Цьогоріч вже втретє українські школярі взяли участь у міжнародному дослідженні PISA. Що три роки воно тестує рівень знань 15-річних зі шкільних предметів, їхню креативність та вміння працювати в команді.
Невдовзі результати цього дослідження, ймовірно, допоможуть змінити систему навчання, адже Міністерство освіти і науки спирається на них, готуючи реформу старшої школи, яка почне діяти у 2027 році.
"Українська правда. Життя" поспілкувалися з розробником PISA і директором з питань освіти та навичок Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) Андреасом Шляйхером про майбутню реформу, слабкі та сильні сторони нашої шкільної системи і вміння, які обов'язково треба розвинути українським учням і вчителям у найближчі роки.
Погіршення результатів – це світова тенденція. У багатьох великих європейських країнах, як-от Франція чи Німеччина, показники впали ще сильніше, ніж в Україні. Тамтешні школи закривалися на час пандемії, а в Україні до цього додалися ще й перебої у навчанні через війну.
Важливо, що реформа Нової української школи не обмежується лише предметами на кшталт математики чи природничих наук. Вона також акцентує на розвитку допитливості, ініціативності, залученості до навчання – і саме в цих аспектах українські школярі показали дуже добрі результати. За емоційною стійкістю українські учні навіть випереджають багатьох однолітків із інших країн. Їхня здатність взаємодіяти в колективі – ще одна сильна сторона.
НУШ має на меті зробити учнів активними учасниками навчального процесу, а не просто слухачами. І ми вже бачимо позитивні зміни в цьому напрямку, зокрема й у результатах PISA. Так, реформа потребує вдосконалення, але вже зараз можна побачити перші сигнали, які свідчать про помітний зсув від старої моделі освіти.
Ми ще не маємо результатів за 2025 рік, але очевидно, що призупинення очних занять у школах через війну дуже вплинуло на якість навчання. До того ж постійна невизначеність – це величезний психологічний тягар для школярів, вчителів і батьків.
Попри це, результати, які маємо сьогодні, свідчать: багато українських школярів гідно впоралися з викликами. Це стало можливим зокрема завдяки вчителям, які раніше виконували лише роль викладачів, а зараз стали наставниками, фасилітаторами і навіть соціальними працівниками.
На мій погляд, уміння адаптуватися до таких умов – дуже цінна навичка для XXI століття. Сподіваємося, що нам не доведеться переживати багато воєн, але точно доведеться зіткнутися з тим, як змінюватиметься світ – через технології, кліматичні кризи та інші потрясіння.
Здатність навчатися навіть у найскладніших обставинах – це те, у чому українська школа може стати прикладом для наслідування для усього світу.
Так, у нас є кілька напрямів співпраці з міністерством. Насамперед ми ділимося міжнародним досвідом впровадження подібних реформ. Вже підготували чимало аналітичних матеріалів на цю тему, а також допомагаємо налагодити зв’язок між українськими школами, які беруть участь у пілотному проєкті старшої школи, та закладами освіти в інших країнах, які мають подібний досвід. У такий спосіб вони можуть навчатися одне в одного.
Крім того, проводимо моніторинг змін. Це важливо як для PISA, так і для нашого дослідження соціальних та емоційних навичок – щоб зрозуміти, наскільки ефективними є ці зусилля.
Раніше учні просто отримували знання в школі, але зараз усе змінилося. У сучасному світі вже недостатньо просто знати – GPT може знати більше за всіх. Тепер важливо, що ти вмієш зробити з цими знаннями. І саме на це має працювати реформа.
Вона має сформувати нове покоління учнів – активних, ініціативних, здатних реалізовувати власні ідеї й проєкти, а не просто вивчати матеріал з програми. Вони зможуть самі ставити собі цілі й керувати своїм навчанням.
Реформа дасть учням більше вибору: вони матимуть змогу обирати профіль, який відповідає їхнім інтересам. Наприклад, якщо вони хочуть поглиблено вивчати якусь науку, щоб потім будувати відповідну кар'єру у цій сфері, то зможуть це робити.
Українська економіка потребуватиме саме таких людей – тих, хто здатен брати на себе ініціативу, не просто шукати роботу, а створювати її.
Це дасть вчителям більше цікавих можливостей для кар'єрного розвитку. Якщо раніше викладач залишався в одній ролі на все життя, то тепер він зможе вчитися нового у своїй спеціалізації, брати на себе більше відповідальності. Більше не буде ситуації, коли весь навчальний матеріал береться "з полиці" – учителі самі братимуть участь у його створенні. Вони мають стати не просто викладачами, а й тренерами, наставниками.
Держава має створити такі умови, щоб вчителі щодня могли навчатися одне в одного. Раніше вважалося, що достатньо провести для них разовий тренінг – але цього вже замало. Світ змінюється надто швидко.
Крім того, вчителі самі повинні брати відповідальність за своє навчання. Важливо не просто пройти якийсь курс, а щодня запитувати себе: "Що мені варто вивчити сьогодні, аби допомогти своїм учням стати кращими?".
Значна частина цієї відповідальності також лежить на вчителях. Саме вони мають пояснювати учням, що оцінки важливі, але успіх у житті буде залежати від іншого: наскільки ви зможете вчитися протягом життя, ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність. Завдання вчителя – допомогти кожному школяреві зрозуміти, у чому він може стати сильним.
Оцінювання в школі не має зводитися лише до того, щоб підготувати учня до вступу в університет. Система оцінок повинна враховувати ті якості, які допоможуть людині стати успішною, а не лише вміння запам’ятовувати шкільний матеріал. Тому система іспитів також повинна змінитися – і в багатьох країнах такі зміни вже відбуваються.
Якщо ми оцінюємо учнів за принципами минулого, то не готуємо їх до майбутнього. Наприклад, якщо дитина виконує шкільний проєкт, важливо оцінити не тільки кінцевий результат, а й те, наскільки ця ідея інноваційна, наскільки якісно вона реалізована, чи використані актуальні матеріали.
Ми не повинні обмежуватися тестами. Треба враховувати не лише знання, а й ким є цей учень, його досвід і внесок в середовище. Якщо школяр проявив лідерство, допомагав іншим, брав участь у поліпшенні життя школи – це має бути видно в його оцінці.
У Німеччині, наприклад, раніше для вступу на медичний факультет достатньо було мати високі оцінки з біології, математики й інших наук. Сьогодні цього мало, і потрібно ще довести, що ти вмієш працювати з людьми, здатен співпереживати пацієнтам.
Але щоб це працювало, потрібно змінити мислення – передусім вчителів і батьків. Школи мають не просто давати знання, а бути установою, яка бачить, як змінюється світ, і розуміє, які навички сьогодні справді потрібно мати молоді. Часто найкраще це знають роботодавці, тому іноді їх також треба запитувати.
Гадаю, тут важлива автентичність навчального середовища. Іноді краще вивчати менше, але глибше. Зараз школи намагаються охопити багато предметів, але часто це відбувається дуже поверхнево.
Коли учень навчається в академічному ліцеї за певним профілем, який відповідає його інтересам і здібностям, він отримує можливість перебувати в середовищі, яке його підтримує та надихає. Це допомагає краще зрозуміти, чого ти хочеш від життя і як твої прагнення співвідносяться з потребами суспільства.
Якщо ми вчимо всіх однаково, то й результати учнів будуть середніми. А щоб допомогти молодим людям досягти справжньої майстерності, потрібно створити для них середовище, де вони можуть розвиватися разом з тими, хто має схожі інтереси, і з викладачами, які є фахівцями у своїй сфері.
Молоді люди дуже добре відчувають, коли вчитель дійсно захоплений тим, що викладає, і чи добре у нього виходить. Саме це часто мотивує їх розвиватися.
Я вважаю, що не можна просто скопіювати досвід іншої країни і перенести його до себе. У кожної держави свої умови та контекст. Але ми можемо подивитися, що саме допомогло їм досягти успіху, і подумати, як застосувати ці підходи у себе.
Наприклад, в Англії учні мають багато свободи у виборі навчальних напрямків. У Франції система більш структурована. Польща займає проміжну позицію між цими двома моделями. Країни Азії демонструють дуже високі академічні результати, а Данія, Швеція й Норвегія – приклади систем, де учні беруть на себе більше відповідальності. Тож світ – це велика лабораторія ідей.
Україна – не перша країна, яка реформує старшу школу. Багато хто вже пройшов цей шлях 20-30 років тому. Ми можемо подивитися, що у них спрацювало, а що – ні, і зробити з цього висновки.
На мою думку, важливо оцінювати не лише те, що відбувається в школі, а й те, як молоді люди реалізуються після її закінчення. Наскільки вони успішні на ринку праці, чи здатні створювати нове, впливати на розвиток суспільства. Звісно, такі речі складно виміряти, бо результати не завжди видно одразу після школи.
Але, якщо говорити про шкільну освіту, гарним прикладом є PISA. Вона має дев’ять напрямів оцінки, серед них: академічні досягнення, психологічне благополуччя, емоційна стійкість, рівень активності, якість соціальних зв’язків, почуття приналежності, відкритість до нових ідей. І я вважаю, що це дозволяє дійсно оцінити, чи здатна освіта підготувати людину до реального життя.
