Заїкання – це розлад мовлення, який полягає у повторенні, втраті, зміні протяжності звуків, складів чи слів, втраті ритму та плавності мовлення.
Люди, які затинаються, часто відчувають напруження, скованість м’язів, які забезпечують мовлення, тривогу та страх перед розмовою з кимось.
Все разом це може суттєво впливати на якість спілкування з людьми та ускладнювати комунікацію. Вправи від заїкання, логопедична терапія, контроль дихання та робота з тривожністю можуть мінімізувати ці проблеми.
"Українська правда. Життя" поговорила з логопединею Ольгою Невмержицькою та використала дані National Stuttering Association, The Stuttering Foundation, SAY: The Stuttering Foundation for the Young, Healthline, а також посібників логопедині, кандидатки педагогічних наук Юлії Рібцун і посібника кандидатки педагогічних наук Ольги Літовченко, щоб пояснити:
У Національній асоціації людей із заїканням у США кажуть, що зараз у світі живе понад 79 мільйонів людей, які мають такий розлад мовлення, тобто майже 1% населення планети.
Кожен випадок затинання різниться: існує стільки моделей заїкання, скільки й людей, які заїкаються.
Заїкання може виникати у будь-якому віці, але найчастіше воно проявляється в період від 2 до 6 років. У 75% дітей цей розлад проходить, але у 25% може зберігатися і в дорослому житті.
Хлопчики мають у чотири рази більшу схильність до заїкання, аніж дівчатка.
У The Stuttering foundation (Фонд боротьби із заїканням) називають чотири чинники, які найбільш ймовірно сприяють розвитку заїкання:
Це лише основні чинники. Заїкання може виникати через їх поєднання, і супереч їхній відсутності. Крім того, чинники виникнення заїкання відрізняються від причин погіршення стану в людей з таким мовним розладом. Наприклад, причиною виникнення може бути травма головного мозку чи неврологічні порушення, а погіршення стану може викликати стрес, фізичні навантаження, соматичні захворювання.
Існує поширене переконання, що заїкання може бути спричинене емоційними переживаннями, однак у The Stuttering foundation зазначають, нема жодних підстав вважати, що травматична ситуація може спричинити заїкання.
Логопединя Ольга Невмержицька пояснює, що таке переконання могло виникнути внаслідок того, що стрес буває "пусковим механізмом" затинання. Тобто, коли, наприклад, дитина злякалася собаки і почала заїкатися, батьки думають, що це і стало причиною порушення мовлення. Однак, це не так.
"Стрес може бути одним з факторів, який може викликати заїкання як спусковий гачок. Це стається, наприклад, якщо у дитини вже є порушення нервової системи чи вона перебрала генетично слабкий тип нервової системи від батьків. Дитина може бути соматично ослаблена або мати несприятливе оточення, тощо. Але причини затинання у кожної людини дуже індивідуальні", – зауважує експертка.
Американські медичні ресурси пропонують розрізняти три види заїкання:
Ольга Невмержицька каже, класифікація, якою послуговуються українські науковці дещо інша.
Зокрема, вони поділяють затинання на:
Сучасна наука серед мовних порушень, яке також може проявлятися затинанням, вирізняє клаттерінг. Це комунікативне порушення, яке впливає на всі канали комунікації (читання, письмо, ритмічність, музичність) та на поведінку в цілому і заважає висловлюватися чітко. Клаттерінг близький за формою до неврозоподібного заїкання.
Існує також так зване псевдозаїкання – коли, наприклад, людина починає заїкатися після спілкування з іншою людиною, яка затинається. Або коли затинання виникає через вторинну вигоду (тобто, коли ситуація є шкідливою, але її збереження дає людині певні переваги чи вигоди). В такому випадку корисною може бути консультація психолога.
Дослідниці Бєлякова та Дьякова виокремили 5 типів протікання заїкання:
Дитина може й сама не розуміти, що вона заїкається. Прояви розладу мовлення можуть бути слабкими, але посилюватися в умовах стресу, страху чи за необхідності публічних виступів.
Симптоматика заїкання буває дуже різною. Це не лише повторення та затягування звуків чи слів. Дитині може бути важко починати речення, або вимовляти певний звук чи комбінацію звуків.
Складність вимови може проявлятися також так:
Діагностувати заїкання може логопед. Не потрібні ніякі інвазивні методи діагностики – достатньо описати симптоми, оглянути дитину та порозмовляти з нею.
Перш за все слід зауважити, що лікування заїкання у дітей не завжди необхідне. Воно може бути просто етапом у розвитку мовлення і пройти самостійно. Однак контролювати ситуацію, спостерігати та проконсультуватися з лікарем, якщо вас чи дитину це тривожить, звісно, варто.
Загалом, запитати поради у лікаря слід щойно ви помітили затинання у дитини. Вже він підкаже, чи варто починати корекцію негайно, чи, можливо, мовлення дитини таки цього не потребує.
Всі методи лікування заїкання діляться на дві категорії: корекція заїкання та поліпшення плавності мовлення.
Одним з основних методів лікування у обох категоріях є логопедична терапія.
Логопедична робота при заїканні може зменшити кількість проявів переривання мови та підвищити самооцінку дитини. Часто вона зосереджена на контролі мовлення. Логопед заохочує дитину слідкувати за темпом розмови, напругою гортані, диханням та необхідними паузами.
Логопедична терапія чудово підійде якщо:
Важливо, щоб спеціаліст уважно слухав дитину, не поспішав та був уважний до її психо-емоційного стану. За таких умов та спільної роботи з батьками дитина здатна подолати сором’язливість і налагодити мовлення. Логопед також може допомогти батькам – пояснити, коли доречно виправляти дитину, а коли ні.
Люди давно намагаються вигадати лікування від заїкання. Таблеток від заїкання ще не вигадали, ліків, які позбавлять від цієї мовленнєвої проблеми не існує. Численні дослідження не довели ефективності акупунктури, електричної стимуляції мозку чи спеціальних методів дихання.
Якщо ви підозрюєте, що у дитини легке заїкання:
Логопединя Ольга Невмержицька каже, затинання, яке виникає саме у дорослому віці – це рідкість. Зазвичай, якщо доросла людина звертається до логопеда з мовленнєвим порушенням, то воно вже принаймні раз якимось чином проявлялося в дитинстві.
Затинання може проявитися після сильного пережитого стресу (перший бій на війні, загибель побратима), контузії, травмі, аварії.
Перш за все, слід проконсультуватися з лікарем та визначити причину мовного порушення. Залежно від попереднього анамнезу та ситуації, може знадобитися консультація невролога, логопеда, психотерапевта чи психіатра.
Зменшити заїкання у дорослих вам можуть допомогти такі поради:
Ресурси, які стануть в нагоді, якщо ви хочете знати більше.
Максимально дієві вправи у кожному окремому випадку може порадити логопед після консультації. Позитивно на мовлення дитини з заїканням впливають вправи з акторської майстерності, вправи на покращення дрібної моторики, ігри для зменшення тривожності та на стабілізацію загального тонусу тіла. Ольга Невмержицька наголошує на важливості дихальних вправ. Корисно може бути задувати свічки, надимати кульку, дмухати через соломинку у склянку з водою.
Ольга Літовченко, авторка посібника "Заїкання у дітей: профілактика і корекція" пропонує такі вправи для оптимізації тонусу тіла (щоб зняти надмірне напруження або навпаки, покращити тонус, коли його бракує):
1. Вправа на почергове розслаблення і напруження. Дитина лягає на спину (або стоїть, сидить). Попросіть її закрити очі і зосередитися тільки на своєму тілі, розслабитися і глибоко подихати (3-4 вдихи і видихи). Потім їй треба напружити все тіло якомога сильніше, через кілька секунд скинути напругу, розслабитися. Проробити те ж саме з кожною частиною тіла (слід називати по черзі частини тіла, зупиняючись на кожній окремо – права рука, шия, спина, живіт, поперек, права нога тощо). За позою дитини і "хвилями" її дихання можна легко визначити "затиснуті" місця. Попросіть дитину прислухатися до свого тіла і додатково попрацювати з напруженими ділянками та локальними затисками.
2. "Силач". Ця вправа на контрастні напруження і розслаблення плечового поясу рук і ніг. Запропонуйте уявити, що дитина: тримає в руках (рукою на плечі) важкі гирі; піднімає над головою важку корзину з яблуками; віджимає штангу; утримує ногою двері, які закриваються, розсовуєте руками тісно переплетені гілки дерев в лісовій гущавині.
4. "Травинка на вітрі". Дитина зображує всім тілом травинку (сісти на п'яти, руки витягнути вгору, зробити вдих). Починає дути вітер, і травинка нахиляється до землі (видихаючи, нахилити тулуб вперед, поки груди не торкнуться стегон; руки при цьому витягуються вперед, долоні на підлозі; не змінюючи положення тулуба, потягнути руки по підлозі ще далі вперед). Вітер стихає, травинка випростовується і тягнеться до сонечка (на вдиху повернутися у вихідне положення, потягнутися вгору).
7. "Дракон". Дитина зображує дракона, облітає дозором свої володіння: ноги на ширині плечей, злегка зігнуті в колінах, пружинять в такт з руками-крилами. Потім він приземляється на острів і починає "розмішувати" хвостом море (злегка присідає і крутить тазом).
8. "Насос і Надувна лялька". Дитина – надувна лялька, з якої випущене повітря, лежить зовсім розслаблено на підлозі. Ви накачуєте ляльку повітрям за допомогою насоса (ритмічно нахиляючись вперед і вимовляючи звук "с-с-с" на видиху). "Лялька" поступово наповнюється повітрям, її частини розпрямляються, вирівнюються. Нарешті лялька надута. Подальше накачування повітрям небезпечно – "лялька сильно напружилася і може лопнути". Час закінчення надування визначається станом напруги тіла. Після цього з неї виймають насос, "лялька" поступово "здувається" і "опадає". Це прекрасна вправа на розслаблення/напруження.
