А знаєте, хто з нині чинних тренерів європейських топ-чемпіонатів працює найдовше? Ні, цей не Пеп Гвардіола і не Дієго Сімеоне. Це скромний джентльмен, ім'я якого далеко не кожному про щось скаже. Terrikon.com провів невелике дослідження і визначив десятку тренерів-довгожителів...
Тренери в сучасному футболі довго не живуть. Ось і на дні нашої десятки "довгожителів" ми знаходимо людину, термін перебування на посаді якої не сильно вражає уяву. Але що є, те є. Пеллісьє прийшов в Осер після того, як вивів Лор'ян у Лігу 1. На новому місці не склалося - клуб зі славними традиціями зав'яз у турнірній трясовині та за підсумками сезону 2022/23 понизився в класі. За таких розкладів тренерів зазвичай звільняють. Але у босів Осера вистачило витримки, вони дали Пеллісьє можливість виправитися. І він повернув клуб в елітний дивізіон. А там посів спокійне 11-те місце. Звісно, від 59-річного тренера чекають більшого. Подивимося.
Вальверде в Більбао починав, потім повертався - і, можливо, сидів би там без вагань, якби не зманила його у 2017 Барселона. Третій прихід в Атлетик відбувся влітку 2022 року. Відтоді команда незмінно прогресує, посідаючи по черзі 8-ме, 5-те і 4-те місця в Прімері. А головне - з Вальверде баски в сезоні 2023/24 виграли Кубок короля Іспанії - перший за останні 40 років. І що ще важливо, Вальверде згуртував склад, створивши колектив, з якого навіть Ніко Вільямс не хоче йти. Якщо не трапиться стихійне лихо, ще роки три тренеру на цьому місці гарантовані.
Це якась дивовижна історія. Після того як у 2021 на Ньюкасл посипалися саудівські гроші, всі очікували, що рано чи пізно до проєкту причалить якийсь іменитий тренер - Моурінью, Манчіні, Пеллегріні, хтось у цьому дусі. Але на босів справило враження те, як спритно Хау витягнув "сорок" із турнірного дна в їхньому першому сезоні з новими інвесторами. Взагалі, в Ньюкаслі за їхнього величезного бюджету в крайнощі не кидаються - це вам не Манчестер Сіті й не ПСЖ на ранньому етапі. Тому і Хау досі в строю. Команда при ньому тримається гідно, і хоча суперклубом поки що не стала, але в Лігу чемпіонів тренер її повернув, та й перший титул взяв (Кубок ліги), а отже - справляється.
Він прийняв Жирону влітку 2021 року в Сегунді - і вже за рік святкував вихід до Прімери після запаморочливого плей-оф за підвищення. А ще за два роки місто носило його на руках після небувалого й абсолютно несподіваного виходу в Лігу чемпіонів. Влітку 2024 року в Жироні Мічел мав статус бога, а богів не звільняють, навіть якщо в них щось не виходить. Четвертий сезон у каталонському клубі вийшов ніяким, Жирона мало не вилетіла - але все-таки втрималася в еліті. Тепер від бога чекають повторення дива.
До 2021 року Сілва ніде не затримувався більше ніж на два роки. Олімпіакос, Халл Сіті, Вотфорд, Евертон... Нарешті, влітку 2021 року його покликали піднімати Фулгем. У тому ж сезоні "дачники" виграли Чемпіоншип, до того ж у красивому стилі, що відразу різко підвищило акції португальського тренера. В АПЛ він не загубився, посів дуже пристойне 10-те місце, потім - 13-те, потім 11-те. Ці результати цілком задовольняють пакистанського власника Шахід Хана. А Сілва і радий - йому, здається, дуже затишно в цій тихій гавані.
Тренерська кар'єра цього 71-річного чилійця триває вже 37 років, але так довго, як у Бетісі, він ніде не працював (окрім Вільярреала у 2004-2009). І таке враження, що працюватиме, поки не вирішить піти на пенсію. За його правління Бетіс здійснив те, чого не вдавалося ніколи в історії: 5 років поспіль виходив до єврокубків, а цієї весни дістався до свого першого єврофіналу (щоправда, в Лізі конференцій, але все ж). У 2022 його команда завоювала йому Кубок короля - перший іспанський трофей у його кар'єрі. Можна порадіти за нього - старий явно знайшов своє місце під сонцем.
Після відходу Арсена Венгера "каноніри" на півтора року "зависли" в пошуках довгострокової стратегії - і, нарешті, придумали її. Для клубу Артета - культова постать, він користувався величезною повагою як гравець, а статус асистента Пепа Гвардіоли гарантував, що в людини все гаразд із футбольними мізками. Харизматичний іспанець зробив головне - повернув Арсеналу здатність боротися за титул чемпіона АПЛ. Щоправда, поки жодного разу стати першими не вдалося - але величезний кредит довіри, які видали фахівцеві-початківцю в грудні 2019, ще явно не вичерпаний. Зрештою, якщо людину постійно визнають тренером місяця в лізі (8 разів за цей час) - ну, як такого звільняти?
І ось у нас пішли зовсім старожили. Важко вже пригадати, коли Пеп тренував інший клуб - настільки довго він гребе в цьому манчестерському човні. Ефективність його роботи феноменальна - 18 титулів, зокрема 6 - чемпіонів Англії, зокрема 4 - поспіль (абсолютно унікальне досягнення для АПЛ), нарешті - переможець Ліги чемпіонів. Щоправда, результати останнього сезону змушують припустити, що Пеп вигорів і йому пора відпочити (або взагалі "зав'язати"). Але поки він не йде, а значить, 10-річчя на чолі Сіті таки відзначить.
В особі Сімеоне ми бачимо унікальне для Ла Ліги явище. За всю історію Атлетіко такого довгожителя не було. Та що там - за всю історію вищого іспанського дивізіону тільки легендарний Мігель Муньйос із Реала провів на одному місці довше - 13 років (і якщо так піде далі, то Сімеоне і цей рекорд поб'є). Залізний аргентинець тримається так довго, тому що має дивовижну чарівну властивість - кожен сезон дарує фанам або якийсь титул, або якийсь великий перфоманс. Комусь він уже набрид - але з іншого боку, виросло вже покоління, яке іншого тренера на чолі команди й не пам'ятає.І здається, що без нього - просто неможливо.
Ось ми і дісталися до нашого абсолютного унікума. Що й говорити - в Гайденхайм він прийшов у 2007, коли Сімеоне та Гвардіола ще тільки робили перші боязкі тренерські кроки. Ну, власне, і сам Шмідт тоді тільки починав, і навіть уявити собі не міг, чим усе закінчиться. Гайденгайм - команда його рідного міста - тоді скромно тягнула дні в одній із регіональних ліг. Шмідт почав із нею довгий шлях нагору. До Другої Бундесліги клуб доріс у 2014. А ще за 9 років Шмідт вивів його у вищий дивізіон. Довіра в рідному місті до нього безмежна. Чесне слово, ці люди вірять, що коли-небудь, років ще через 10, Шмідт привезе їм "Срібну салатницю". І немає в цьому містечку людини, у кого б піднялася рука його звільнити.
