Підготовка саміту НАТО у Гаазі – на фінішній прямій.
Вже відомо, які рішення планують ухвалити лідери. Ключова задача саміту – домовитися про збільшення оборонних витрат держав-членів Альянсу, передусім європейських, якого вимагає президент США Дональд Трамп. "Європейська правда" детально розповідала про те, як це має працювати, у статті "Компроміс із Трампом. Що готує для України та союзників саміт НАТО у Гаазі".
Саміт НАТО не омине також українське питання.
До Гааги запросили лідерів кількох держав-партнерів, включаючи президента Зеленського. Понад те, генсек Марк Рютте заявив, що коротка декларація саміту, тобто його фінальне рішення, буде присвячене лише трьом питанням, і питання миру в Україні стане одним з них. Утім, текст цього рішення лише починають узгоджувати, і наразі союзники не узгодили ані формулювання, ані контекст згадки про нашу державу.
Наступний тиждень – вирішальний.
Хоч ми й не беремо участь у переговорах про рішення саміту, але українська позиція важить у переговорах між союзниками.
Утім, дії Києва у цей час можуть як допомогти, так і зашкодити. У тому числі через те, що у пошуках кращих формулювань можна зруйнувати ті домовленості, які є.
Водночас існує вікно можливостей, яке Київ, за інформацією "ЄП", ще не пробував відкрити – але ще є час це виправити.
Один з викликів, з яким стикнулася не лише Україна, а й інші держави-партнери – це програма саміту, підлаштована під Дональда Трампа та його особливості.
Початково, коли Нідерланди лише отримали право провести саміт НАТО, цю зустріч планували зробити супермасштабною, триденною. Потім скоротили до двох днів. А навесні, усвідомивши виклики від чинної адміністрації США, голландці разом зі штаб-квартирою НАТО запропонували ще більше скорочення. Зараз узгоджено, що саміт триватиме один повний день, плюс вечір перед тим.
Для України важливо, що у рамках цього скорочення союзники вирішили відмовитися від усіх спільних засідань з партнерами. У Гаазі не буде не лише Ради Україна-НАТО, а й аналогічних засідань, наприклад, з японським чи південнокорейським прем'єрами, які планують прилетіти сюди з іншого боку земної кулі.
Єдина подія саміту, куди запросили Зеленського та інших представників держав-партнерів – це офіційна вечеря ввечері 24 червня, яка відкриє програму саміту. Тож зараз перед ОПУ і МЗС постав виклик – придумати, що робити президенту 25 червня, коли лідери НАТО будуть на засіданні за участю Трампа. Зауважимо, що летіти додому після двосторонніх зустрічей – не варіант. Зокрема, через те, що наступного дня Зеленському, найімовірніше, треба буде прямувати до Брюсселя на саміт ЄС.
"ЄвроПравда" пропонує подивитися out-of-the-box і обрати подію, на якій інших лідерів не буде.
За традицією Альянсу, одночасно з переговорами лідерів у Гаазі відбуватиметься NATO Public Forum – паралельний захід, який збирає ключових безпекових експертів. Традиційно склалося, що від України у Public Forum бере участь очільник ОПУ Андрій Єрмак; так було у Вільнюсі та у Вашингтоні, чекають його й у Гаазі, і, за інформацією "ЄП", організатори вже отримали попереднє підтвердження з Києва щодо присутності Єрмака.
Україні слід зламати цю традицію.
Варто запропонувати Public Forum окрему панель за участю Зеленського.
Це матиме кілька побічних позитивних наслідків: перетворить Україну на основну тему обговорення форуму; зробить Зеленського його хедлайнером; змусить медіа обговорювати ті тези, які він представить. Як наслідок, це передасть політикам, учасниками саміту ті сигнали, які вони б почули у разі, якби офіційна програма саміту містила "українську" зустріч лідерів.
Окремий плюс – те, що адміністрація США, яка має право заблокувати будь-яку подію у рамках самого саміту, – не має подібного впливу на порядок денний Public Forum. Тож Київ може це зробити, аби було бажання.
Але за "побічними" позитивами не варто забувати також про прямий результат.
У нас часто недооцінюють важливість діалогу з експертними спільнотами; а ще, за результатами спілкування з проукраїнськими експертами, які часом відвідують Київ, побутує враження, що західні експерти – точно за нас. На жаль, це не зовсім так. Експертна, у тому числі безпекова спільнота, занадто часто прагне компромісів, схильна до realpolitik, і через це чимало її представників не відкидають російські аргументи. "ЄвроПравда" не раз розповідала про цю проблему. Тому ОПУ варто зважити такий варіант дій Зеленського під час саміту НАТО; не лише виступити, а й відповісти на запитання на форумі; і не зважати, якщо хтось каже, що це "не президентський рівень".
Ще один виклик для України: те, що рішення саміту, хай яким воно буде, напевно не відповідатиме амбіціям Києва.
"ЄвроПравда" вже розповідала про те, що у НАТО цього року вирішили порушити багаторічну традицію і не ухвалювати детальної декларації на 10 сторінок чи навіть більше, яка б описувала ключові позиції Альянсу.
Таке рішення ухвалене не лише через Україну, але український фактор – один з основних. Це дозволяє Альянсу уникнути болючих, складних, і навряд чи результативних дискусій про те, як саме згадати у цьому документі про Україну та перспективи її членства в НАТО.
Зараз в Альянсі лишається чинним рішення Вашингтонського саміту, сформульоване дуже вдало для України – про те, що шлях нашої держави до членства є "незворотним". Його чинність неодноразово визнавав генсек Рютте (у тому числі цього тижня) та інші лідери, і воно лишатиметься незмінним, доки держави НАТО одностайним рішення не узгодять іншу формулу або інший етап відносин з Україною. В нормальній ситуації – та у разі ухвалення великої декларації – Україна мала б вимагати повторення або поліпшення вашингтонської формули.
Джерела "ЄП" у штаб-квартирі НАТО кажуть, що Київ і зараз надсилає у Брюссель такі сигнали.
Але така політика буде помилкою, що здатна нашкодити Україні.
Реальність полягає у тому, що для Трампа повторення вашингтонської формули у цей історичний момент є неприйнятним. Вона ламає його публічну позицію щодо України і торгівлю з Путіним.
Лишимо осторонь питання про те, чи має така торгівля шанс на успіх; чи є Трамп щирим у ній тощо. Головне – усвідомити саму проблему.
Вимагаючи згадки фрази про перспективи членства України в НАТО, ми можемо отримати один з двох результатів. У кращому разі ми отримаємо відмову. Це означатиме витрачені даремно зусилля, але це – не велика біда. Варіант, коли партнери погодяться на згадку перспективи членства України в НАТО – є однозначно гіршим для нас. У цьому разі ми отримаємо значно менш амбітне формулювання, і воно замінить вашингтонську формулу та анулює її. Причому рішення буде ухвалюватися без нас, лише партнерами, і може скластися ситуація, коли вони не матимуть опції сказати "ні" Вашингтону, адже той, мовляв, пішов на поступки.
Єдина непряма формула стосовно членства, про яку Україна може безпечно просити – це згадка у рішенні саміту фрази про "підтвердження рішень попередніх самітів Альянсу". Утім, шанси на затвердження такого формулювання – невисокі.
Натомість є інші елементи рішення, які Україні варто вимагати.
Декларація саміту має згадати про Росію. Без цього – ніяк, адже все рішення буде присвячене зростанню витрат на оборону. А чому ж ці витрати зростають, як не через російську агресію?
Тому формулювання про роль Росії, про її статус агресора і про незаконність її дії має бути жорстким. Це – та сфера, де можна і варто вимагати більшого.
І друге питання, цілком практичне і потрібне для нашої держави.
Якщо Альянс домовився про збільшення оборонних витрат і планує це письмово задекларувати – то у цій формулі має знайтися місце згадці про допомогу ЗСУ (у блоці hard security) та нашій державі (блок security-related expenses). Загальна готовність до цих згадок у Брюсселі є, "ЄвроПравда" детально розповідала про це у статті "Що готує для України та союзників саміт НАТО у Гаазі".
І якщо ці елементи вдасться реалізувати, уникнувши помилок, то саміт перетвориться з "імовірно, порожнього" на дуже успішний для України.
редактор "Європейської правди",з Брюсселя
