Вчені створили інтерактивні "карти вбивств" у трьох англійських містах періоду Середньовіччя.
Деякі найнебезпечніші для життя місця розташовувалися у багатих районах, а хлопці-студенти одночасно були серед найчастіших вбивць та жертв. Крім того, більшість тодішніх злочинців залишалися безкарними.
Про це йдеться у дослідженні, опублікованому в науковому журналі Criminal Law Forum, пише The Washington Post.
Кримінолог із Кембриджського університету Мануель Айзнер та його команда протягом 15 років працювали над створенням "карт вбивств" Лондона, Оксфорда та Йорка.
Для цього вони використали записи коронера XIV століття та інші архівні джерела. Науковці нанесли на карти понад 350 задокументованих вбивств.
Найнебезпечнішим серед проаналізованих міст був Оксфорд. За оцінками дослідників, у XIV столітті там було близько 100 вбивств на 100 тисяч жителів. У Лондоні та Йорку – від 20 до 25 на 100 тисяч людей.
Для порівняння: у 2023 році рівень вбивств у Лондоні становив приблизно 1,2 на 100 тисяч мешканців.
Надзвичайно високий рівень вбивств в Оксфорді частково пояснюється тим, що у місті проживало багато студентів. Саме вони одночасно були більшістю жертв та підозрюваних.
Серед студентів переважали підлітки-хлопці, які перебували далеко від дому і часто вступали в бійки між собою та з іншими містянами.
В одному випадку натовп студентів влаштував погром з луками та стрілами. В іншому – хлопця помилково вбили, коли він вийшов серед ночі помочитися і натрапив на дві ворожі банди студентів.
Згідно з дослідженням, у бідніших районах не було вищого рівня вбивств. Наприклад, у Лондоні найнебезпечнішою була Вестчіп (зараз – Чіпсайд) – широка вулиця, з обох боків якої розташовувалися найвищі будівлі та елітні ринки.
Загалом дослідники нанесли на карту понад 20 вбивств на 500-метрову Вестчіп та її відгалуження. Серед них – вбивство священника Джона Форда у 1337 році, на якого посеред білого дня напала банда з ножами.
У звіті присяжних того часу зазначалося, що він конфліктував із сестрою одного зі злочинців – аристократкою Елою Фіцпейн. Однак її можливий мотив залишався загадкою для істориків, поки Айзнер не знайшов додаткові документи.
За кілька років до вбивства архієпископ Кентерберійський засудив Фіцпейн, звинувативши її у сексуальних стосунках з Фордом. Покарання жінки було досить незвичним для сьогодення – вона мала протягом семи років раз на рік ходити босоніж вздовж Солсберійського собору, несучи свічку.
Понад 90% зареєстрованих жертв вбивств і підозрюваних у них у всіх трьох містах були чоловіками. Айзнер застеріг, що випадки домашнього насильства над жінками та дітьми могли бути підраховані недостатньо.
Дослідження також проливає світло на процес кримінального правосуддя в середньовічній Англії. Після вбивства закон зобов’язував перехожих здіймати галас і кликати на допомогу. Потім коронер скликав слідчу колегію, яка визначала підозрюваного.
Та лише 23% зареєстрованих випадків вбивств закінчувалися арештом. Це було не тільки через втечі зловмисників, а й через поширену думку, що якщо напали, треба захищатися. Тому багато вбивств вважалися самообороною.
На відміну від звинувачених у крадіжках, підозрювані у вбивства походили з різних верств суспільства, зокрема з еліти. Це давало присяжним ще одну мотивацію для винесення виправдувального вироку.
Наприклад, у справі про вбивство священника Форда Елу Фіцпейн не засудили. Винним визнали лише одну людину – одного з її слуг.
Насильство у середньовіччі розглядалося як спосіб розв'язання проблем. Часто вбивства скоювалися публічно, аби налякати натовп.
Раніше ми писали про 10 поширених міфів щодо полювання на "відьом" у середньовічній Європі.
