Спочатку невеликий ліричний відступ. Місяць тому, у пошуках якоїсь цікавої статистики щодо УПЛ, я вирішив подивитися рейтинг тренерів щодо тривалості роботи на їхніх сьогоднішніх місцях – і топ показав, що головного старожила УПЛ звуть... Олександр Шовковський.
Це виглядало якоюсь помилкою. Начебто Шовковському порахували ті 24 роки, що він відпрацював у Динамо гравцем. Він посаду головного тренера отримав лише півтора року тому – як він міг встигнути стати "патріархом"?! Але, з однією поправкою (два новачки УПЛ, Епіцентр та Полтава, мають тренерів, які працюють довше), Шовковський справді став своїм Фергюсоном/Сімеоне – людиною, яка на посаду заступила раніше, ніж будь-який із його суперників.
УПЛ тяжко хвора. Хвора на підхід "у будь-якій незрозумілій ситуації змінюй тренера". Команда грає погано – привід змінити тренера, щоб грала добре; команда грає середньо – це привід змінити тренера за "відсутність розвитку"; команда грає добре – це привід поміняти тренера в іншій команді й переманити тренера з команди, яка грає добре.
Лише влітку одразу дев'ять команд Прем'єр-ліги поміняли тренерів – це навіть номінально більша частина, не кажучи про те, що Динамо, Епіцентр, Полтава, Кудрівка, за визначенням, провели дуже успішний сезон і навряд чи навіть замислювалися про зміну тренерів. З тих, хто мав привід задумуватись, це зробили майже всі.
Приходу нових тренерів у Полісся та Шахтар ми присвятили окремі матеріали, а про решту перестановок розповімо тут.
Ну, ось чудовий приклад того, як клуб змінює тренера у будь-якій незрозумілій ситуації. Григорчук ніколи не був тренером, який дає моментальний результат: навіть із найсприятливішими умовами в Астані, Габалі, ще дуже багатому Чорноморці йому був потрібен час, щоб створити боєздатну команду. І ось він приїхав до Черкас, в умови, коли й до єврокубків далеко, і виліт не загрожує, спокійно допрацював сезон – і... отримав звільнення, мабуть, навіть на власний подив.
Єдина логіка, в яку вкладається відхід Григорчука – це логіка "міняти всіх". Не можна забувати, що за місяць-два до Романа Йосиповича у ЛНЗ змінилася вся адміністративна ланка: пішла і колишня легенда українського футбольного ютубу Андрій Колісник, який працював у клубі гендиром, та решта менш медійних персонажів. Нова мітла по-новому мете – у цьому, хоч як парадоксально, немає нічого нового. Єдине, шкода, що талант Григорчука розмінюється на менший і менший масштаб. 9 матчів до відставки в Нефтчі, 13 у ЛНЗ – і тепер і на оффер від когось амбітного та сильного розраховувати вже складно.
Тепер у Черкасах працюватиме Віталій Пономарьов – тренер, який яскраво показав себе у Руху. З ним спочатку чудово грала молодіжка Руху, потім непогано – перша команда, куди влилося дві третини тієї молодіжки... Це все чудово, але Пономарьов навіть рідкісних легіонерів Руху маринував у запасі – а у ЛНЗ один із найбільших міжнародних складів у лізі. Ну і якщо зовсім просто, то за вмінням керувати командою Пономарьов завжди виглядав слабшим за Григорчука.
Карраско, Григорчук, Пономарьов – ЛНЗ тупцює на місці. А при цьому сезон-2023/24 команда завершила на сьомій сходинці. З Шараном, якого просто не захотіли залишати.
Перспективна ідея для матеріалу: "Сталь, яка була наймолодшою командою Європи: де ці люди зараз?" У сезоні-2017/18 клуб із Кам'янського увійшов до жорсткої фінансової кризи й перед зняттям з чемпіонату грав фактично молодіжним складом. Так от, в одному із матчів дискваліфікованого Костова замінив саме Нестеренко, який побив рекорд чемпіонатів України за молодістю тренера.
Нестеренку і зараз всього 33 роки, він молодший за гравців багатьох команд суперників. Але не своєї: бо все йде до того, що й Олександрія гратиме дуже молодим складом. До ситуації тієї Стали справа, звичайно, не дійде, але:
Додайте до цього, що Ковальцю 31, його спад дуже ймовірний – і ми отримуємо картину, коли на поле "Ніки" наступного сезону виходитиме дуже посередня команда. А очікування від неї будуть дуже високі: як же, майже чемпіон минулого сезону, треба бути "хоча б" у четвірці... Загалом, розстрільна посада, і не дивно, що клуб знайшов на неї лише дебютанта. Нестеренко теж з великою ймовірністю не погодився б – просто у Костова, якому він допомагав усі ці роки, останнім часом кар'єра не складається, і з 2024-го болгарин сидить без роботи.
Продовжуємо згадувати Сталь-2017! У цій команді молоді працював і Федик – тренер з фізпідготовки. Втім, останні шість років Іван Зенонович працює у Руху, застав його становлення на рівні УПЛ від самого початку.
У випадку з цим призначенням хочеться спершу сказати "Дякую, що живий" – про клуб. Найпохмуріші чутки – що клуб припинить існування, що з нього останні гравці підуть у Карпати – не підтвердилися. Рух житиме – питання, що це буде за життя.
Горін та Рябов вже покинули клуб офіційно. Безумовно, обидва вони грали так мало, що це можна розцінити, як скидання баласту – але якщо враховувати, що: а) паралельно йдуть чутки про рух із Руху Климчука, Дідика, Карабіна; б) слова Федика, що шанси отримуватимуть усі, включаючи "юних вихованців", зрозуміло, що львів'яни житимуть скромно.
У Руха і так у заявці на сезон майже одні вихованці. Якби взимку команда посилилася парою досвідчених гравців, а не попрощалася з найкращими, то могла б виборювати високі місця. А так – 4 перемоги та шість поразок у 13 турах цього року та з Пономарьовим поставили хрест на амбіціях. Федик чудово знає структуру клубу, він може відкрити пару нових імен – але цілі Руху на сезон, гадаю, тепер обмежуються невильотом.
Прийшов: Олександр Антоненко (в.о.)
За ту частину сезону, що Шищенко відпрацював у Києві, він зачарував більш-менш всіх. Думка, що Буткевич даремно відпустив його з Полісся, не запропонував повноцінного контракту, став загальною – його хвалили у всіх можливих програмах усі можливі експерти. Результат… Одинадцяте місце – ну, непогано. З урахуванням того, що Сергій приходив у вересні, не мав ні трансферів, ні передсезонки, а "пивовари" з ним ще й додали – навіть добре.
Відхід тренера, який отримав таку пресу, до Буковини – свідчення двох чинників. По-перше, це демонструє, наскільки наша преса не є четвертою владою, наскільки вона відірвана від людей, які реально приймають рішення. Ван Леувен отримує вже третій поспіль оффер у серйозну команду, попри те, що два перші (Шахтар, Металіст 1925) він, м'яко кажучи, не виправдав. Жодних претензій до нідерландця, його Зоря була феноменальна – просто констатуємо факт, що він у списку обраних. Туран після одного сезону в Туреччині теж до цього списку якимось чином (можливо, Степаненко Срні, як давньому другу, розповів про свого тренера в Еюпспорі) потрапив – а Шищенко, очевидно, ні. Тому і в Поліссі не залишився, і зараз іде до Першої ліги.
Але ще один фактор, безумовно, те, що Оболонь по можливостях поступається деяким командам навіть у першій лізі. Буковина ще минулого сезону розглядала як можливість підвищитися; програти на дистанції Кудрівці та Полтаві – це просто ляпас для неї. Що ж, переманити одного з найкращих тренерів не першої ліги, а УПЛ – серйозну заяву про амбіції, під неї, напевно, і підсилитися влітку буде простіше.
На місце Шищенка приходить багаторічний працівник системи "пивоварів" – як би вони не називалися. Олександр Антоненко як закінчував кар'єру в аматорській "Оболоні-Бровар-2" у 2014-му, так і працює на благо "пивоварів" досі.
Помічник тренера дубля, помічник тренера першої команди, тренер Оболоні-2, помічник Іващенка та Шищенка – і ось, виконуючий обов'язки в Оболоні. Подивимося, до чого це приведе – в усякому разі, ніхто краще за Антоненка не розуміє внутрішній ресурс клубу.
Ван Леувен, повторюся, зовсім нічого хорошого не показав ні в Шахтарі, ні в Харкові – і отримав запрошення до Кривбасу. Формально третій поспіль амбітний клуб... але лише формально.
Ми так звикли говорити про чемпіонат України у контексті "перше, третє, п'яте місце", "300, 500, 800 тисяч за трансфер", "три, п'ять, сім голів" – але Кривий Ріг, як мало де, відчуває, що взагалі-то йде війна. Кривбас про це не забуває: він згадує жертв теракту, виходить на матчі із сакраментальними гаслами – але акції акціями, а ми говоримо про людей з доходами до 100 тисяч доларів на рік.
Будь-якій нормальній людині з такими доходами захочеться переїхати в умовний Львів навіть за простого збереження окладу – а якщо враховувати, що в тих же Карпатах і платять більше, вибір просто не стоїть. Стецьков уже пішов, але справа навіть не у Карпатах – зараз тримати у Кривому Розі сильну команду неймовірно складно. Гендир клубу повідомив, що Кліщук, Соса, Понєдєльнік, Луньов, Хомченовський, Вакулко та Якимець залишили команду. Додайте до цього, що Кузик просто пішов до ЛНЗ до цього висловлювання – і ви отримаєте руїни, вибачте за тригер для будь-якого криворіжця.
Не дивно, що й Вернидуб на цих руїнах нічого нового будувати не схотів і пішов. Таким чином, ван Леувен, не втрачаючи у статусі формально (Кривбас після Металіста 1925 – звучить взагалі як підвищення), неймовірно втрачає в ньому по суті. Що ж, найкращий проєкт у житті він створив, отримавши формально натовп молоді – у Зорі. Щоправда, там і молодь була рівня Бражка – але саме у цій перестановці виглядає досить логічно. Клуб шукає приховані ресурси – і кличе майстрів роботи з молоддю (ван Леувен багато років працював у системах Шахтаря та Фейєнорда), тренер провалився в роботі зі зірками вищої та першої ліг – і повертається до того, що вміє найкраще.
Правда, одне "але" все ж таки є. Відхід Вернидуба з Кривбасу у творчу відпустку викликає реакцію: "А що, так можна було?". Він же в Україну повертався заради ЗСУ, кілька місяців працював на фронті – а у червні 2022-го був призначений у Кривбас наказом особисто Залужного. Окей, він не потрібен "президентському клубу" – але якщо він не тренує жодну команду, то, напевно, можна чекати повернення до ЗСУ? Які завдання він виконує останній місяць?
Ще один факт, який треба прийняти: Металіст 1925, який навіть в УПЛ вийшов лише через "стики", зараз більш бажане місце роботи, ніж Зоря, яка 10 років поспіль пробивалася до єврокубків.
Нічого не вдієш: 10 років луганці, звичайно, пробивалися, але у двох останніх сезонах навіть не були до цього близькі. Літо 2025-го, мабуть, остаточно викреслює Зорю із кола претендентів на вирішення по-справжньому серйозних завдань. Відповідно, немає сенсу залишатися в Зорі, коли кличе клуб, здатний ще до кінця червня витратити 2 мільйони євро на трансфери (півтора мільйони на Мартинюка, 500 тисяч з хвостиком на Павлюка) – і ще й вільними агентами переманити чудового Івана Калюжного та знайомого Бартуловича ще по Зорі Антюха.
На місце Бартуловича прийшла людина, під керівництвом якої Зоря грала просто чарівно. Два третіх місця, фінал і півфінал Кубка за три роки – Скрипник досяг навіть стабільніших результатів, ніж Вернидуб, причому за більш стислі терміни й зі скромнішим складом. Але тут є два "але".
Після Зорі у Скрипника лише два оглушливі провали. І Ворскла, і Металіст 1925 з ним йшли суворо вниз, причому другий клуб догрався до вильоту. І головне, навіть не звинуватиш, що не виконали умови. І полтавці, й харків'яни виконували всі примхи тренера, закуповувалися "під нього" так, як Динамо під Луческу не закуповувалося.
Просто ідеї припинили працювати. Може, суперники адаптувалися під ромб Скрипника, а може, сам тренер не може адаптуватися під військові умови. Це ж справді нова реальність, у ній той же Луческу, який так блискуче виграв чемпіонат-2021/22, виявився неспроможним на здобутки... Зоря шукає розв'язання проблем сьогодення в минулому – призначає одного з найкращих тренерів в історії, заплющуючи очі на всі особливості останніх років.
Забагато тренерів змінює Володимир Носов. За півтора року роботи криптомагната своїми місцями поплатилися Голодюк, Скрипник, ван Леувен – можна й Олександра Чижова, який виграв вирішальний плейоф у Лівого Берега, порахувати.
Втім, свідомо чи ні, але Носов перестрахувався від особистої критики, покликавши людину, яку люблять усі. Младен, чесно, виділяється на тлі 99% героїв УПЛ. Дуже коректний, дуже тактовний, який давно пустив корені (він одружений на дочці чемпіона СРСР у складі Дніпра – Сергія Башкирова) в Україні – такому хочеться щиро побажати удачі.
Уболівальники, звісно, люблять Бартуловича за багато років виступів в УПЛ – і це вболівальники різних команд. У Карпатах Младену дуже вдячні за перемогу над Шахтарем (тоді він оформив дубль), фани Кривбасу – за довгі роки виступів, Ворскли – за те, що він був частиною золотої команди за нинішніх часів. Младен став першим легіонером в історії України, який пограв за сім різних команд – і при цьому не нажив ворогів. Багато експартнерів Бартуловича зараз або виходять на поле (Младен повісив бутси на цвях лише чотири роки тому), або обіймають посади в керівництві інших команд.
Головне, щоб не вийшла історія, коли репутація людини краща, ніж вона сама. Бартулович у Зорі спочатку потрапив у середу, близьку до ідеальної. Луганський клуб мав безліч балканців, для яких хорват був своїм просто за визначенням – і, звичайно, українців, для яких Младен став своїм останні 20 років. Результати, при цьому, були в кращому разі нормальними: 10 перемог та 12 нічиїх у 26 матчах. Гравців Зорі надто часто вилучали, і не завжди це було справедливо, але, вибачте, ніхто не скаже, що луганці конкретні матчі Кривбасу та Колосу не програли б і в рівних складах.
У Бартуловича все тільки починається: зараз він уперше в житті (!) розпочне сезон як повноцінний головний тренер. У його новій команді немає жодного балканця (принаймні поки що), зате є дуже токсична роздягальня, дуже вимогливий президент та дуже великі очікування. І все це – на тренера-дебютанта. Непрості стартові умови.
Найголовніше, що тепер майже очевидно: якби Носов на початку не звільнив Голодюка, йому було б зараз простіше. Клуб, перш за все, з величезною ймовірністю не вилетів би – але навіть у разі вильоту місцева легенда повернула б харків'ян в УПЛ і зараз мала б досвід. Але це український футбол – місце, де в будь-якій незрозумілій ситуації вважають за краще міняти тренера.
