Значна частина українців за інерцією все ще схильні вважати, що Польща є найбільш щирим і послідовним прихильником інтеграції України до НАТО і ЄС. Можливо, так і було в перший рік повномасштабної російської агресії. Та відтоді багато що змінилося. Президентська виборча кампанія 2025 року ознаменувала тектонічний зсув у ставленні польських політиків до питання членства України в Північноатлантичному Альянсі. Позиція, що наша держава має залишатися буфером між Росією і Європою, більше не є думкою політиків-маргіналів. Її відверто транслюють кандидати у президенти, які здобули найбільшу підтримку виборців у першому турі. Це абсолютно нова реальність, з якою Україні скоро доведеться мати справу.
Хоча медові місяці польсько-українських відносин давно минули, офіційний Київ мав вагомі підстави сподіватися на незмінну підтримку Варшави у своїх прагненнях стати членом євроатлантичних безпекових структур. Такі сподівання були основані передусім на логічних і раціональних умовиводах, а не на емоціях. Адже членство нашої держави в НАТО вигідне передусім Польщі. Здається, такої ж думки нещодавно дотримувалися й у Варшаві. Принаймні провідні польські політичні сили «Право і справедливість» та «Громадянська платформа» займали консенсусну позицію щодо цього питання. Президент Польщі Анджей Дуда не раз публічно декларував: Україна негайно має отримати запрошення до Альянсу. Востаннє ця фраза чітко пролунала в січні 2025 року на спільній пресконференції з Володимиром Зеленським. Того ж місяця під час спілкування з польськими ЗМІ Дуда висловив думку: «Немає більшої гарантії безпеки, ніж членство України в НАТО».
Колишній прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький від партії «Право і справедливість» також прихильно ставився до вступу України в НАТО. У червні 2023 року глава польського уряду заявив, що Київ заслуговує на короткий шлях до членства в Альянсі. Завжди підтримував євроатлантичні прагнення України і лідер «Громадянської платформи» Дональд Туск, який з грудня 2023 року очолив польський уряд.
У 2022 році Польща не просто була одним з головних лобістів вступу України до НАТО і ЄС. Вона також претендувала на ключову роль у можливих військово-політичних союзах за участю України й інших держав Європи. За тиждень до 24 лютого 2022 року Україна, Велика Британія й Польща започаткували новий тристоронній формат співпраці, покликаний реагувати на загрози європейській безпеці й посилювати економічну співпрацю між країнами. Були сподівання, що в подальшому ця співпраця переросте в повноцінний військово-політичний альянс. Він мав би відігравати ключову роль у стримуванні російської експансії, збільшити геополітичний вплив країн-учасниць і посилити безпеку східного флангу Європи. Але ця раціональна ідея так і залишилася красивою фантазією.
Хоча в подальшому сторінки польсько-української дружби затьмарила блокада кордону, зернові конфлікти і спекуляції на історичні теми з елементами шантажу, Київ сподівався на торжество здорового глузду. Здавалося, що провідні польські політики також усвідомлюють: підтримка євроатлантичних устремлінь України передусім вигідна Польщі. Тому, незважаючи на дискусії навколо питань економіки й історії, консенсус щодо лобіювання вступу України до НАТО збережеться. Але президентська кампанія 2025 року, фінал якої відбудеться 1 червня, демонструє, що це далеко не так.
Перші тривожні дзвіночки пролунали на початку року. Тоді незалежний кандидат у президенти Кароль Навроцький, який балотується за підтримки «ПіС», висловив думку, що Україну не варто приймати до НАТО і ЄС, поки вона не візьме на себе відповідальність за «злочини минулого». Схожі заяви в Польщі лунали й раніше. Але ніколи з вуст політика, який має реальні шанси стати президентом. Тож глава польського Інституту національної пам’яті вивів на новий рівень питання інтерпретації трагічних подій польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни й пов’язав його з членством України в НАТО та ЄС.
Ще одним важливим чинником став успіх на виборах очільника партії «Нова надія», яка входить до складу «Конфедерації», Славоміра Менцена. Цей політик, який отримав майже 15% голосів, висловлював скептичні думки про членство України в НАТО задовго до того, як вони набули значного поширення в Польщі. На думку Менцена, Україна не може приєднатися до Альянсу, доки має невирішені територіальні суперечки. Тому їй краще залишатися нейтральною державою між РФ і Польщею. Також Менцен стверджував, що Варшаві не слід давати жодних односторонніх гарантій безпеки Києву, оскільки це може втягнути її у протистояння з Росією.
Схожих думок дотримується ще більш радикальний правий популіст Ґжеґож Браун, який у першому турі набрав понад 6%. Скандально відомий антиукраїнський політик переконаний, що членство України в НАТО і ЄС не відповідає національним інтересам Польщі. А також регулярно виступає проти військової допомоги Києву.
22 травня кандидат у президенти Польщі Кароль Навроцький, висунутий «ПіС», підписав угоду зі Славоміром Менценом. У документі, який складається з восьми пунктів, є зобов'язання не підтримувати вступ України до НАТО та не відправляти польських миротворців до України в разі перемир'я. «Будь-яка дискусія про прискорений і безумовний вступ України до НАТО є безглуздою і поставить Альянс у прямий конфлікт з Росією», – заявив Навроцький у розмові зі Славоміром Менценом.
На такий вчинок політичних опонентів відреагував прем'єр-міністр Дональд Туск. Він назвав державною зрадою обіцянку опозиційного кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького не пускати Україну до НАТО. Туск наголосив, що членство України в НАТО «є фундаментальним з точки зору безпеки Польщі». Він також пригадав, що покійний президент Польщі Лех Качинський, попри розбіжність у поглядах, завжди був солідарним з ним у питанні інтеграції України до західних структур. І спробував присоромити Навроцького, який заради примарних електоральних балів зрадив позицію засновника партії «Право і справедливість».
Кандидат у президенти Польщі від «Громадянської платформи», мер Варшави Рафал Тшасковський відмовився підписати декларацію Менцена з обіцянкою не допустити вступу України до НАТО. Політик висловив переконання, що членство Києва в Північноатлантичному Альянсі було б корисним для національної безпеки Польщі. Водночас він категорично відкинув ідею відправки польських військових до України. Таку ж скептичну позицію щодо участі поляків у можливій миротворчій місії раніше зайняв прем’єр-міністр Дональд Туск та інші члени його уряду. Це означає, що страх перед можливою ескалацію з Москвою в польському суспільстві й політичних колах досі є на високому рівні.
Хай якими будуть результати другого туру виборів 1 червня, Варшава й надалі активно підтримуватиме Україну. І залишатиметься одним з основних військово-логістичних хабів для Києва. Але ми маємо розуміти: думка про Україну як буферну зону між Росією і Європою вже не належить до наративу невеликої купки польських політичних маргіналів. Навпаки, вона стає щораз більш популярною і прийнятною. Якщо ця тенденція збережеться, Польща, враховуючи її страх перед зіткненням з РФ та схильність до маніпуляцій на історичні теми, з часом може втратити роль головного лобіста інтеграції України в безпекові й економічні структури Заходу.
