Жіноча команда в Харкові дає друге життя речам. Як джинси та ПВХ-банери стають сумками й чохлами для ноутбуків, МГ “Об’єктив” показала та розповіла співзасновниця фірми “3.14BAN” Юлія Уварова.

“Викидати? Та ти шо, жартуєш? Ми перешили – носи далі”, – такий напис прикрашає стильну джинсову пляжну сумку. Насправді – вона не просто джинсова, а пошита зі штанів, які вже “відпрацювали” свою основну функцію. В офісі харківської фірми з перероблення “3.14BAN” подібні вироби – на кожному кроці.

“Усе переробляється до максимуму. Мінімум відходів – максимум користі”, – коментує антураж Юлія Уварова.

Соціальний проєкт із перероблення в Харкові створили ще до повномасштабного вторгнення РФ – понад п’ять років тому. Починали з повторного використання ПВХ-банерів – матеріалу, який сам собою в природі не розкладається протягом сотень років. Замість пошуків, як позбутися банерів, з них почали виробляти чохли для ноутбуків і сумки. Поступово розширювали як асортимент виробів, так і вживаних матеріалів для їх створення.

“ПВХ – це вже наш імідж і досвід, а джинси, якісь протигази, текстиль – це для нас ще новеньке, тому що ми це раніше не переробляли. У нас вже відпрацьовані, як то кажуть, п’ять моделей – ті, що в нас з банерами пройшли тестування. Тому ми за зразком зробили теж саме з джинсами. Це чохол для ноутбука. Тут піна, щоб не дряпалося. Можуть бути як вертикальні, так і горизонтальні. По-друге, це може бути сумка для ноутбука, хтось її називає пляжна. Поясна сумка – хтось навіть її порівнював із Levi’s. Вони теж зробили лінійку сумок”, – демонструє вироби співзасновниця “3.14BAN”.

Сама Юлія не схильна розкидатися “модними” екологічними термінами про усвідомлене споживання та вторинне перероблення Вважає їх занадто пафосними.

“Людськими словами, якщо це розказувати, це ж дійсно друге життя речей, які нам шкода викинути. Наприклад, я знаю бабусь, які з джинсів своїх онуків роблять якісь подушки, якісь сумочки, ще щось. Це теж наші амбасадори, які це роблять у домашніх умовах”, – пояснює вона.

Наразі постійна команда “3.14BAN” налічує десять осіб – це ті, хто працює в Харкові. Є також співробітники на аутсорсі в різних містах і локаціях – близько 20 осіб.

“Були хлопці, були водії, кур’єри, але зараз хтось на війні, хтось виїхав. Ми самі поїхали (з Харкова – Ред.) на пів року, нас не було. Поки були тут такі великі бої, наша швачка закрила своє приміщення – поїхала до своєї доньки в Німеччину. Але потім повернулися з тією метою, що треба було не тільки відновлювати своє виробництво та платити зарплату своїм співробітникам, а ще й треба було підтримувати волонтерів, ЗСУ. Наші дівчата, в них теж чоловіки на війні, в ТрО, тому вони збирали разом з ними гільзи та переробляли й робили донати”, – розповідає Юлія Уварова.

Так до сумок і чохлів із джинсів додалися “вироби воєнного часу” – наприклад, дармовиси та чарки з гільз.

“Тобто, що робимо, те і продаємо, – відзначає співзасновниця фірми. – Ми ж все використовуємо. Навіть якісь дуже дрібненькі шматочки на блискавки чіпляємо. У нас перші вироби були – те, що серійне, ми купляли фурнітуру у швейних магазинах. А зараз ми використовуємо пластик той, що переробляється з кришечок”.

Говорячи про виробництво в Харкові, Юлія Уварова визнає: дійсно від “прильотів” ніхто не застрахований. Також виникають складнощі через касові розриви – коли не вистачає оборотних коштів, а взяти кредит чи скористатися овердрафтом неможливо, бо Харків у “червоній” зоні.

“Але є якась, як то кажуть, державна підтримка та варіанти розвитку й масштабування, якими ми теж користалися й користуємося. То я думаю, ті, хто намагається жити та виживати, вони однозначно знайдуть варіанти, щоб тут залишитися і далі працювати, – міркує Юлія. – Наприклад, ми хотіли б оновити застаріле обладнання, чи зробити якісь нові вироби. Це все з якихось власних коштів. Або, як я спочатку казала, з якоїсь економії. А так намагаємося жити, як і 100% наших харків’ян – з надією, що виживемо”.