130 років тому народився найвідоміший лемківський художник Никифор Дровняк. Він жив у своєму світі фантазій, які знаходили віддзеркалення на полотні. Малювати хлопця ніхто не вчив – писав картини так, як відчував. Нині Никифор Дровняк вважається одним з найвідоміших примітивістів у світі, його численні псевдоніми згадують у різноманітних мистецтвознавчих книгах.
Народився він у мальовничому лемківському курортному містечку Криниця у далекому 1895 році. Хлопця назвали Єпіфанієм, Никифор – то його прізвисько. Мама хлопчика була німою, син теж мав поганий слух і вади мовлення. Йому важко давалося навчання, ледь навчився рахувати, писати друковані літери, зате охоче брався за олівець. Мама померла рано, відтоді Никифор був доволі самотнім, з нього глузували і вважали диваком. Вся його комунікація із зовнішнім світом виливалася на акварелях.
Першим його талант відкрив львівський художник Роман Турин. Якось він побачив твори лемка. Вражений його талантом, він відібрав близько 200 малюнків на виставку в паризькій галереї Леона Марселя, яку організував Львівський народний музей імені Тараса Шевченка. Саме тоді, 1932 року, світ вперше почув про маляра Дровняка. Експозиція викликала інтерес, про нього почали писати схвальні відгуки і виокремлювати серед інших художників-примітивістів.
1938 року у львівському Будинку архітекторів відбулася «Виставка художника-самоука Никифора». Далі його твори експонували у різних містах Польщі.
Коли українців 1947 року виселяли з їхніх етнічних земель у Польщі, зокрема з Лемківщини, Дровняка кілька разів переселяли до піднімецького Щецина. Але він щоразу вперто повертався додому, пішки долаючи 700 кілометрів. Тоді влада вирішила його «ополячити»: змінили національність, дала ім’я Ян і прізвище Никифор.
Попри те, що художник був відомим, він бідував, його картини не дуже купували. Серед творів збереглася записка, у якій він просив за свої роботи «шматочок полотна, або їжу, або дрібку грошей, лише щоб прожити».
Лише у 1960-х роках завдяки кільком виставкам до нього прийшла заслужена слава. Відтоді картини Никифора експонували в різних містах Європи та Америки, популярні галереї купляють його роботи, у нього починають замовляти ікони. Криниця, з якої художника так наполегливо намагалися виселити, стає не лише курортною локацією, але й точкою мистецького туризму – саме до її відомого мешканця з’їжджаються покупці його робіт.
Никифор був самоуком. Як пише про нього Вадим Лесич, греко-католицька лемківська церква була єдиною його академією мистецтв, там він уважно розглядав розписи святих і знаходив спокій, часто ховаючись від цькування земляків. Тому більшість його творів – на християнські теми. Релігійні мотиви щедро доповнюють теми про життя і побут лемків.
«Никифор почав також відтворювати на відрізках паперу мальовничий світ Бескидів, що його оточував, церкви довкільні вілли. Часто переносив туди пензлем своїх святих чи їхніх земних намісників – єпископів та інших духовників. А часом сам ставав під мальованою ним церквою чи будівлею у різних зображеннях: як мистець-маляр, як єпископ, як учитель і проповідник, а навіть як найсправжніший святець», – розповідає Вадим Лесич.
Його творчість порівнюють з іншими українськими та світовими представниками наївного мистецтва – Катериною Білокур, Марією Примаченко, Ніко Піросмані, Анрі Руссо. У художньому світі Никифора відчувається відгомін українського народного мистецтва та трапляються урбаністичні фантазії про місця, яких він ніколи не бачив, – хмарочоси, аероплани, міські квартали серед квітів.
Наприкінці життя Дровняк багато хворів: бідність далася взнаки. Про нього дбали призначені державні опікуни, але вони радше мали свій інтерес до його натоді вже популярної творчості. Помер Никифор у санаторії 1968 року. Зважаючи на те, що Дровняк народився у межах Польщі, «своїм» його вважають і поляки, і українці, оскільки лемки – це українська етнографічна група. Але, мабуть, сам митець вважав себе просто жителем Криниці і безмежно любив свою Лемківщину, яка була цілим його світом.
Зараз пам’ять про дивакуватого лемка у його рідній Криниці вшановують скульптурою художника і музеєм. Ще один пам’ятник Никифору стоїть у Львові, де відбулася одна з його перших виставок.
