У Вінниці збереглися підземні кілометрові тунелі. Містяни часто їх називають катакомбами. А в деяких приватних будівлях у середмісті, їхні арки використовують, як погріб для зберігання продуктів. Проте, справжній вигляд підземних вінницьких ходів, через які могли проїхати коні з підводами, зберігся під костелом Діви Марії, що на вулиці Соборна. Там проводять екскурсії та розповідають історію вінницьких підземель. Одну з них відвівав журналіст Вінниця.info.
Як розповів Олексій Бевз, співзасновник Асоціації друзів Шляху святого Якова в Україні, підземні ходи Вінниці були збудовані в 17 столітті для постачання боєкомплектів та непомітної евакуації населення у випадку захоплення ворогами міста. Тунелі пролягали через річку Південний Буг, поєднуючи два береги.
«За переказами вінничан, згідно записаних людьми спогадів, починаючи з 1980-х років, усі люди, які народились у 30-40 роках 20 сторіччя до 1947 року, розповідали, що в дитинстві вони заходили з батьками у костел і виходили біля Миколаївської церкви на Старому місті. Тобто, вони минали місто й річку тунелем. До 1947 року тому, що Південний Буг тоді був вужчий. Ширшим він став після будівництва гідроелектростанції в Сабарові» – розповідає Олексій Бевз.
На місці сучасної Замкової гори, де розташований найбільший у Вінницькій області прапор України, колись була головна фортеця міста. Власне, звідти й почали розбудовувати Вінницю. Ця фортеця була центром, від якого підземні ходи розходилися «променями» до центрального мосту. Вони сягали Калічанського Яру (сучасний Універмаг), де на ті часи була болотиста місцевість. Також у ширину тунелі пролягали від вулиці Коріатовичів (нижня течія Південного Бугу) до вулиці Магістратської (верхня течія річки).
За словами Олексія, чіткої мапи вінницьких підземель не існує. Причина проста – існував ризик зради з боку тих, хто мав би доступ до документу. Орієнтовна карта підземних ходів була втрачена в ході війни Російської імперії з Річчю Посполитою, після якої Подільське воєводство відійшло росіянам. З 1793 року за 8 років від Вінниці кордон офіційно буде відсунуто до річки Дунай. Відтоді місто стало тиловим. З того часу підземелля для захисту стало непотрібним. Хоча на той час то були міцні конструкції.
«Арки в підземних тунелях будувалися таким чином, що вибити цеглину з неї було неможливо ані збоку, ані знизу догори. Завдяки цьому тунелі не обвалювалися. Арки служили несучими стінами. Тому й арку використовували для будівництва укриття, бо краще неї нічого не розподілить вагу рівномірну, а отже і вибухову хвилю й вібрацію. До слова, тому й під час будівництва метро в Києві, Харкові та Дніпрі використовували арки», – пояснив Олексій Бевз.
При будівництві стін у підземних кімнатах цегли скріплювалися вапняно-вапняковим розчином. Адже вапно і вапняк не затримують вологу, на відміну від бетону. Тому й стіни не руйнуються від вологи, і вже 400 років виконують свою функцію.
Чому почали руйнуватись підземні ходи
«Перший етап. На початку 20 сторіччя у Вінниці було економічне піднесення, місто розвивалося. Заможні люди будували будинки прямо над тунелями. Дізнаючись, що під їхніми домівками проходила довга система підземелля, містяни облаштовували собі погреби, перегороджуючи підземний коридор двома стінами. На будівництво погребу потрібно було купляти дозвіл, сплачувати щорічний податок на утримання. Аби цього уникнути, люди використовували цеглу, зроблену в Російській імперії. Візуально та за розмірами вона абсолютно не відрізнялася від тієї, яку виготовили в Речі Посполитій, з якої, власне, будували підземні ходи. А різниця у виготовленні цегли складала 284 роки. До речі, розмір цегли вимірювали за допомогою ліктя як тодішньої універсальної одиниці вимірювання. Похибка могла становити максимум 1-2 см, що є незначною.
Другий етап руйнування підземель. Залишалися відрізки тунелів, які не проходили під будинками або ж їх не перетворили на погреби. Проте будинки, які будували в СРСР, мали глибший фундамент, через що бетон стікав через вентиляцію у підземні коридори й затоплював їх.
Третій етап руйнування підземних тунелів – після Другої світової війни радянська влада знищувала мережу. Працівники КДБ відловлювали місцевих дітей, які лазили в підземеллях, забирали в них карти, які юнаки малювали самостійно, та збирали їх в архів, який досі Служба безпеки України не розсекретила», – розповідає Олексій Бевз.
За словами дослідника, інформація про відрізки тунелів, яка відома силовикам, не розголошується в межах безпеки, вона досі має стратегічне значення.
Досі невідомо, наскільки довгою є підземна мережа Вінниці. Схожі тунелі, що датуються тим же 17 сторіччям, були знайдені й у Вінницькій області.
