У заповіднику «Тустань» реконструювали гридницю – середньовічну кімнату руського воєводи, де він проводив військові наради. Там відтворили копії меблів, зразків зброї, макет різних приміщень фортеці. Ще один вигляд автентичної Тустані можна оглянути на діорамі в оновленому дитячому просторі. ZAXID.NET розповідає, що можна подивитися і зробити у заповіднику «Тустань».
Тустань була потужною прикордонною оборонною фортецею XII-XVI ст., збудованою на природних скелях, і водночас митницею. Її охороняла військова застава, якою керував воєвода. Свої рішення і наради він проводив у гридниці – так в середньовічній Русі називали кімнату для прийому гостей чи зборів дружини. У музеї заповідника відтворили вигляд такої середньовічної кімнати з усіма меблями, піччю та іншими частинами інтер’єру.
Раніше ця кімната була з дерев’яними стінами у вигляді зрубу, зараз стіни потинькували глиняною вимазкою, як це робили в пізньосередньовічні часи, сучасні археологи знаходять її елементи на пам’ятках. Вітражні кружечки вікон у кімнаті схожі на середньовічні зразки в храмі Івана Хрестителя у Львові та дрогобицькому костелі. Настельний світильник – у вигляді дерев’яного колеса зі свічками.
У гридниці є крісло воєводи, схоже на трон, лави, стіл. Для відтворення інтерʼєру за зразок брали збережені речі в центральній Європі, і на їхній основі створили дерев’яні меблі з кованою металевою фурнітурою. Кожен відвідувач може сісти на крісло воєводи і відчути всю відповідальність прийняття рішень. У скрині для зброї лежать копії тогочасних зразків. Піч у кімнаті зроблена з кахель, виліплених за зразками віднайдених у заповіднику.
«Це реконструкція кімнати фортеці приблизно XV ст. Тут ми зробили ідентичні оригіналам копії меблів, речей побуту, зброї. Всі ці речі знайшли археологи і їх відтворили репліками. У сусідній кімнаті, в музейній експозиції, можна побачити оригінали, а тут – взяти в руки і відчути, яким воно було кілька сотень років тому. Ця кімната повністю інтерактивна – тут всього можна торкнутися і спробувати самому. Ми плануємо збільшувати кількість артефактів, щоби відчуття середньовіччя було більш реальним і близьким до людей», – пояснює науковий співробітник заповідника Нестор Рибчинський.
У шафі можна оглянути макет інтер’єрів фортеці: як виглядала кімната воєводи, де він проводив наради з воїнами, кухня, майстерня, каплиця, де монах переписує текст, комора, зброярня, скарбниця.
На майбутнє заповідник планує додати сюди ще шафу з посудом, елементами одягу і взуття, а також мультимедійний екран, де будуть показувати інтер’єри фортеці в 3D.
У заповіднику обладнали сучасний дитячий простір. Окрім дерев’яної лазанки у вигляді фортеці, тут створили макет-діораму з дитинцем середньовічної Тустані, яку можна побачити в різну пору доби – вдень і вночі. Там можна ознайомитися з побутом середньовічних людей, зануритися в атмосферу, послухати звуки, наприклад хропіння воєводи чи сторожі. Діораму обладнали для дітей віком до 12 років, щоб до неї добратися, треба залізти в спеціальний лаз, наче в печеру. Але позаяк макет має великий інтерес і серед дорослих, то його перероблять для вищого зросту.
Наукова співробітниця заповідника Оксана Стефанишин, яка курує дитячий напрямок, наголошує, що для музею важливо створити простір для дітей як метод розповіді про фортецю, адаптований для них.
«Дітям складно подавати музейну історичну інформацію, насичені факти і дати. Діти сприймають все нове насамперед через гру. Також ми старалися зробити цей простір безпечним і відпочинковим», – зазначає Оксана Стефанишин.
Дитячий простір містить також:
Музей «Тустані» розташований у плебанії – будинку, що колись був резиденцією пароха села Урич. Там є експозиція, яка розповідає про фортецю, з оригінальними археологічними артефактами, макетами фортеці. А ще візит-центр і сувенірна крамничка.
На вулиці дітям буде цікавий екомайданчик і мотузкова лазанка. А їхнім батькам – стара автентична «Волга», якою в Урич приїжджали перші експозиції під керівництвом Михайла Рожка.
У добру погоду необхідно піднятися безпосередньо на самі скелі з древніми петрогліфами, де раніше була дерев’яна фортеця. Туди безпечно можна потрапити по трапу. А зверху – помилуватися красивими карпатськими краєвидами.
Всі деталі, вартість квитків та час роботи заповідника і музеїв дізнавайтесь на сайті.
А щоб повністю зануритися у місцевий бойківський колорит, рекомендуємо відвідати другу локацію заповідника – «Хату у Глубокім». Цей музей локальної історії та етнографії розмістили в оригінальній дерев’яній бойківській хаті. Тут є виставка цінних речей, зібраних в Уричі та інших селах, портали галерей старих хат з різьбою. Відеозапис про життя громади у минулому столітті розповідає, зокрема, про часи окупації різними режимами.
Водночас ця експозиція показує, як можна перекодувати функції музейних предметів й інтегрувати їх в сучасний інтер’єр. Наприклад, дерев’яна діжка нині виконує функцію вази для квітів. Креденс і бамбетель досі використовуються як ужиткові речі, а не музейні експонати у вітрині.
«Це приклад, як можна, зберігши автентичний вигляд хати, надати їй нових функцій. Тут ми проводимо заходи для місцевої громади, майстер-класи», – зазначає директор заповідника «Тустань» Андрій Котлярчук.
А з бойківською кухнею як ще одним невід’ємним елементом туризму і спадщини знайомить перший бойківський стрітфуд «Вуглянча». Його відкрив голова товариства «Бойківщина» та власник ресторанів бойківської кухні у Львові Андрій Німець. Головною стравою тут є вуглянча – традиційна бойківська паляниця, однак подають її форматі бургера.
«Всюди на Бойківщині випікали ощипок. Ще його називали палиня. Вуглянча – так кажуть лише у селі Мшанець на Старосамбірщині. Це слово доволі рідкісне, походить від “вугілля”. Тому я вирішив його використати і популяризувати, – пояснює ґазда. – Однак бойківська кухня доволі важка – картопля, капуста, бобові, м’ясо, бо тоді інгредієнтів було мало. Сучасним людям вона не дуже смакує. Тому ми вирішили зробити вуглянчу бургером. Додаємо в неї котлету (курячу чи яловичу), будз, бринзу, крижавки, чедер. Соус замінили сирами, сметаною. Випікаємо в печі – на дровах і бляті».
Ще тут частують зеленим борщем, зблендерованим у вигляді крем-супу; лиганцем – картопляним пиріжком з домашнім сиром всередині; ковбасою-цибулячкою; книшами (бульбяниками) та іншими стравами бойківської кухні.
