"Він був для мене всім – моїм світом, крилами, великим коханням". Так про свого чоловіка розповідає лучанка Юлія Оверчук. Її коханий Матвій Оверчук загинув у червні 2022 року на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Коли війна забрала його життя, світ Юлії наче зупинився. Але вона вирішила зберегти пам'ять про свого чоловіка в особливий спосіб. Жінка знайшла розраду в творчості, перетворивши біль на джерело сили.
Так народився бренд повсякденного та спортивного одягу для чоловіків та жінок MOver, який є пам'яттю про Матвія.
Як каже сама Юлія, її одяг для сильних духом людей. Він несе в собі кохання, втрату, але поряд з тим незламну віру в себе та у свої сили.
Матвій і Юлія родом з Волині. Пара познайомилася у 2019 році через спільних друзів. Матвій вразив Юлю своєю впевненістю, розумом та серйозністю. Він був дуже товариським, добрим та легко знаходив з усіма спільну мову.
"Пам’ятаю, написала йому 30 липня, щоб привітати з днем народження, і побажала гарно відсвяткувати. Він відповів, що свята не буде, бо підвернув ногу.
Так і зав'язалося наше спілкування, воно було легким і невимушеним. З ним мені було дуже цікаво. Я відчувала себе вільно та могла бути собою, не думаючи про те, що сказати або як себе поводити", – розповідає Юлія Оверчук.
Через рік, у жовтні 2020-го, Юлія та Матвій побралися. Подружжя мешкало у Києві. Чоловік працював інженером на місцевому підприємстві. Він свідомо і з відповідальністю підійшов до рішення створити сім'ю та до майбутньої вагітності, каже його дружина.
"Деякий час нам не вдавалося зачати дитину, і мені потрібно було пройти лікування. Увесь цей час Матвій був моєю найбільшою підтримкою, цікавився моїм станом, переживав.
Коли ми побачили дві смужки на тесті, то були дуже раді. З того моменту Матвій повністю огорнув мене своєю турботою, хвилювався за нас із сином. Він стежив за моїм харчуванням, записував на візити до лікаря і завжди був поруч.
Матвій казав: якщо ми створюємо сім'ю, то такі важливі моменти, як-от походи до лікарів і пологи, маємо проходити тільки разом", – каже Юлія.
Маленький Мирон народився 20 січня 2022 року. Місяць після народження сина Юлія згадує з особливим теплом та ніжністю.
"Матвій був найкращим татом і чоловіком, моєю опорою, моїми крилами. Коли він повертався додому з роботи, я плакала, а він брав малого на руки, сідав і уважно мене слухав. Я жалілася, що все болить, що почуваюся немічною, що Мирон плаче, а я – погана мама. Переживала, що вдома не було приготованої їжі.
Матвій завжди знаходив потрібні слова, говорив, що я найкраща дружина для нього і найкраща мама для Мирона. Матвій приходив з роботи й міг не вечеряти, а відразу присвячував час нам", – зізнається Юлія Оверчук.
Закохані насолоджувалися кожною хвилиною, проведеною разом. Зі сльозами на очах Юлія каже, що це були моменти, наповнені справжньою любов'ю та турботою.
Однак щойно подружжя стало батьками, почалося повномасштабне вторгнення.
Коли почалася велика війна, Матвій вивіз Юлію з Мироном на Волинь, а сам відразу пішов у військкомат. Там йому сказали повернутися додому і чекати повістки. У березні 2022 року Матвій її отримав. Його дружина каже, коли вона прийшла, чоловік не засмутився, а навпаки зрадів, бо до того моменту відчував, ніби він не на своєму місці.
"Я відмовляла його, говорила, що у нас маленька дитина, але він пояснював, що не може по-іншому. Казав, що підготовлений, що знає, як себе поводити. Він не панікував, запевняв, що все буде добре.
Лише сказав: "Ти – все, що є у нашого сина, бережи його, що б не сталося". Я так плакала", – пригадує Юлія Оверчук.
Так Матвій долучився до лав Збройних сил України. Пройшов навчання та служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Разом із підрозділом ніс варту на складній ділянці фронту. Дружина бійця каже, чоловік ніколи не скаржився, що йому важко.
Матвій загинув 22 червня 2022-го під час виконання бойового завдання на Донеччині – він збив ворожий літак із переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК) "Ігла", та у відповідь по його позиції прилетіла ракета. Чоловікові було лише 26 років.
Юлія залишилася вдовою у 23, а їхньому синові було лише 5 місяців.
"Я не думала про смерть, не уявляла, що мій чоловік може загинути. Усі мої страхи зосереджувалися на тому, аби він не потрапив у полон, бо для мене це було найстрашнішим. Я навіть не допускала думки, що його може не стати, що наше "довго і щасливо" може вмить обірватися.
Коли мені повідомили про його загибель, відмовлялася в це вірити. Я плакала та кричала, але в глибині душі чекала, що ось-ось задзвонить телефон, і мені скажуть, що це помилка. І, можливо, саме тому, що я не бачила його мертвим, для мене він досі живий", – розповідає Юлія Оверчук.
Після смерті коханого світ для Юлії перетворився на суцільну темряву, життя втратило сенс, а її саму поглинула тяжка депресія. Зізнається, тоді була у жахливому стані і не знала, як бути далі.
"Після загибелі Матвія здавалося, що разом із ним померла й частина мене. Усе потьмяніло, зникли барви, і я більше не бачила сенсу ні в чому. Безсонні ночі та постійний біль стали моєю реальністю.
Зрештою я зрозуміла, що далі так продовжуватися не може, потрібно було щось змінювати. Але що, коли я не бачила життя без Матвія? Я розуміла, що фізично його не поверну, але можу зробити так, щоб про нього не забували. Так і народилася ідея створити бренд, який стане пам’яттю про Матвія", – розповідає Юлія Оверчук.
Жінка певний час роздумувала, який бренд створити і зрозуміла, що він буде пов’язаний з одягом, бо це те, що Юля вміє і любить робити. З дитинства вона шила одяг для ляльок, а в підлітковому віці мріяла бути дизайнером.
Так у 2023 році з’явився бренд одягу MOver, який Юлія назвала на честь свого чоловіка-героя: М – перша буква імені, Овер – його позивний.
За словами Юлії, їй дуже складно розповідати про себе та свій бренд – кожного разу вона не може стримати сліз.
Жінка вирішила створювати одяг, який любив її Матвій – зручний, стильний, якісний, що підходить і для занять спортом, і для повсякдення. Юлія знайшла приміщення, придбала обладнання, закупила тканину з Туреччини, підбирала колектив, моделей, фотографів для фотосесій.
Зізнається, перед відкриттям нічого не тямила у підприємницькій діяльності та не мала бізнес-плану. Вона просто йшла за покликом серця.
"Переживала за фінанси, тому заздалегідь розраховувала, яку швейну машинку, тканину, нитки та інше обладнання мені потрібно придбати для пошиття. Я знала, які моделі буду шити ще до відкриття бренду.
Перші пів року я працювала, не відчуваючи втоми. Після важкого дня мала сили прибрати, наготувати їжі. Працювала інтенсивно, мене переповнювало натхнення. Та був момент, коли опустила руки й хотіла все закрити, бо не вірила, що можу досягти успіху сама", – розповідає Юлія Оверчук.
Сенс, закладений у бренд, є не лише в його назві, а й у кожній деталі – в одязі, кольорах і символіці.
"Пастельні відтінки передають характер Матвія – стриманий, розумний, врівноважений, впевнений у собі та своїх силах. Він завжди прораховував свої вчинки наперед.
Я відразу знала, що в моєму одязі не буде яскравих чи кислотних кольорів, оскільки вони не про нього. Наша палітра – це лише спокійні та базові відтінки", – пояснює дружина бійця.
Ще одним викликом було не тільки створити товар, але й продати його. Це те, чого ще треба навчитися.
Наразі у команді Юлії працюють троє людей, у неї також багато обов’язків та роботи – жінка розробляє моделі, замовляє тканини, відповідає за викрійки тощо.
"Коли бачу, як люди носять наш одяг, це дуже гріє мені душу. Особливо після перших пів року, коли не було результату, і я, відверто кажучи, злякалася через малу кількість продажів.
Зараз я розумію, що рухаюся в правильному напрямку. Результат не буває швидким – потрібно багато працювати й обдумувати кожен крок. Тепер, коли я бачу в Луцьку людей в нашому одязі, я думаю: "О, це моє, це я зробила" – і мені приємно. Впевнена, Матвій би пишався мною", – з усмішкою каже Юлія.
Підприємиця переконана: в кожному з нас прихована неймовірна сила, про яку ми часто навіть не здогадуємося.
"Поки наші хлопці тримають фронт, ми маємо не здаватися тут, в тилу. Вони борються не для того, щоб ми впадали у відчай, плакали чи досі слухали російську музику з балконів. Вони роблять це, щоб ми щось створювали, діяли, будували, щоб їхня жертва не була марною", – зазначила жінка.
Юлії важко знайти баланс між роботою і вихованням сина.
"Я картаю себе за те, що не можу присвятити йому кожну хвилину, бо знаю: я – його єдина опора, і мушу забезпечити Мирону гідне майбутнє, дати гарну освіту. Ніхто не подасть мені цього на тарілочці.
Саме тому кожну вільну хвилину ми проводимо разом: гуляємо, збираємо конструктор, просто розмовляємо про все на світі", – розповідає мама трирічного Мирона.
Юлія каже, дуже боялася моменту, коли синочок запитає, де тато – вперше це сталося, коли хлопчику було два з половиною роки.
"Я розповіла йому правду: як тато пішов на війну, чому вона почалася, як він загинув.
Але одного разу він запитав: "А тато може спуститися з неба? Я його обійму і відпущу назад". У той момент я просто не знала, що відповісти. Я лише міцно його обійняла й сказала, що і я, і тато любимо його понад усе.
Коли ми дивимось увечері на небо, шукаємо яскраву зірочку, і синочок каже: "Мамо, мамо, дивись, татко світить!". У такі моменти серце розривається на мільйон шматочків", – каже Юлія.
Наразі бренд розвивається, а Юлія продовжує удосконалювати свої знання та навички, створює речі, у яких відчувається її любов і турбота про якість. Вона переконана, її праця – це не просто одяг, це історія, яка надихає.
Своїм прикладом жінка хоче показати, що навіть в найтемніші часи можна знайти силу "відштовхнутися від дна" і рухатися далі.
Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"
