Снукер має давню історію, але не перестає захоплювати мільйони фанатів у всьому світі. З плином часу цей вид спорту продовжує розвиватися та розширювати географію. Турніри проходять на різних континентах, а в мейн-турі дедалі частіше з’являються представники нових країн.
Юліан Бойко – єдиний представник України серед професіоналів. Уперше він пробився до еліти ще в 2020 році, коли йому було всього 14.
"Чемпіон" поспілкувався з киянином про його шлях у снукері, дитячі спогади, улюблених гравців і плани на майбутнє.
– Якщо вірити наявній інформації, ти познайомився зі снукером у 4-річному віці, переглядаючи трансляції по телевізору. Це дійсно так? І чи пам’ятаєш, з якого саме матчу почалась твоя любов до цієї гри?
– Так, я почав дивитися снукер десь у 4 або, можливо, 5 років. Здається, тоді стався якийсь збій, або ми щось наплутали з пакетом каналів — був лише "Eurosport" (посміхається – прим.).
Я переглядав матчі. Напевно, це був чемпіонат світу, бо пам’ятаю, що матчі тривали дуже довго – я буквально годинами дивився снукер. Конкретних гравців не пам’ятаю.
Але з дитинства найбільше запам’ятався Марк Селбі. Він завжди був моїм улюбленим гравцем.
– У 5-6 років діти мріють бігати на вулиці, бешкетувати, а снукер – це концентрація, витримка. Як тобі в такому віці вдавалося тренуватися й ставати кращим?
– Перші 2-3 роки завдання мого першого тренера – Петра Чіркіна – полягало в тому, щоб зберегти в мені любов до гри. Щоб я просто не втратив це бажання. А вже в 9-10 років ми почали більше працювати над технікою, над професійнішими речами.
У 6-7 років мого зросту вже вистачало, щоб тренуватися, але технічно було складно щось поставити. Та я все одно ходив – у такому віці я вже не міг жити без цієї гри. Мені дуже подобалося дивитися снукер, слідкувати за гравцями.
На свій перший турнір я пішов у 7 років. Перші роки – це була просто насолода від гри. І моєму першому тренеру вдалося зберегти цю любов до снукеру.
– У 7 років ти взяв участь у чемпіонаті Європи U-21. Як так сталося?
– Раніше на чемпіонатах Європи діяло правило, що гравці допускаються з 12 років або після досягнення певного зросту. Я був першим, для кого зробили виняток – допустили до участі у такому віці.
Пам’ятаю, це був шок для нас. Здається, мені навіть вдалося виграти одну гру або кілька фреймів. Точно вже не пригадаю, але, наче, одну гру таки виграв.
Це було спільне рішення з батьком. Він завжди казав, що з раннього віку потрібно мати турнірну практику, їздити на змагання. Багато хто зі знайомих у снукерному колі, коли дізналися, що ми їдемо на чемпіонат Європи, казали, що зарано, що батько чинить неправильно. Але я вважаю, що він мав рацію – такий досвід пішов мені на користь.
– Чи займався ти ще якимись видами спорту в шкільні роки? Можливо, в молодших або старших класах? Чи снукер одразу забирав увесь час?
– Так, снукер займав доволі багато часу. Але мені також дуже подобався теніс. Я ходив на нього 2-3 рази на тиждень.
Втім, професійно я себе бачив лише в снукері. Теніс – це був, радше, для всебічного розвитку, чудова фізична підготовка.
Мені дуже подобається теніс – гадаю, на одному рівні зі снукером. Просто якось не бачив себе тенісистом. Та й у 12-13 років у снукері вже були певні успіхи, а от у тенісі навіть на турнірах не грав. Тож снукер – це основне, а теніс добре доповнював як допоміжний вид спорту.
– Ти згадав Марка Селбі. А на кого рівнявся в дитинстві, і за чиєю грою найбільше слідкуєш зараз?
– За Марка Селбі вболівав, за Ніла Робертсона також. Наскільки пам’ятаю, тоді вони якраз були лідерами рейтингу.
Завжди намагався рівнятися на тих, хто найкращий. Зараз такими для мене є Джадд Трамп і Кайрен Вілсон. Вони демонструють неймовірні результати, мають стабільність. Це гравці дуже високого рівня, тому й орієнтуюся зараз саме на них.
Важко не згадати Ронні О’Саллівана. На мою думку – він найкращий снукерист за всю історію гри. Я стараюся передивлятися його матчі, слідкую, як він будує брейки, як розбирає позиції. У цьому плані – він унікальний.
– У 14 років ти вже був у центрі уваги, ставши наймолодшим учасником професійного турніру. На одному з них доля звела тебе з Джаддом Трампом. Пам’ятаєш свої емоції до матчу й під час зустрічі?
– Якщо чесно, оглядаючись назад, у 14 років я навіть не розумів, що відбувається (посміхається – прим.). Це було трохи як сон.
Я потрапив до мейн-туру таким юним. Не було ніякого тиску, ніякого страху. Тоді я зовсім інакше себе відчував, ніж зараз, коли граю на турнірах.
Я просто хотів отримати задоволення від гри. Звичайно, була якась наївність – здавалося, що є шанси виграти, але ж я явно ще не був готовий до такого рівня. З радістю зіграв би зараз з Джаддом чи Кайреном – щоб на нинішньому рівні спробувати нав’язати конкуренцію, виграти кілька фреймів, показати себе краще. Адже тоді я програв 0:5 чи 0:6.
– У першому колі Wuhan Open твоїм суперником буде Чжао Сіньтун – чинний чемпіон світу. Як тобі його виступ і чи вже почав до нього готуватися?
– З Чжао ми гратимемо наприкінці серпня. Його перемога на чемпіонаті світу – це потужний крок для китайського снукеру. Думаю, тепер у Китаї буде ще більше турнірів – гра вийшла там на новий рівень.
Він чудовий гравець. Я знаю його доволі давно – ми часто спарингувалися в Академії Вікторія в Шеффілді. Думаю, це мені трохи на руку – немає ніякого тиску, я його знаю.
На тренуваннях у нас була рівна гра. Звичайно, турнір – це інше, особливо коли йдеться про виступи Чжао. На турнірах він може показати щось особливе. Я намагатимусь нав’язати боротьбу, показати якісний матч.
Конкретно під нього не готуюся. До старту сезону я вже готувався – їздив до Англії, проводив спаринги. Зараз я у Варшаві, трохи проводжу час із рідними. Скоро знову вирушу до Англії – там знову спарингуватимуся з сильними гравцями. Вірю, що це додасть упевненості й піде на користь.
– Снукер в Україні поступово набирає обертів. Але досі для багатьох залишається загадкою – як проходить день професійного гравця? Розкажи, скільки часу ти проводиш за столом, і які ще методи використовуєш, щоб ставати кращим.
– Зазвичай мій тренувальний день виглядає так: прокидаюсь близько восьмої ранку й іду до академії. Взагалі, багато залежить від того, у якій країні я перебуваю.
Якщо я в Англії – йду до академії. О 10:00 починається тренування. Спочатку 2-3 години працюю соло. Наприклад, відпрацьовую з тренером брейк-білдінг, дальні удари, відіграші, удари з ресту, з борту – тобто все, над чим треба працювати. Зосереджуюсь на своїх слабких місцях.
Після обіду граю один або кілька спарингів. Завжди намагаюся знайти найсильнішого суперника. Я часто тренуюся в академії Діня Чжуньху, і якщо бачу гравця з топ-16 або топ-32 – пропоную зіграти. Іноді граємо один-два матчі.
Після цього – півгодини або трохи більше розбір: аналізуємо гру, шукаємо помилки, виділяємо сильні сторони.
Двічі-тричі на тиждень після тренування – біг. Стараюся підтримувати гарну форму, бо витривалість дуже важлива на турнірах.
А потім – вечеря, відпочинок, вільний час. Ось приблизно так і виглядає мій тренувальний день.
– Ти ще дуже молодий, але вже з великим досвідом. Які особисті цілі ставиш перед собою на найближчі 3–5 років?
– Хотілося б до 25 років закріпитися в топ-64 світового рейтингу. Не знаю, чи вдасться це зробити в найближчі два роки, чи трохи пізніше. Але точно хочу поступово рухатися вгору в рейтингу.
Для цього потрібно вийти хоча б до чвертьфіналу або півфіналу рейтингового турніру.
– Тобі вже вдалося виступити на багатьох турнірах. Який зал або турнір найбільше вразив?
– Назву три. Скоро буде Wuhan Open – я виступав там і минулого року, грав проти Джека Лісовського. Турніри в Китаї проходять на зовсім іншому рівні, ніж в Англії. Чудова церемонія відкриття, чудове ставлення до гравців. Такої атмосфери я більше ніде не бачив. Грати в Китаї – це щось особливе.
Також запам’яталася Саудівська Аравія – там усе теж на найвищому рівні: зал, готель, організація, ставлення.
В Англії ще не доводилося грати в Йорку на UK Championship чи в "Крусіблі" на чемпіонаті світу в основній сітці – тому поки не можу об’єктивно оцінити.
З англійських турнірів мені подобається грати в Челтенемі – там проводиться British Open. Місто має особливий вайб, турнір проходить поруч зі стадіоном, де проводять змагання з кінного спорту. Така особлива атмосфера – мені дуже до вподоби.
– Ти згадав Джека Лісовського. На початку повномасштабної війни він підтримав Україну, навіть згадував про українське коріння. Мав нагоду поспілкуватися з ним?
– Джек – дуже приємна людина. Він підтримував мене на початку війни, підтримував Україну та українців.
Він навіть давав безкоштовні квитки на свої матчі чемпіонату світу в "Крусіблі". Це було у 2022-му році. Було дуже приємно.
Іноді на турнірах спілкуємося. Приємно, що він не лише підтримував, а й пам’ятає про своє українське коріння.
Snooker player Jack Lisowski has been prohibited from paying tribute to Ukraine with a Ukraine flag at the World Snooker Championships in Sheffield as the organisers have deemed it as a political statement…@JackLisowski has Ukrainian roots via his grandfather 🇺🇦 https://t.co/6r1WPZQeiA pic.twitter.com/N8MJJ2ao1N
– Тобі 19 років. Звісно, попереду ще більша частина кар’єри. Але який момент станом на зараз – найулюбленіший у ній?
– Напевно, це перемога на чемпіонаті Європи U-21, яка дозволила повернутися до мейн-туру. Це був дуже важливий турнір для мене.
Були перемоги й на чемпіонаті Європи у форматі шатаут, і на командному Євро – але ця перемога була першою особистою. Ще й у дисципліні з 15 червоними.
Не передати словами, що я тоді відчував. Це була ейфорія. Матч був складний – рахунок 4:4, і все вирішувала контра (вирішальний, останній фрейм у матчі, коли рахунок рівний і переможець визначається саме в цьому фреймі – прим.).
Хочеться знову відчути ті самі емоції. Сподіваюся, в майбутньому зможу відчути їх після перемоги на рейтинговому турнірі.
Iulian Boiko wins the Europen U21 Championship and is back on tour. 5-4 win over Oliver Sykes.Still only 19 years old after having his first crack at the pro tour at just 14.Nice bit of goldware (?) for his troubles. pic.twitter.com/8Mwe8cginW
– Суперником у тому фіналі був англієць Олівер Сайкс. Ви були знайомі до того?
– Так, ми вже грали з ним кілька разів на Q-school. Знайомі. Він чудовий гравець. Гадаю, що вже незабаром він теж буде в мейн-турі.
– Снукер часто називають "шахами на зеленому столі". А як би ти сам описав цю гру для людини, яка з нею не знайома?
– Я вважаю, що порівняння зі шахами не зовсім точне. Так, сенс у ньому є – але в шахах немає фактору виконання ударів.
У снукері можна продумати 5-10 ходів наперед, але все залежить від того, як ти виконаєш удар. Треба не просто подумати, а ще й поставити биток у правильне місце, інакше весь твій план руйнується. Один сантиметр вбік – і вже нічого не працює.
Тому так – є стратегія, але для мене снукер більше про майстерність і контроль білої кулі, ніж про саму логіку гри.
– Якщо не помиляюся, твій найкращий брейк в офіційному матчі – 137 очок. Максимум – 147, і він траплявся трохи більше ніж 200 разів в історії гри. Може, вже й тобі вдавалося зробити його хоча б у неофіційній грі?
– Якщо чесно, у тебе трохи неправильна інформація (посміхається – прим). Я зробив брейк 147 на етапі Q-туру. Це офіційно зафіксований результат, але він не йде в загальну статистику, бо турнір не під егідою WST.
