Ми звикли до того, що освіта в Україні умовно безплатна. Але кожен із нас знає, що «репетиторство при школі», «платний гурток у садочку», «свято з аніматорами» чи «внесок до фонду» стали майже нормою. І навіть коли батьки не хочуть таких послуг, вони часто змушені погоджуватись, аби не виглядати «білими воронами». Як засновниця ГО «Батьки SОS» я часто отримую повідомлення від батьків про схожі історії.
Попри це, в Україні вже давно є законодавча база, що регулює платні послуги у сфері освіти: їхній перелік і порядок надання. Ці норми уряд ухвалив іще 2010 року, і вони декларують добровільність та прозорість послуг. Але, на жаль, часто не працюють. Моя пошта переповнена скаргами батьків на це. І ось зараз уряд вирішив навести лад у цій сфері.
Нещодавно КМУ ухвалив нову постанову (від 7 липня 2025 року №808) про перелік платних послуг для державних і комунальних шкіл і дитсадків. Уряд аргументував її появу необхідністю «вдосконалити систему надання платних послуг з урахуванням сучасних викликів — цифровізації, інклюзії та підтримки ветеранів».
На перший погляд ця ініціатива покликана навести лад у сфері платних послуг і дати розуміння батькам, де вони можуть у законний спосіб сплачувати за додаткові послуги, а де пропоноване стає поза законом і є вимаганням. Однак у цьому є великі сумніви. Чи не вийде так, що замість того, аби боротися з тіньовим ринком послуг, держава його очолить? Розбираємося детально.
З одного боку, таке розширення переліку послуг може надати дітям доступ до цікавих гуртків та спеціалізованих програм і мінімізує зловживання. З іншого — є багато ризиків.
Крім того, батькам варто знати: кожен садочок обирає із затверджених або створює власну освітню програму на основі базових програм, розроблених МОН. Тому якщо вихователі вважають, що в навчанні чогось бракує, вони можуть додати це до своєї освітньої програми, а не виносити в додаткові платні послуги.
До того ж ідея надавати платні послуги з парціальних (додаткових) програм, затверджена постановою КМУ, суперечить новому Закону «Про дошкільну освіту» (п. 11 ст. 16), де чітко сказано: «Освітні та парціальні програми, спрямовані на забезпечення досягнення вихованцями результатів, визначених державним стандартом, реалізуються державними і комунальними закладами дошкільної освіти виключно за кошти державного бюджету, місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством, і не можуть реалізовуватися чи забезпечуватися (повністю або частково) за кошти батьків дітей».
Чергові групи можуть стати помічними для батьків, які багато працюють. Однак варто пам’ятати, що, згідно із Законом «Про дошкільну освіту» (ст. 10), кожній дитині гарантовано 11 годин безоплатного перебування в садочку. І якщо чергова група є частиною цих 11 годин (наприклад, працює з 8:00 до 19:00), вона має бути безплатною.
Якими є плюси нововведення? Це можливість для шкіл працювати офіційно: те, що раніше відбувалося в тіні (репетиторство у школі, підготовчі курси), тепер можна буде проводити легально — з укладанням договорів, оподаткуванням і відповідальністю. Це також зручність для батьків: якщо школа організовує додаткові заняття чи групу подовженого дня, це заощаджує час, зусилля та логістику. Визнання неформальної освіти особливо важливе для дітей з-за кордону. Тепер їхнє навчання можуть офіційно зарахувати без потреби повторно проходити ті самі предмети.
Всі знають, що репетиторство, підготовка до НМТ у школі — це традиційна можливість учителя-предметника заробити. Так — це було нелегально, так, без сплати податків, але за неможливості держави забезпечити гідну заробітну плату вчителю на це заплющували очі. Однак тепер ситуація змінилась, і згідно зі змінами, вартість цих послуг розраховуватимуть офіційно. Проте чи відповідатиме цей обрахунок ринковим цінам? Не впевнена. І чи не призведе це до додаткових тіньових виплат?
Проблема не в тому, що школам потрібне фінансування, — зрозуміло, що в умовах війни й обмеженого бюджету на освіту така потреба є цілком природною. Проблема в тому, що держава переклала відповідальність за усунення освітніх прогалин і підвищення якості навчання на плечі батьків. Рішення уряду про платні послуги в закладах освіти виглядає так, ніби освітянам просто дали «добро» отримувати гідну заробітну плату в будь-який спосіб. Навіть такий, через який раніше доводилося ніяковіти.
На моє переконання, рішення про розширення платних послуг, ухвалене зараз, має мало спільного із забезпеченням якості освіти. Так, результати PISA-2022 свідчать, що освітня нерівність і залежність її від соціального статусу дитини є великою проблемою для України. Діти з низьким соціально-економічним статусом відстають майже на три роки від дітей із високим статусом. Це означає: для того, щоб наздогнати своїх однолітків у навчанні, таким дітям потрібні три додаткові роки. Це гірший показник, ніж у середньому в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). І що ж, тепер ми хочемо поглибити цю прірву?
Очевидно, що розширення переліку платних послуг треба узгодити із законодавством, зокрема із Законом «Про дошкільну освіту». Очевидно, що потрібно вдосконалити не лише перелік послуг, а й порядок їх надання, аби убезпечити і вчителів, і батьків від зловживань і непрозорих схем. Той порядок, який є зараз, не працює так, як мав би. Ми бачили конфлікти, тиск, формальну «добровільність» і десятки історій, де за права дітей доводилося боротись. Очікую, що тепер ситуація ще погіршиться.
Я не проти підтримки вчителів і шкіл. Я — за чесні правила гри. За прозорість. За повагу. За те, щоб освіта залишалася правом, а не підпискою на сервіс.
