «Якщо він зі студентами не може знайти спільну мову, то ви уявіть, що там на міжнародних перемовинах, зокрема в США!». Тема ця цікава й актуальна, але ми її залишимо опозиції, якій все одно зараз всерйоз ще нічим зайнятися. І звернемо увагу на інший, власне студентський аспект, який є, на нашу думку, навіть глибшим і масштабнішим, ніж обговорення роботи Єрмака на дипломатичному треку. (Тим паче, все одно, як показує сучасна історія, американська сторона відштовхується переважно від власних потреб, інтересів та можливостей.)
Отже, Єрмак і студенти. Сам він прийшов чи ні, його це була ініціатива чи його керівника (президента) – питання, звісно, цікаве, але другорядне. Бо так чи інакше, а Зеленський про цю зустріч знав, не міг не знати. І отут ми відкотимося на два десятиліття назад, у часи першого Майдану (чи другого, якщо враховувати студентську «Революцію на граніті») періоду незалежності – Помаранчевої революції.
Не можна сказати, що тоді молодь, студенти були головним рушієм процесу. Все-таки українська опозиція мала серйозне представництво у Верховній Раді, кандидатом у президенти (постраждалим від замаху на життя) був не маргінал, а популярний політик, експрем’єр. Та все ж опір молоді став одним із важливих елементів тієї революції.
Тут можна згадати й івано-франківський кидок у Віктора Януковича «тупим важким предметом», який виявився ганебним курячим яйцем. І відео із зустрічей, як зараз модно говорити, off the record ректорів вишів зі студентами, зустрічей, де не стільки агітувалося, скільки наказувалося голосувати за представника влади (і Кремля). І справжня студентська революція в Сумах, яка мала на меті винятково практичний смисл, але теж влилася в загальний опір владі в буремному 2004-му.
Усі, хто пам’ятає ті події, добре засвоїли один простий урок: українські студенти – це сила, яку не так просто зламати. І це ті студенти, які ще трохи, але зачепили радянські часи. Що вже казати про нинішнє покоління, у якого вже батьки вповні пожили у вільній (навіть в януковичські часи) країні й такими ж виховали своїх дітей. Чому ж влада прорахувалася зі студентами? Причому зробила це двічі – спочатку не врахувала можливість протесту проти знищення незалежності НАБУ і САП, а потім не подумала, що Єрмака зустрічатимуть аж ніяк не компліментарними питаннями (хоч і такі були, ніде правди діти).
Справа в тому, що нинішній президент у тих подіях був по іншу сторону барикад. «Молодь за Януковича» – промовисте гасло, під яким тоді ще просто «Студія Квартал 95» відпрацьовувала свої гонорари. І навряд чи сам Володимир Зеленський, як і будь-хто із так званого Антимайдану-2004, підтримував якісь реальні біло-блакитні світоглядні цінності. (Як показав період президентства Віктора Януковича, їх і не було. Було бажання поцарювати й пожити в Межигір’ї, підтримуючи страусів на золотому унітазі.)
Зеленський і компанія просто не зауважили всього того, що зауважили з протилежного боку. Вони не бачили, не знали того студентського протесту. А якщо й бачили, то, напевно, сприймали його, як самих себе – людям заплатили гроші, люди прийшли, відпрацювали гонорар і розійшлися по домівках.
Звісно, їм тоді було все одно, у них саме в ті роки, перед Помаранчевою революцією, стартував власний медійний бізнес, який у підсумку привів одного з них до найвищої посади в країні. Але отут і з’ясувалося, що краще було б все ж звернути увагу на тих студентів помаранчевого Майдану – щоб не отримати уже свій, не такий пафосний, але значно зліший протест. Ще поки не Майдан, але вже відчутний протест.
«Хто не пам'ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього», – сказав колись Максим Тадейович Рильський. Проґавлений липневий протест молоді і провальна серпнева зустріч зі студентами продемонстрували, що нинішня влада не пам’ятає минулого, у якому навіть брала сяку-таку участь. Що ж, це її, його вибір. Наслідки будуть у будь-якому разі.
