Іноді футболісти зникають. Не помирають, не отримують важку травму, не їдуть у Японію. Просто... розчиняються. Ти вмикаєш матчі — їх немає. Читаєш новини — про них не пишуть.
Віктор Коваленко став саме таким: привидом таланту, якого ми пам'ятаємо — і водночас не можемо пригадати, коли бачили востаннє.
У FIFA 17 він був із тих, за ким полюють фанати фабрики зірок: купуєш потенціал за пару мільйонів і вирощуєш претендента на Золотий м'яч. Потенціал — 87 оверол. Рівень топ-клубу.
Але дивишся на ці "87", а потім на його реальне життя — і воно як триллер без фіналу. Там, де FIFA давала кредит довіри, реальність просто зжерла цей потенціал. Замість злету ми отримали довгу, тягучу пригоду в клубах, де він так і не розкрився.
"Віртуальний герой, що загубився у світі справжньому". Звучить як притча.
Зараз йому 29, і він знову вільний агент. Навіть найслабша команда Серії А минулого сезону вирішила, що Коваленко їй не потрібен. Відчуваєш цей біль?
Перехід в "Аталанту" мав бути квитком у дорослий футбол. Знаєш, той момент, коли закриваєш за собою двері тепличного "Шахтаря" і заходиш у лігво Гасперіні, де кожен — гладіатор. Там гравці або вигризають поле, або вмикають навігатор і їдуть у "Дженоа".
Коваленко приїхав і... зіграв три хвилини. Проти "Верони". Навесні 2021-го року. Три хвилини. У фентезі це навіть не рахується як "матч". Після цього він зник. Просто зник. Як хлопець, який вийшов з вагону не на тій станції — і потяг закрив двері.
"Спеція"? Ну, починалося більш-менш нормально. В першому сезоні він зіграв аж у 27-ми матчах і навіть забив цілий гол. А в наступному — вже менше матчів, нуль результативних дій.
Коли команда вилетіла, стало зрозуміло, що шанси Коваленка повернутися в "Аталанту" дорівнюють шансам Монатіка стати опорником у "Болоньї". "Емполі" було вже як "візьміть, будь ласка, хоч на лавку".
І все ж у листопаді 2023-го Коваленко забив у ворота "Наполі". Гарний, чистий, холодний удар. І присвятив його Херсону.
"Це великий день для людей у моєму місті", — сказав він Corriere dello Sport.
Це був момент, коли ми такі: "ось же він! не зник, не зламався"...
The Viktor Kovalenko goal which seems to have ended Rudi Garcia's tenure at Napoli ???? pic.twitter.com/rNWqXFAleA
...просто не вийшло. Можливо, йому треба було грати не за "Аталанту", а за "Салернітану". Не під Гасперіні, а під кимось, хто говорить українською. Не в Серії А, а в Бундеслізі.
Але хіба ми обираємо, де зустріти свій час?
У 29 років футболіст проходить повз свій прайм. Але у Коваленка — це вік забутих інтерв'ю, незакритих вкладок Transfermarkt і трьох голів за п'ять років.
Його не викликають у збірну, не згадують коментатори, не ставлять у старт навіть в "Емполі". Віктор — як той розбитий автомобіль на задвірках європейського футболу: колись гарний, а тепер без коліс і з відкритим капотом.
Я не пишу це як "ой, як шкода". Не шкода. Це футбол. Ти або біжиш, або відстаєш. У когось — Джуд Беллінгем, у когось — Віктор Коваленко. У когось — три хвилини в "Аталанті", у когось — три сезони в "Реалі".
Історія Коваленка — не про брак таланту. Це про відсутність структури розвитку після 21-го року. У "Шахтарі" його оберігали, в Італії — кинули у вир і забули. Агентура не створила йому нового контексту. А сам Віктор не вмів боротися за себе публічно: не заговорив, не увірвався, не переламав.
Зараз йому 29. У його кар'єрі — десятки матчів за "Шахтар", Ліга чемпіонів, збірна України, три італійські клуби. Але єдине, що він, мабуть, по-справжньому завоював — це отой гол у матчі з "Наполі", присвячений рідному Херсону.
Можливо, саме цей момент — і є його справжній прайм.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
