Бійця розвідбату 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу звільнили ще 6 травня під час обміну полоненими у форматі «1000 на 1000». Протягом 40 днів юнак проходив реабілітацію у Вінниці. Спершу медики провели йому операцію на очах. Адже до полону, у червні 2023-го, Руслан отримав поранення і важку контузію під Бахмутом, і за два роки не отримав необхідної медичної допомоги.
Дідусь хлопця розповів, що Руслан пішов служити добровольцем. Необхідний вишкіл новобранець пройшов у Чорноморську, й невдовзі саме пан Микола настояв, щоб його любий онук уклав контракт із ЗСУ.
Телефонний зв’язок з Русланом зник раптово, коли воїн воював на Донбасі, й дідусь доклав усіх зусиль, щоб його відшукати. Лише згодом відповідні служби повідомили, що солдат Кіщук перебуває в полоні. Відтоді рідні чекали Руслана, не здавалися й щиро молилися та вірили у його повернення.
І лише торік, у липні, до оселі Миколи Кучерини з гарною звісткою завітав із сусідньої Гвоздавки Першої Іван Бурлака з батьком. Іван, якого звільнили з полону, розповів, що сидів у в’язниці разом з Русланом, і з ним все добре. Полонений у перші місяці зазнав чимало тортур. Коли ж земляк із Солтанівки трішки оклигав, він допоміг йому влаштуватися працювати у пекарню, всіляко підтримував та допомагав вижити у катівні.
– Роки невідомості, на щастя, вже позаду, – каже Микола Кучерина. – Ми з дружиною щасливі, що нарешті дочекалися онука, а донька – сина. Руслана передавали на Чернігівщині. Першим його зустрічав рідний батько Анатолій зі своєю родиною. Після чого, вже на Вінниччині, онук пройшов повний курс реабілітації. Зараз переймається офіційними справами. Хоче звільнитися з війська та вступити у військове училище. Мріє стати офіцером, щоб далі захищати Вітчизну.
Фахівець із супроводу ветеранів Олена Дроздовська розповіла, що у полоні перебуває ще один уродженець громади – Іван Буну.
– Сподіваємося, що наш захисник обов’язково повернеться додому, як і Руслан. Я мала змогу обійняти його. Багато говорили про пережите, про плани на майбутнє. Скромний, небагатослівний, втомлений, але щасливі очі, адже нарешті вдома, – поділилась враженнями пані Олена.
