Перший день літа 2025 року став чорним днем російської стратегічної авіації. Ще ніколи вона не зазнавала таких одномоментних болісних і принизливих втрат. Дороговартісні машини для вбивства, призначені для великої війни й обміну ядерними ударами, були знищені маленькими FPV-дронами, доставленими до місць запуску у вантажівках. Точні втрати російських стратегічних бомбардувальників будуть відомі пізніше. Але навіть попередні підсумки операції «Павутина» говорять про масштабний успіх українських спецслужб.
Хоча навесні 2025 року ситуація на фронті не зазнала серйозних змін, російський повзучий наступ тривав. Москві вдалося повернути контроль над втраченими територіями в Курській області. Також ворог вторгся в Сумську область і зараз намагається розширити там зону окупації. Росіяни пробували постійно атакувати й на інших ділянках фронту. Подекуди їм вдалося просунутися на кілька кілометрів ціною значних втрат. Ситуацію ускладнювало масове застосування РФ дронів на лінії зіткнення. А також регулярні дроново-ракетні атаки по українському тилу. Було очевидно: ворог зумів масштабувати військове виробництво, освоїти нові види озброєнь і намагається продавити кількістю.
Окрім цього, Кремль активно працював на медійному майданчику, заповнюючи світовий інформаційний простір власними наративами про неминучість досягнення своїх цілей у війні з Україною. Ці меседжі, безумовно, зуміли посіяти зерна сумнівів у здатності Києва на рівних протистояти Москві. Звідси вислови світових лідерів про те, що Україна не має хороших карт і козирів. І хоча Київ досяг значного прогресу у виробництві дронів, їхнє масове застосування і нальоти на територію ворога вже не сприймалися як видатне досягнення. Потрібно було щось особливе, що здатне показати вразливість і слабкість великого колоса, яким є Росія. Збити пиху з російських переговорників у Стамбулі. І на весь світ принизити агресора і його військову міць. «Павутина» цілком справилася із цими завданнями.
Немає сумнівів у тому, що зараз військові розвідки й аналітичні центри всього світу активно вивчають український досвід виведення з ладу до третини стратегічної авіації ядерної держави. Українська спецоперація «Павутина» увійде в підручники військового мистецтва і заслуговує на військовий Оскар. Вона є прикладом того, як потрібно діяти у протистоянні з ворогом, котрий володіє значно більшим військовим, людським і матеріальним потенціалом.
Хоча багато російських коментаторів після 1 червня заговорили про Перл-Харбор, таке порівняння не дуже слушне. Радше можна вести мову про нову Цусіму для Росії. Тільки не на морі, а в повітрі.
У класичному варіанті стратегічні бомбардувальники можна було знищити лише під час повітряного бою, під час ураження системою ППО або за допомогою удару по аеродромам ракетами дальнього радіуса дії. Проте всі ці варіанти виглядали малоймовірними в нашому випадку. Адже Росія намагається тримати свої цінні літаки на значній відстані від українських кордонів і систем ППО. А Україна, на жаль, досі не володіє ракетами дальнього радіуса дії. Та й ракетна атака по аеродрому зовсім не гарантує успіху. Вона може бути, по-перше, відбита системою ППО. По-друге, залишає час, достатній для підняття авіації в повітря. Україні потрібно було придумати щось особливе, щоб дістатися до стратегічної авіації РФ. Щось, що виходить за рамки типового ведення бойових дій. Це завдання було успішно виконано.
За рівнем організації, скоординованістю й амбітністю цілей «Павутина» далеко перевершила ізраїльську операцію проти керівництва і членів ісламістського руху ХАМАС за допомогою пейджерів у вересні 2024 року. Спочатку потрібно було доставити дрони, вмонтувати їх у спеціальні дерев’яні будиночки, помістити у вантажівки. Потім скоординовано відправити фури до п’яти аеропортів, розташованих на значних відстанях, на яких агресор розміщує свою стратегічну авіацію. І нарешті дати сигнал до атаки роям дронів. Втрати російської авіації могли б бути ще більшими, якби вдалося доправити до цілі вантажівку, яка прямувала до аеродрому «Українка» в Амурській області.
Тепер, коли емоції після потужного удару по російській мілітарній машині дещо вляглися, можна поміркувати про ймовірні наслідки операції «Павутина». Ураження дронами великих дороговартісних літаків, здатних нести ядерні боєголовки, підштовхне до переосмислення ролі авіації в сучасній війні. Безперечно, зросте увага до розвитку дронів і їхньої інтеграції з елементами штучного інтелекту. Паралельно розвиватимуться системи протидії таким небезпекам. Війна у XXI столітті і на суші, і на морі, і в повітрі буде інакшою, ніж ми звикли собі уявляти. І зараз світ перебуває на межі революційних змін.
«Павутина» в Російській Федерації змінила загальний тон переговорів між РФ й Україною. І показала, що Київ таки має серйозні козирні карти. Але стверджувати про те, що в Путіна після 1 червня вмить вирішили припинити агресію й відмовитися від загарбницьких планів щодо України, не можна. За результатами переговорів у Стамбулі 2 червня не видно, що РФ готова до перемир’я. Російська делегація і надалі висуває неприйнятні умови і тягне час. Водночас Кремль обрав тактику замовчування і применшення масштабів українського удару по аеродромах. Немає навіть традиційної порції апокаліптичних погроз Києву у стилі Дмітрія Мєдвєдєва. Якщо брати до уваги реакцію російських офіційних осіб, то нічого особливого в РФ 1 червня не відбулося.
Але мовчить не лише Путін. Мовчить також більшість політичних лідерів світу. Що певною мірою дивує і вражає. Ми не чуємо гучних заяв від європейських політиків. Здається, багато хто вирішив просто залягти на дно і почекати. А може, вони переосмислюють нову реальність і збираються з думками. Навіть Трамп, який любить висловлюватися на різні теми, не поспішає коментувати українську спецоперацію. Натомість прессекретарка Білого дому Керолайн Левітт заявила, що реакція американського президента полягає в тому, що «ця війна має закінчитися».
Чи вплине операція «Павутина» на хід бойових дій по лінії фронту? Щодо цього є значні сумніви. Звісно, у РФ зменшиться і так незначна кількість бойових літаків стратегічного значення ТУ-95 і ТУ-22М. Але для обстрілів України Росії достатньо мати кілька подібних бортів у робочому стані. А вони в неї ще є. Також навряд чи виведення з ладу значної частини стратегічної авіації зупинить спроби РФ ціною великих втрат просуватися углиб України. Щоб мілітарна машина Росії зламалася, а державний механізм заглох, потрібно сплести ще не одну павутину.
