На Донецькому напрямку, в районі Бахмута, виконуючи бойове завдання, загинув доброволець спецпідрозділу Національної Гвардії України Дмитро Андрійович Сало. Йому було лише 18 років. Його ім’я – ще один символ нескореності, самопожертви й неймовірної любові до Батьківщини, пише «Наше місто».
Солдат, стрілець-санітар 1-го відділення 1-го взводу спеціального призначення 1-ї роти спеціального призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону спецпризначення «Тарантул» загинув, рятуючи свого пораненого побратима. Він не залишив товариша на полі бою.
У мирному житті Дмитро навчався у Спортивному інституті, захоплювався паркуром, футболом, мріяв, тренувався, жив на повну силу. Щоранку – стадіон та спорт. З 16 років – вже самостійно працював, не боявся відповідальності.
Але він зробив вибір. Вибір захищати. Коли бабуся питала його, навіщо пішов, він відповів просто і щиро:
«Бабусю, я хочу, щоб ви жили в спокої, у своїх домівках, не чули вибухів. Я тут, щоб ви були живі й здорові», – казав хлопець.
Його бабуся, Людмила Василівна, згадує маленького онука, тихого та завжди турботливого:
«Таких дітей, мабуть, більше й не буває. Завжди дзвонив: “Бабулєчка, як ти? Все буде добре”. Дитина, яка займалась спортом, яка приділяла увагу своїм меншим братам і сестрам. Я могла на нього залишити менших онуків та піти на роботу і ця дитина їм міг приготувати поїсти, нагодувати, подивитися, щоб все було добре, щоб все було в порядку. Прийти розказати: “Бабусю, я малих накормив, я малих отправив гулять, вони біля мене, ти тільки не хвилюйся”. А серце розривається. Наш Герой. Наша рідна кровинка і завжди буде в наших серцях тільки живим», – каже Людмила Василівна.
Дідусь – Олександр Петрович, ветеран Афганістану та АТО, пишається онуком:
«Онук дивився на мене і казав: “Діду, я тобою пишаюсь. Я хочу також бути військовим”. І крім нашої волі, він все-таки пішов у військо. Я Дмитру подзвонив, кажу: “Діма, я тобою пишаюся”. А він каже: “Дід, ти один сказав тільки, що пишаєшся мною”. Спортсмен від Бога», – поділився Олександр Петрович.
Бабуся Світлана Іванівна доповнює, що коли народився онук Дмитро – це була велика радість для всіх:
«Він був старшим, спокійним, добрим і дуже вихованим хлопчиком. Завжди допомагав і мені, і дідусю, і прабабусі. З дитинства брав на себе відповідальність, навчився рано готувати, дбав про молодшого братика Владика. Коли почалась війна, він умовив нас із Владіком виїхати до Польщі, а сам сказав: “Дід Олександр Петрович захищав – тепер моя черга” Ми його відмовляли, але він був рішучий. Діма залишався турботливим навіть на передовій, писав нам, цікавився, як ми. І зараз ми відчуваємо страшенний біль і втрату. Він – наш Герой…», – каже Світлана Іванівна.
Також слова підтримки та співчуття висловила директорка гімназії №40, Наталія Стороженко, в якій вчився хлопець:
«Сьогодні схиляємо голови у скорботі за 18-річним добровольцем, захисником України Салом Дмитром Андрійовичем, випускником 2023 року гімназії №40. Вчителі всі згадують Діму як позитивного, комунікабельного, щирого, доброзичливого учня, який завжди міг знайти спільну мову з усіма людьми різного віку, який завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації, який завжди міг прийти на допомогу будь-кому і в будь-якій ситуації. Дитина була дуже світла. Він дуже полюбляв такі предмети, як фізкультура, праця, захист України, найулюбленішим виховним заходом був “Один день в армії”», – сказала директорка гімназії №40 Наталія Стороженко.
Редакція «Наше місто» висловлює щирі співчуття рідним, близьким, побратимам, та усім ти, хто знав загиблого захисника України. Світла пам’ять.
Нагадаємо, Трагічна звістка: в лікарні військової частини помер військовий з Кривого Рогу.
Раніше ми писали: Серце не витримало: через отримане поранення загинув Герой з Самару.
Також говорили: У Дніпрі в сквері Героїв оновили проєкт «Історії Героїв»: 45 нових історій військових, які загинули за Україну.
Фото: Анна Гончаренко; з архіву родини.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
Позначки: Війна, Дніпро, Загинув боєць
