Екс-ренер "Ворскли" Микола Павлов розповів про фінал Кубку України 2009 року з донецьким "Шахтарем", у якому полтавська команда здобула перемогу з рахунком 1:0.

– Фінал Кубка України-2009, у якому "Ворскла" перемогла "Шахтар", вочевидь один із найзнаковіших поєдинків у вашому житті. Що згадуєте через 16 років після цієї події?

– Найголовніше, що ми грали в Дніпрі. Ще коли за півроку дізнався, де буде фінал, у моєму серці щось тьохнуло. Розраховував, що після історії 15-річної давнини, про яку ми говорили вище, коли мене оббрехали, Бог має мені віддати борг. Я вірю в такі речі. Так і сталося.

Переконаний: якщо в житті щось дано, то це обов’язково станеться. Судіть самі. Я вже казав, що найкращі роки гравецької кар’єри провів за мінське "Динамо". Уявіть мій стан, коли у 1982-му я перейшов у "Чорноморець", а мінчани стали чемпіонами СССР. Я ж у Малофєєва був незамінним гравцем основи, пропускав матчі лише через перебір карток, а травм тоді практично не отримував. І тут – "Динамо" стає чемпіоном, а я в Одесі. Ледь з розуму тоді не зійшов, пити почав. "Чорноморець" той сезон завершив десятим, а "Дніпро", в який перейшов у 1983-му – дев’яте. Найцікавіше, що також дев’ятими в 1981-му стали мінські динамівці ще зі мною у складі. І після того вони – чемпіони.

Через два роки історія повторилася: тепер з дев’ятої позиції на першу піднявся "Дніпро". Мінчани в тому сезоні здобули бронзу. І ось у 1984-му білоруси приймають нас у заключному турі. Вони йшли на третьому місці і щоб здобути бронзу могли зіграти навіть внічию. Нам, щоб їх обійти, треба було лише вигравати. Мінське "Динамо" в тому сезоні вдома не програло жодного матчу. А "Дніпру" поступилося 0:1. Я був травмований і на цей матч мав би не їхати. Але попросився з командою, бо і матч важливий і з Мінськом багато що пов’язувало. І ось вийшло, що ті самі золото і бронзу, які міг отримати, якби залишився з "Динамо", виграв з "Дніпром". Після того чимало разів переконувався, що від долі не втечеш. Щоб зі мною в футболі не траплялося, розумів, що це заслужив.