Фанати "Бока Хуніорс" свистіли кожному футболісту "Бенфіки", який виходив на поле. Ніколас Отаменді не став особливим виключенням. Але одна деталь все-таки була: йому заспівали "Vos sos de la B" – пісню про те, як "Рівер Плейт" у 2011-му році вилетів до другого дивізіону.
"Я хотів би грати за "Рівер", – зізнався Отаменді в інтерв'ю ESPN минулого року. – Я вболіваю за них усе життя. Вся моя родина захоплюється цією командою. Президент наполегливо намагався переконати мене перейти до них. Важко було відмовити такому клубу".
El recibimiento de los hinchas de Boca para Otamendi. pic.twitter.com/xJS7Qu2Exh
Зізнання Отаменді для ESPN облетіло всі фанатські форуми. Але на "Бомбонері" за таку щирість зазвичай не дякують. І те, що його освистали – це був прояв справжньої футбольної пристрасті. Її важко зрозуміти. Її можна лише прожити.
Вболівальники "Бока Хуніорс" – це завжди шум і гордість. Вони співають, танцюють і підтримують свою команду, де б не знаходились. 15 червня вони зібралися на пляжі в Маямі на Бандерасо – традиційний фестиваль напередодні матчу, щось на межі з ритуалом.
Boca Juniors fans have taken over a Wallmart in Miami earlier today ???????????? ???? via @Wheddsta pic.twitter.com/hwlMIKahf5
У день дебюту "Боки" на Клубному ЧС їхні пісні лунали навіть у супермаркеті Walmart, що навпроти "Хард Рок Стедіуму".
Boca in Miami Florida ???? ???????????????????? #BocaJuniors #ClubWorldCup ???????? pic.twitter.com/x51GARD7j1
Здавалося б, усе мало виглядати інакше. Турнір, що позиціонується як вершина клубного футболу, проходив у супермаркетній атмосфері: кондиціоновані стадіони, сувора охорона, рекламні банери замість прапорів. Усе стерильно, усе під контролем.
Але "Бока Хуніорс" приїхала не для того, щоб дотримуватись інструкцій. Вона привезла футбол у його первісному вигляді – гучний, безпардонний, іноді хаотичний. І замість того, щоб захоплюватися суперзірками європейських топів, світ надихнувся піснями й танцями п’яних фанатів з Буенос-Айреса.
Коли вони піднялися на трибуни, перетворили стадіон НФЛ на справжню "Бомбонеру".
There’s really nothing in U.S. sports like la locura argentina, man. Nothing even remotely close. (This is *before* kickoff tonight) pic.twitter.com/vWClRZNKgj
Відданість уболівальників "Бока Хуніорс" – явище легендарне. Настільки, що навіть двом чемпіонам світу з Аргентини не гарантовано оплесків. Анхель Ді Марія й Ніколас Отаменді, які допомогли Ліонелю Мессі виграти не лише Катар, а й два Кубка Америки, були нагороджені... свистом і глузливими вигуками.
Жодних сентиментів – лише кольори.
Ді Марія відкрив рахунок із пенальті перед перервою. Отаменді, як справжній ветеран центрбеків, замкнув головою подачу й зрівняв рахунок на 84-й. І лише в ці два моменти на стадіоні справді стало тихо.
"Це фольклор аргентинського футболу, – сказав Отаменді. - Звичайно, вони свистіли на мене весь матч. Але так вийшло, що я забив – і я щасливий. Я кричав від радості, як завжди, коли забиваю".
Otamendi Saves The Day with A Late GOAL! Watch the @FIFACWC | June 14 - July 13 | Every Game | Free | https://t.co/i0K4eUtwwb | #FIFACWC #TakeItToTheWorld #BOCSLB pic.twitter.com/0BbfRw7jzY
"Якщо мене освистують – це логічно, я в іншій формі, – додав Ді Марія. – Футбол – це гра, яку всі розуміють. Коли я був у формі збірної, мені аплодували. А зараз – інша ситуація".
У першому таймі все йшло за сценарієм "Боки": Мігель Мерентьєль і Родріго Батталья забили свої голи, трибуни ревіли знайомим: _"Dale, Boca! Dale, dale, Boca!"_ – і все виглядало як ще один вечір тріумфу на "Бомбонері".
Але навіть попри змазаний кінець і втрачену перемогу, трибуни не зрадили – оплески лунали і після фінального свистка. Бо тут так заведено: якщо вже помирати – то з барабанами.
Фани "Боки" провели матч з "Бенфікою" так, як заведено на "Бомбонері" – на ногах, із серцем у горлі. Сиділи хіба що ті, кому справді було потрібно – наприклад, жінка з немовлям.
A BABY BOCA JUNIORS FAN IN THE STADIUM RIGHT NOW! ???????????? pic.twitter.com/iJeNqeerNN
До другого тайму трибуни за воротами вже нагадували сцену з рок-концерту: люди стояли на сидіннях, балансували на підлокітниках, залізали на спинки, як у цирку без страховки. Один особливо завзятий фанат вибрався на огорожу проходу – і не просто встояв, а ще й підстрибував у такт пісень.
Здається, гравці на полі були другорядними. Головне шоу – на трибунах.
When seats aren’t enough, and standing isn’t enough, and standing on the seats isn’t enough, and standing on the armrests of seats isn’t enough, and standing on the backs of seats isn’t enough… Gotta go for the railing pic.twitter.com/099ugle9zp
Коли емоції на трибунах почали переходити гравітаційні межі, двоє охоронців прорвалися крізь прохід і почали методично зганяти людей з огорожі. Більшість змирилася, але з виразом обличчя "це не по-людськи".
"У Аргентині так завжди!", – намагався пояснити один вболівальник. "Тут такого не можна", – відрізав охоронець, навіть не моргнувши.
І все ж – видно було, що багато хто з персоналу стадіону вперше бачив таку безгальмівну відданість. І навіть не дуже заперечував.
Як це часто буває, трибуни зарядили й поле: чвари на лінії, троє вилучених. Цілком звична динаміка, коли пульс матчу вимірюється не VAR'ом, а децибелами.
Після голу Ді Марії трибуни не затихли, як можна було б очікувати. Навпаки - стало ще гучніше. Бо в логіці "Бомбонери" пропущений м’яч – не сигнал до розпачу, а просто чергова причина співати ще голосніше. Навіть із туалету.
Boca fans heading home but still in strong voice. pic.twitter.com/6r7ELVaWOb
Клубний чемпіонат світу – це турнір із претензією на глобальність, але з душею безликої бізнес-конференції. Стадіони, більші за амбіції турніру. Календар, який мало хто розуміє. Реклама, яку всі ігнорують. Усе це більше схоже на соккер, аніж на футбол.
Але "Бока Хуніорс" привезла з собою аргентинське нагадування: футбол – це не тільки бренд. Футбол – це коли навіть у чоловічому туалеті хтось продовжує співати, бо боїться пропустити куплет.
В глобальному сенсі цей матч нічого не вирішував, але все одно залишив після себе відчуття чогось справжнього. Фанати з "Бомбонери" не просто приїхали на матчі своєї команди – вони переплавили пластиковий турнір на щось, у чому є піт, шум і навіть свист на своїх.
Можна скільки завгодно сперечатися про природу Клубного ЧС і жадібність його організаторів. Але завдяки "Бока Хуніорс" принаймні на один вечір цей турнір виглядав не як виставка, а як футбол. Хай навіть із туалету співали не в ноту.
