Минулими вихідними відразу три європейські країни пережили процес виборів. Хтось, як Румунія, остаточно, інші, як Португалія, відразу все, треті, як Польща, тільки першу частину. Але у всіх цих виборів є одна схожість – дуже неприємна і для притомної, розважливої частини тамтешніх суспільств, і для політичних еліт цих країн.
Почнімо з найближчої до нас країни – Польщі. Там, як відомо, відбувся перший тур президентських виборів. Виграв його, як й очікувалося, представник Громадянської коаліції Рафал Тшасковський, але найцікавіше у цих виборах починається відразу за першим місцем. Три наступні позиції зайняли персонажі з правої чи ультраправої частини політичного спектру – незалежник Кароль Навроцький, підтриманий «Правом і Справедливістю», та два представники відверто антиєвропейської й антиукраїнської Конфедерації, офіційний (Славомір Ментцен) та неофіційний (Ґжегож Браун). Ці три кандидати разом набрали 50% голосів. Але звернімо увагу не на результат як такий, а на те, що відбулося в кількаденний період між оприлюдненням результатів останніх соціологічних опитувань і днем виборів. А сталося дещо дуже цікаве.
У всіх трьох згаданих вище кандидатів результати стрибнули вгору, у деяких випадках (соціологічних контор у Польщі не одна) – на кілька відсотків. А от у переможця першого туру, у ліберала Шимона Головні чи представниці «Нової лівиці» Магдалени Бєят – навпаки, результат виявився нижчим, ніж очікувалося. Якщо порівняти результати голосування з останньою соціологією від tvn24, то праворадикальне тріо за кілька днів отримало сумарно 10%. Неймовірні дані!
Схожою є ситуація і в Португалії. Там 16 травня ультраправа партія «Чега» мала 18,4%, а вже 18-го, на виборах, її підтримали 22,6%. Тоді як у лівоцентристів із Соцпартії показник упав на понад 3% – з 26,8% до 23,4%. І замість восьмивідсоткової переваги над ультраправими одна із двох головних політсил Португалії ледь-ледь втрималася на другому місці. (Чого не зробили на початку року німецькі соціал-демократи, пропустивши на другу позицію ультраправу «Альтернативу для Німеччини».) Взагалі, якщо не брати до уваги правоцентристських переможців і «Чега», то у всіх інших партій за ці два дні результати знизилися. У всіх, крім однієї – ліворадикалів із ЛІВРЕ.
Про Румунію годі й говорити – там ультраправі персонажі вигравали і попередній перший тур 2024 року (його результати було анульовано), і перший тур 2025-го. І тільки концентрація зусиль усіх поміркованих політсил, а також позиція головної діаспори країни (угорської) не дозволили Ґеорґе Сіміону тріумфувати. Що ж такого відбувалося в ці кілька днів у таких різних країнах Євросоюзу?
А те саме, що відбулося торік на виборах у США, де до останнього ситуація в семи хитких штатах була більш-менш рівною (а іноді навіть на користь кандидатки від Демпартії Камали Гарріс), а в підсумку все завершилося повним тріумфом Дональда Трампа. І те саме, що відбулося шість років тому в Україні. Пригадаймо, що тоді було в нашій країні, яка фактично стала однією з перших у цій непростій політичній тенденції.
26-27 березня 2019 року з’явилася остання соціологія від вітчизняних важковаговиків – КМІС / Демініціативи, Центру Разумкова й Рейтингу. Згідно із цими даними чинний на той момент глава держави Петро Порошенко набирав 17,2, 18,8 і навіть 22,1% голосів виборців. Головний опозиціонер Володимир Зеленський – 28,5, 26,6 і навіть 24,8%. 31 березня на виборах ми отримали результат 16% проти 30,2%. Цікаво, що, наприклад, у поміркованого Анатолія Гриценка і навіть популістки, але давно відомій виборцям, Юлії Тимошенко ситуація була аналогічна порошенківській. А от в Ігоря Смешка і навіть Юрія Бойка результати виявилися вищими за останню соціологію. І можна було б списати все на можливу заангажованість українських соціологів – але, як показують подальші події в різних європейських і не тільки країнах, справа не в цьому.
А в чому ж? У тому мовчазному протесті звичайних виборців проти класичних політичних еліт, який ми спостерігаємо останніми роками. Виборці мовчать, бо готові голосувати за тих, хто ще вчора вважався, і в деяких країнах, на кшталт Німеччини, досі вважається тими, кому не варто подавати руку. Саме тому ми й маємо такий стрибок рейтингів у день голосування – бо сказати вголос електорат ще не може, а проголосувати уже готовий. Так-так, готовий. Ця зміна в останній момент – ніяка не зміна, це просто вихід мовчазного протесту з тіні у виборчі дільниці.
І можна, звісно, звинувачувати Коломойського й серіал на його каналі чи ТікТок з Ілоном Маском, але цілком очевидно, що настільки масштабно зманіпулювати виборцями в різних кінцях земної кулі неможливо. Точніше, можливо, але максимум – на рівні «промовчіть, а потім скажіть своє слово на дільницях». Що ми й побачили – в Україні і США, Польщі і Португалії, Румунії і Франції, Німеччині і Великій Британії. (Так-так, і у Британії торік відбулося те саме – буквально в останній момент рейтинг лівоцентристських лейбористів прямо-таки впав на 4-7%, а в Партії реформ Найджела Фараджа трохи підріс.) Що ж стало причиною цього мовчазного протесту простих виборців?
Недовіра до панівних еліт. Не така глибока, як в Італії початку 90-х, де на тлі корупційних скандалів обвалилася вся політична система і зійшла зоря бізнесмена-популіста Сільвіо Берлусконі, але цілком відчутна. Недовіра, спровокована нечіткою чи відверто ніякою реакцією цих еліт, особливо лівоцентристської, лівої і ліберальної частини еліт, на актуальні політичні й економічні виклики сьогодення. Зауважте, що правоцентристи, які в цей непростий час все ж намагалися дотримуватися хай якихось принципів, – німецький ХДС, португальська Партія демократичного соціалізму – свої вибори виграли. Португальські консерватори взагалі, якщо порівнювати із черговими виборами, що відбулися в березні 2024-го, виросли в популярності майже на 5%. А лівоцентристська Соцпартія Португалії втратила понад 5%. Стільки ж набрала й ультраправа «Чега».
У цей непростий період простому виборцю потрібні чіткі і зрозумілі меседжі від політиків. І розв’язання тих проблем, які постали на порядку денному. Лівоцентристи, ліберали із цим не впоралися. А в ультраправих завжди є готові «прості рішення», як у Дональда Трампа з його «закінченням війни за 24 години». Це тепер його рейтинги падають, як і популярність антиісламської ультраправої Партії свободи в Нідерландах, яка виграла вибори на тлі подій 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі, за інерцією наростила рейтинги аж до 50% у квітні 2024-го (кожен другий громадянин чи не найліберальнішої країни ЄС готовий був голосувати за праворадикальних націоналістів-євроскептиків!) – а зараз майже зрівнялася з право- і навіть лівоцентристами. Ще пів року-рік, і підтягнуться консерватори з Християнсько-демократичного заклику, які багато в чому працюють на одному й тому ж електоральному полі, що й «свободівці», – і Ґерт Вілдерс та Ко опиняться на звичному четвертому місці, а то й нижче.
Але Нідерланди – це все-таки історія, пов’язана з одним конкретним випадком. Не було б атаки ХАМАСу – навряд чи Партія свободи виграла б вибори в далеких від Ізраїлю Нідерландах. У всіх інших країнах проблеми, які призвели до тріумфу (остаточного чи проміжного) ультраправих, є значно системнішими і глибшими. І ці проблеми доведеться розв’язувати. Інакше на наступних виборах Португалія матиме прем’єра від «Чега», Німеччина – канцлера від «Альтернативи», у Франції президентом стане ультралівий Меланшон чи представник ультраправого «Національного об’єднання», а у Великій Британії до влади прийде Фарадж. А ще є іспанський «Вокс», австрійська Партія свободи, яка в ситуації зі затягнутою коаліціадою тільки нарощувала підтримку…
Словом, Європа може опинитися в ситуації, коли праворадикальні «Брати Італії» Джорджи Мелоні вважатимуться мало не центристами. З усіма відповідними наслідками для Старого світу і світу загалом. Вибори у трьох другорядних країнах ЄС знову продемонстрували – час розмитих програм, нечітких позицій і кравчуківських спроб «пробігти між крапельками» минув. Європейці хочуть чути чіткі й однозначні відповіді на те, що їх хвилює. І те, що вони до останнього мовчать при зустрічах із соціологами – не повинно нікого вводити в оману. На виборчих дільницях вони скажуть усе і всім.
