Ольга Барасаб була не просто громадською діячкою, зв’язковою Євгена Коновальця чи розвідницею. Ця тендітна жінка мала неймовірну силу духу, любов до Батьківщини та руйнувала стереотипи про жінок. Під час страшних тортур вона не видала жодного прізвища, а її тіло знайшли у камері – повішене на вишиваному рушнику. Обставини її смерті досі залишаються загадкою.

ZAXID.NET розповідає цікаві факти із життя Ольги Басараб – українки, про яку не можна забувати.

Ольга Левицька (у шлюбі Басараб) народилась 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя Рогатинського повіту. Її батько був священником та громадським діячем, вимогливим та строгим. У Ольги була рідна сестра та брат.

«Малою Оля ніколи не плакала, навіть після найсуворіших покарань батька. Ніколи не скаржилася ні на що», – згадував про Ольгу Басараб її брат Северин.

Освіту Ольга здобувала спершу в приватному німецькому пансіонаті, згодом в ліцеї при Українському інституті для дівчат в Перемишлі та у Віденській торговій академії. Під час навчання дівчина познайомилась із майбутньою дружиною Дмитра Донцова – Марією.

Ольга рано втратила батьків, читала лекції в школі, щоб утримувати себе. Вона була невисокою – її зріст становив лише 152 см. Її сучасники згадували, що дівчина була стриманою, мовчазною, впевненою та впертою – вона не слухала інших, якщо була впевненою у власній правоті.

Вона займалась у студентському спортивно-військовому товаристві «Січ», брала участь у «Жіночій громаді», «Просвіті», «Пласті», проводила курси для неписьменних, з подругами організувала першу жіночу чоту Українських Січових Стрільців.

У 1914 році вийшла заміж за Дмитра Басараба, із яким познайомилась у Перемишлі, де хлопець очолював товариство «Основи». Наступного року Дмитро загинув у бою. Ольга важко переносила смерть чоловіка, долучалась до громадських організацій та всіляко їм допомагала.

Ольга Басараб допомагала пораненим українським солдатам у Відні – її навіть нагородили срібною медаллю Червоного Хреста.

«У темному вбранні ходила по шпиталях Відня й відвідувала ранених жовнірів, несучи їм усміх і потіху, хоч у неї самої було серце, повне смутку», – згадували про Ольгу Басараб її друзі.

Вона була бухгалтеркою в «Союзі українок», працювала в уряді ЗУНР, була зв’язковою Євгена Коновальця та працювала в Українській військовій організації (УВО) – знала усі нюанси та фактично зберігала архів УВО.

Після переїзду до Львова у 1923 році в умовах суворої конспірації Ольга співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним. Для прикриття заробляла на життя в бюро нафтової фірми, приватними лекціями з мов. Справи УВО були таємними, тому не збереглись дані про доручення, які виконувала Ольга.

Ольга Басараб орендувала у Львові квартиру зі Стефою Савицькою. 9 лютого 1924 року до їхнього помешкання увірвалась польська поліція з обшуком. Є два припущення, що стало причиною цього.

За першою версією, поліція розшукувала жінку з прізвищем Савицька – саме таке було у її співмешканки, але шукали вони іншу Савицьку. Згідно з другою версією, поліція стежила за законспірованим членом УВО Коваленком. Він приходив у квартиру Ольги Басараб, і після цього житло вирішили обшукати. Можливо, є й інша версія, чому до квартири Басараб прийшли з обшуками, але очевидно, що це сталось випадково, оскільки її на той час ні в чому не підозрювали.

Побачивши поліцію, Ольга схопила зв’язку паперів, де були відомості про польські військові сили, особовий склад, польське військове діловодство і характеристики польських офіцерів. УВО готувалось до війни з Польщею.

Після виявлених документів поляки інкримінували їй «повстання з метою відірвати Східну Малопольщу від Речі Посполитої». Ольгу Басараб та її співмешканку арештували. Українська розвідниця заявляла, що у випадку біди нікого не видасть – так і сталось.

Під час арешту з Ольгою працював один із найжорстокіших комісарів на прізвище Кайдан, який вдавався до різних тортур, використовував, зокрема, електричні дроти. Після допитів Ольга не могла рухатись та самостійно дійти до камери – її туди заносили. Під час катувань Ольга Басараб не видала жодного імені, вона мовчала.

Ольга Басараб померла у 34 роки 13 лютого 1924 року. Є думки, що її у в’язниці закатували до смерті або ж що вона вчинила самогубство. Ольгу Басараб знайшли у камері повішеною на вишиваному рушнику. На стіні камери був напис: «Вмираю, замучена, помстіть! О. Басараб».

Про смерть Ольги Басараб є багато питань. Зокрема, чи могла знесилена жінка, яка після допитів не могла рухатись, самотужки вилізти на стіл та повіситись? Дивною була й поведінка поліції. Знайшовши тіло, його віддали студентам для практики, а після цього поховали у загальній могилі для «невідомих».

Спершу смерть Ольги Басараб приховували, приймавши для неї передачі ще кілька днів. Однак, згодом все ж повідомили, що вона вчинила самогубство. Через обурення громадськості поляки змушені були провести ексгумацію та навіть організували слідство, яке не дало результатів. Проте, проведена експертиза свідчила, що жінка не могла б сама повіситись, маючи такі травми, до того віконні грати були занадто високо для її зросту.

Таємниця смерті Ольги Басараб є нерозгаданою й зараз. 26 лютого її перепоховали на Янівському кладовищі у Львові (поле почесних поховань №13), на прощання з нею прийшли тисячі людей.

При підготовці матеріалу використано дані Вікіпедії, видання «Українки», відео проєкту «Велич особистості» (ютуб-канал Ірини Фаріон), Українського інституту нацпам’яті.