Олександр Довженко увійшов у класику світового кіно. Його чорно-білий фільм «Земля» внесли до переліку 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, а за версією ЮНЕСКО це один з п’яти головних у світовій історії. Чарлі Чаплін про нього казав, що «слов’янство дало світу кінематографу лише одного творця – мислителя і поета Олександра Довженка». Попри те, що режисер частково йшов на співпрацю з радянською владою і знімав пропагандистське кіно, все ж його переслідували, забороняли працювати і вигнали з України. А його заповіт так і не виконали.
Окрім того, Олександр Довженко воював в армії УНР, вчителював, вчився у мистецькій школі за кордоном. Цікаві факти біографії і найвизначніші твори Олександра Довженка, які вивчають школярі на уроках української літератури, НУШ розповіла Ольга Ярмуш із Сосницького літературно-меморіального музею Довженка.
Рід Олександра Довженка по батьківській лінії був козацького стану, предки були високими і кремезними, за що їх на Чернігівщині називали «довгими», а згодом – Довженками. У ХVІІІ столітті предок Довженка Федір Величко переїхав із Полтавщини у Сосницю на Чернігівщині. Там і народився майбутній режисер.
У сімʼї Олександра було 14 дітей, але до дорослого віку дожили лише двоє. В автобіографічній кіноповісті «Зачарована Десна» Довженко згадував про смерть чотирьох братів, які померли внаслідок хвороби за одну ніч. Родину у селі називали «соловейками», бо вміли гарно співати. А матір Олександра була «народжена для пісень, але проплакала все життя, проводжаючи назавжди». Олександр також любив співати. Навесні, коли розливалася Десна, він ставив на воду батьків баркас, збирав у нього друзів, грав на гітарі чи балалайці та співав пісень.
У школі Сашко найбільше любив математику і малювання, але й інші предмети йому давалися легко: він був відмінником. На перервах малював портрети друзів. Однокласник Іван Тишина згадував, що Сашко був цікавим співрозмовником. Він не любив активні ігри, але вмів зібрати навколо себе багато дітей та розповідати їм цікаві історії: переповідав із прочитаних книжок або сам фантазував.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Довженко вступив до Глухівського вчительського інституту через невеликий вибір. У ті часи діти селян могли вступати або в духовну школу й після цього в університет, або в педагогічні виші. Крім того, він отримував стипендію 120 карбованців на рік. Коли він її втрачав через погану успішність, тоді підпрацьовував репетитором. Кілька років Олександр вчителював на Житомирщині, де викладав природознавство, географію, фізику, історію, малювання і гімнастику.
У 1918-1919 роки Довженко воював проти більшовиків у лавах армії УНР, курені Чорних гайдамаків, який створив Симон Петлюра. При відступі петлюрівців Довженка заарештували більшовики й мали розстріляти. Але представник партії боротьбистів Василь Еллан-Блакитний врятував його (як і, до речі, Остапа Вишню). Після цього Довженко вступив до партії боротьбистів, а потім і до комуністичної партії. Але ці факти зафіксовані лише в спогадах Довженка. «Деякі дослідники припускають, що такі факти він міг навмисно вигадати, щоби відвести пильні погляди радянської влади від себе та своєї сім’ї», – зазначає Ольга Ярмуш. Надалі його все одно називали петлюрівцем та націоналістом.
Після цього Олександр Довженко працював радянським держслужбовцем за кордоном – у Наркоматі закордонних справ спочатку в Польщі, потім – у Німеччині. Там він почав цікавитися малюванням і навіть отримав стипендію на навчання в мистецькій школі Віллі Геккеля, де вправлявся в експресіонізмі.
У 32 роки Довженко почав працювати на Одеській кіностудії в жанрі дитячої комедії. Він написав сценарій комедії для дітей «Вася-реформатор». Але перший серйозний успіх йому принесла трилогія «Звенигора-Арсенал-Земля». У першій частині відтворюють сторінки з історії України від скіфської епохи. Фільм транслювали в країнах Європи, США та Канаді. Другий – про придушення військами Центральної Ради більшовицького повстання на київському заводі «Арсенал». Довженко особисто брав участь у цих подіях, але в картині показав «дзеркальну» версію.
1930 року вийшов фільм «Земля», який став надбанням українського кінематографа. Ця німа чорно-біла стрічка показала період колективізації в Україні та конфлікт між селянами й представниками колгоспів. Довженко показав особливий зв’язок українців із землею. На 9-ий день після прем’єри фільм заборонили в СРСР. Попри це, «Земля» здобула визнання у всьому світі: фільм переглянули фантаст Герберт Веллс, фізик Альберт Ейнштейн та інші відомі особистості. Олександра Довженка називають предтечею українського поетичного кіно та засновником української кінематографії. Його нові методи монтажу й робота з кадром мали вплив на світові тенденції.
Щоб врятуватись від репресій, 1935 року Довженко на замовлення Сталіна зняв фільм «Аероград», потім працював над фільмом «Щорс». За це його призначили керівником Київської кіностудії.
З початком Другої світової війни він просив дозволити йому документувати події. Але після відмови сам пішов на фронт як доброволець і працював воєнним журналістом. Воєнні події він відтворив у кіноповісті «Україна в огні», яка стала кінцем його кар’єри.
У творі він описав історію української родини Запорожців у період німецької окупації. У 1943 році режисер зачитував уривки кіноповісті тодішньому генерал-лейтенанту Микиті Хрущову, якому вони сподобались. Але Сталіна вони обурили. 31 січня 1944 року він скликав Політбюро і провів засідання на тему «Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті Довженка “Україна в огні”».
Твір заборонили на понад 20 років і вперше надрукували в 1966 році із суттєвими змінами. Наприклад, в оригінальній цитаті: «Ми боремось за те, чому нема ціни у всьому світі, – за Україну!… За єдиний сорокамільйонний народ, який не знайшов у століттях Європи людського життя на своїй землі. За народ роздертий, розщеплений», слово «Україна» замінили на «Батьківщина». А режисера звинуватили в націоналізмі, заохоченні українського патріотизму, антиленінізмі. Його звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, заборонили знімати фільми й жити в Україні.
В Україну режисер повернувся у 1952 році, коли почали споруджувати Каховську ГЕС. Довженко щоліта до 1956 року приїжджав у Нову Каховку, щоб зняти фільм. Але згодом він зрозумів, що через будівництво зруйнують цінний природний ландшафт та історичні місця Запорізької Січі – Великий Луг. Олександр Довженко ще встиг написати «Поему про море» про будівництво Каховської ГЕС, але знімали фільм вже без нього.
Олександр Довженко помер у листопаді 1956 року у віці 62 років. Похований у Москві. «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце й закопали його в рідну землю в Києві, десь над Дніпром, на горі», – такий запис у своєму «Щоденнику» зробив режисер ще у 1945 році. Його заповіт, схожий на Шевченковий, так і не виконали. Однак режисер увійшов у класику літератури та кінематографа, адже «лише сильним дано право на безсмертя».
