Невдалим виявився вояж збірної України за океан, де впродовж останнього тижня вона перебувала у канадському місті Торонто. Взявши участь у турнірі Сanadian Shield, у якому було ще три національні команди – Канади, Нової Зеландії та Кот-д’Івуару, підопічні Сергія Реброва посіли в ньому третє місце. Наша команда у першому матчі програла господарям змагань, канадцям – 2:4, а у другому здобула перемогу над новозеландцями з мінімальним рахунком 2:1.
Враженнями про ці матчі з кореспондентом UA-Футбол поділився один з авторитетних українських тренерів Володимир Шаран.
- Як оцінюєте виступ збірної України на міжнародному турнірі Canadian Shield у Торонто?
- Якщо говорити відверто, то ми очікували більшого. Зазвичай наша команда вважається сильнішою за подібних суперників ще до матчу. Так було багато разів, і до цього усі звикли. Однак потім, після програного поєдинку, ми починаємо шукати причини поразки, говорячи то про важкий сезон, то про виснаженість і втому. А між тим, спостерігаючи матчі Ліги націй, бачимо зовсім іншу картину: деякі люди, які у такий же проміжок турнірної дистанції проводили у два рази більше поєдинків, у 40-річному віці рухаються по 60-70 хвилин і навіть забивають м’ячі. А наші футболісти у першому матчі з Канадою у Торонто вийшли на поле, наче з гирями на ногах. Канадці ж навпаки: були дуже добре готові фізично. Вони пресингували, не даючи майже нічого зробити нашій збірній. Мені було достатньо подивитись перший тайм, щоб зрозуміти: те, що очікував – те й побачив. Єдине, чого не чекав, так це того, що канадці виявляться такими сильними у грі проти нашої національної команди. Розумію, що подібні турніри потрібні для того, щоб експериментувати. Ми все ще експериментуємо, щось дивимось, визначаємо.
- А що скажете про другий із зіграних збірною України поєдинків?
- У матчі з Новою Зеландією хлопці вийшли на поле більш зарядженими, і було видно, що вони хотіли перемогти. Та й відверто кажучи, суперник був не "того" рівня. Хоча за великим рахунком, зараз у футбол вже всі вміють грати. Передусім, дуже багато збірних добре готові у фізичному плані. У грі з новозеландцями вдалося здобути перемогу. Не сказати, що вона легка, проте щодо атаки, то виглядало набагато краще. А от у плані гри в захисті, то знову варто звернути увагу на дії біля наших воріт при стандартних положеннях. Це наша біда. Тож якщо підсумовувати обидва поєдинки у Торонто, то перший з них – це повний провал, а другий – використана можливість реабілітуватись. І це незважаючи на те, що Нова Зеландія – значно слабший суперник, ніж Канада.
- Чого бракувало футболістам нашої національної команди в іграх з Канадою та Новою Зеландією?
- (Усміхається). Я почув вислів тренера, який сказав: "Як не налаштовуй команду, а футболісти все одно думають, що це товариський поєдинок". Хоча ми теж саме бачили і в офіційних матчах. Тож як не налаштовуй і на офіційні зустрічі, це ще нічого не значить. Були такі ігри, коли наша збірна виходила на поле і була невпізнаною. Тому висувати пояснення – мовляв, це був товариський поєдинок, вважаю, абсолютно безпідставно і необґрунтовано. Адже для збірної Канади це теж був товариський поєдинок, чи не так? (Сміється). Але чомусь канадці бажали перемогти, і все робили для цього. Наші ж у фізичному плані виглядали дуже слабко. Я розумію, що може позначився переліт і зміна часового поясу – одні з причин, які зазвичай згадуються у випадку невдачі. Але факт залишається фактом: у футболістів української збірної у матчі з Канадою не було бажання, очі не горіли. А щодо зустрічі з новозеландцями, то в ній на поле вийшли ті хлопці, які хочуть щось довести, закріпитися у національній команді. От вони і показали інший рівень гри. Та головне – було бажання.
- Чи не позначиться невдалий виступ у турнірі на психологічному стані підопічних Сергія Реброва?
- Попри статус поєдинку – будь він товариський чи офіційний, одним із головних чинників є впевненість. Будь-яка перемога – це те, що додає впевненості у власних силах і психологічної впевненості на майбутнє. Працюючи тренером, я завжди про це говорив навіть на тренувальних зборах перед товариськими матчами - незалежно від того, з ким ми граємо. І завжди налаштовував хлопців тільки на перемогу, тому ще це – позитив і впевненість. Якщо цього немає, то надалі все буде позначатись на психологічному стані гравців. Навіть попри те, що у клубах хороший мікроклімат, після приїзду у розташування збірної набута в ній раніше невпевненість все одно буде відчуватись. Тому повторюсь: для того, аби її не було, потрібні перемоги. Будемо сподіватись, що в офіційних поєдинках національної команди вони неодмінно будуть.
- "Левом матчу" в обох зустрічах Canadian Shield було визнано Іллю Забарного. Схоже, сьогодні він вважається найбільш успішним українським легіонером у Європі?
- Дуже серйозна реклама, і над цим дуже серйозно працюють люди. Забарний дійсно хорошого рівня гравець, і наскільки відомо, у ньому зацікавлений французький "ПСЖ". Він додав у впевненості щодо першої передачі, набув певного досвіду. Але є такі моменти, на які не звертається увага. Взяти хоча б перший поєдинок з Канадою. У Іллі були помилки у захисті безпосередньо біля своїх воріт. А у другому матчі з Новою Зеландією ми побачили, що при стандартному положенні він взагалі не вступив у боротьбу проти нападника, який скинув м’яча і нам забили з-під Тимчика. Все це враховувати теж потрібно, тому що Забарний набув статусу лідера нашої збірної. Тож йому ще є над чим працювати. Хоча якщо брати в цілому, то у порівнянні з іншими гравцями він провів обидва матчі у Торонто набагато краще.
- А хто вам більше всього сподобався?
- Тимчик. Якби особисто я вибирав кращого гравця, то назвав би його. Він працьовитий хлопець, здорово закривав бровку. Так, новозеландці забили з-під нього, але я розумію, що Олександра протиснули – і це теж проблема щодо гри під час "стандартів". Але загалом по своїй працездатності Тимчик дійсно виділявся. Та й по його русі не скажеш, що він виглядав змученим після завершення сезону. Втомленими були хіба що донецькі гравці – Судаков, Матвієнко і Бондар. Ця трійця випадала в організації гри у захисті.
- Чи доводилось вам бувати у Канаді у період професіональної кар’єри? Чи маєте у цій країні друзів та знайомих?
- Так. Колись я разом із Сергієм Мізіним у складі ветеранської команди київського "Динамо" їздили до цієї країни. Під час перебування у Торонто зупинились в одного закоханого у футбол хлопця Василя, уродженця Делятина Івано-Франківської області. Спілкування з цим представником української діаспори у Канаді справило дуже приємне враження. Людина буквально живе Україною і тим, що з нею пов’язане. Як вболівальник, він побував на чемпіонаті Європи на всіх матчах нашої збірної. От і у цьому році всі наші співвітчизники, які мешкають у Канаді, з нетерпінням чекали на її приїзд. І були дуже розчаровані. Як грою "синьо-жовтих", так і несподіваною забороною приносити банери на стадіон. Хоча у мого знайомого нічого провокаційного на ньому написано не було – лише "Україна. Делятин". А ще представники діаспори розчаровані відсутністю продажу української атрибутики – зокрема, футболок з прізвищем того чи іншого гравця, шаликів, вимпелів, значків тощо. Багато людей хотіли придбати, але нічого не було. А між тим українці у Канаді збирають кошти для ЗСУ, усіляко підтримуючи нашу країну. За що їм щира подяка.
