Леся Українка – символ української культури ХХ століття. Маючи всебічну мистецьку освіту дівчина все своє життя пов’язала з літературою. Багато хто знає вірші поетеси, та окрім того у її діяльності було місце і для поетичних поем.
Лариса Петрівна Косач - справжнє ім’я письменниці, народилася 25 лютого 1871 року у місті Новгород-Волинський. Мати письменниці – Олена Пчілка, батько – високоосвічений поміщик. Цікавий також факт, що дядьком Лесі Українки був Михайло Драгоманов. Родина письменниці була доволі творчою. У їх будинку часто збиралася інтелігенція, письменники, художники та музиканти.
У 1881 році дівчина захворіла на туберкульоз. В цей час письменниця почала вивчати грецьку та латинську мови. За два роки Лесі зробили операцію, внаслідок якої видалили кістки на лівій руці, які були уражені туберкульозом.
Свої перші вірші письменниця опублікувала вже у 13 років, саме тоді і з’явився псевдонім «Українка». Свій псевдонім вона, доречі, запозичила у свого дядька, адже вчений також доволі часто використовував псевдонім «Українець», коли підписував свої твори. Уже в березні 1893 року у Львові вийшла перша її збірка – «На крилах пісень».
Вірші Лесі Українки – це була зброя, якою письменниця зображала природу, дім, любов до Батьківщини, патріотизм, кохання та все прекрасне, що її оточувало.
Віршована діяльність письменниці налічує близько 300-сот віршів. Деякі відомі вірші Лесі Українки були покладені на музику. Зокрема і сучасними виконавцями - Бумбокс, KRUTЬ, сестри Тельнюк та інші.
Зокрема, найкращі вірші Лесі Українки стали натхненням для митців у вигляді вистав, перформансів та музичних вечорів у театрі. До найвпізнаваніших творів відносять:
«Соntra spem spero!» Леся Українка
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Може, квіти зійдуть — і настане
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Ох, розкрились троянди червоні,
так жалібно тремтять і палають –
прагнуть щастя чи смерті вони?
ні, ударить мороз до схід сонця
Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,
Зорі, небо, краса природи, рідний дім та країна - найпопулярніші вірші Лесі Українки – вірші про рідну Україну. Серед найпопулярніших є такі:
Здається, без краю, — аж знову
І все-таки до тебе думка лине...
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, —
Країна ціла може в них втопитись;
Що сльози там, де навіть крові мало!
Сонечко встало, прокинулось ясне
Сонечко встало, прокинулось ясне,
І по степу розлива своє світлонько красне, —
Світлом рожевим там степ паленіє,
Тільки туман на заході суворо синіє,
Ясно-блакитним туманом воно повилося,
Видно зеленую стріху. А далі, — де гляну, —
Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;
В небі блакитнім ніде ні хмаринки, —
Де не погляну, ніде ні билинки,
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться,мій друже,я те знаю.
Моє кохання–то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та сумний,–
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в’яне,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
Від мого дуба любого з діброви,-
І спогад любих літ повік не згине.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Рясніше став колючий мій вінок…
Від тебе зброю, що сріблом сіяла,
Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,
Готова я приймать і рани, і терни
Пречистого братерства і любові.
Заглянув місяць в моє віконце.
Як же тут гарно, як же тут тихо,
Кругом садочки, біленькі хати,
Ой, чи так красне в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!
Вітрець весняний тихенько дише,
Немов діток тих до сну колише.
Співала пісню дзвінку, голосну
Те, що давно мені співали мрії.
Музику до творів Лесі Українки писали такі українські класики як Михайло Скорульский, Григорій Алчевський, Денис Січинський, Кирило Стеценко, Мирослав Скорик, Петро Гайдамака, Платон Майборода та інші. Пісні на її вірші були в репертуарі Соломії Крушельницької, Лариси Руденко, Діани Петриненко, Галини Сухорукової.
Сьогодні в українській творчості є дев’ять віршів Лесі Українки, що надихнули сучасних музикантів для створення музичних композицій. Серед них:
«Ні, не кожна, — одказує мати, —
Скаче швидко отам біля хати, —
Ще зосталась пташина маленька».
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».
Хоч голодна, співа веселенько,
Вінниця.info, фото – ілюстративні, з відкритих джерел
