Сергій Глотов – колекціонер від Бога. Це помітно з перших секунд візиту до його кабінету на другому поверсі львівського Природознавчого музею.
На стіні – десятки шевронів військових підрозділів, яким його благодійний фонд колись допомагав.
На поличках – заспиртовані комахи в колбочках з охайними підписами, а ще – найрізноманітніші відкривачки для пива.
"Ентомологія – складна наука. Щоб розправити метелика чи жука, потрібна ціла сумка інструментів. Ми працюємо з 12-15 різними хімічними речовинами.
Метелика треба не просто впіймати, а правильно зафіксувати, препарувати, висушити. Інакше крила зламаються, він втратить форму і ніхто не зможе визначити вид", – розповідає чоловік із захватом.
Окрім затятого колекціонера, Сергій Глотов поєднує в собі багато іпостасей: один із перших українських полярників, які провели в Антарктиді дві зимівлі поспіль, дослідник комах, волонтер, фотограф, автор книги про оборону Луганського аеропорту, чоловік і батько.
Коли ми питаємо про міфи, які найбільше дратують полярників, вчений спершу згадує набридлий жарт, буцімто полярники мають перевертати пінгвінів, які задивляються на літаки в небі й падають.
Але зауважує – є значно небезпечніші міфи про дослідження Антарктики.
"Друге – і найгірше – це ІПСО про рахування пінгвінів. Щоб знищити українську антарктичну програму, в соцмережах почали писати: "Україна витрачає гроші на те, щоб рахувати пінгвінів, а могла купити дрони. На жаль, багато українців у цьому взяли участь", – ділиться Глотов.
Сергій як ніхто знає, що участь у дослідженні крижаного континенту – це не так просто, як здається, і "підрахунок пінгвінів" – не основне завдання.
Науковець провів для "УП. Життя" екскурсію виставкою про Антарктиду, де експонуються фото його авторства, та розказав про залаштунки антарктичної місії. А ми поділимося цими історіями з вами.
Дідусь подарував десятирічному Сергію сачок.
Спочатку хлопець ловив метеликів у степу, потім захопився жуками. Хоч ще не був біологом, уже зберігав комах у шахових коробках, приколював на булавки й розправляв крила, як справжній науковець.
Дитяче захоплення привело до зоологічного гуртка, а там народилася мрія про Антарктиду. Дев’ятикласником Сергій дізнався про полярника Iгоря Дикого. Тоді він не здогадувався, що через десятиліття вони стануть колегами на станції "Академік Вернадський".
"Я тоді подумав, що коли виросту, обов’язково спробую свої сили на відборі в експедицію. Оскільки одним із критеріїв відбору було мати фахову біологічну освіту, то я й вирішив: піду на біолога, щоб працювати полярником. Я дуже хотів побачити айсберги, тюленів, китів", – згадує вчений.
Після навчання Сергій мав роботу мрії в Луганському національному заповіднику – степовому раю із величезним біорізноманіттям, але 2014 рік все змінив.
Російська окупація змусила Сергія покинути дім. Помістивши своє минуле у кілька сумок, він переїхав до Львова.
Наукова кар’єра зупинилася – треба було виживати. Сергій час від часу їздив на заробітки до Польщі: влаштовувався то прибиральником, то фотографом в оранжереї.
Хоч Сергій сам втратив усе, у Львові зміг створити благодійний фонд, координував волонтерську допомогу бійцям АТО, написав книгу про Луганський аеропорт.
За волонтерство отримав державну нагороду – окупаційний луганський "суд" навіть заочно "приговорив" його до розстрілу…
Аж у 2021 році Сергій зміг повернутися до дитячої мрії. На станції "Академік Вернадський" розпочалася найцікавіша сторінка його життя.
Сергій вперше подався в полярники у 2021 році. Пів року проходив відбір і спеціальне навчання, яке за своєю інтенсивністю іноді нагадувало військовий вишкіл. Коли підготовка до подорожі була на фінальному етапі, у повітрі вже "висіла" війна.
Зважаючи на досвід волонтерства та знання в медицині, Сергія було б легко уявити у військовій формі. Але чоловік пояснює: відмовитися від експедиції він би не зміг.
"У кожного з нас була відповідальність насамперед перед тими людьми, яких ми маємо замінити. Ти не можеш сказати: "Друже, ти лишаєшся ще на рік, тому що я вирішив йти служити". Ми їхали не відпочивати, а щодня проводити дослідження в рамках наукових інтересів нашої країни в Антарктиді", – каже чоловік.
24 лютого 2022 року Сергій зніс величезну колекцію комах до підвалу музею. Наступні кілька тижнів чекав у Львові колег.
"До мене у Львів приїхав кухар Олег Курус і ще кілька полярників. Ми їхали на автобусі, далі – літаком до Катару, з Катару в Бразилію, потім в Аргентину і далі в Чилі. Там два тижні карантину в хостелі. Потім сіли на наш криголам "Ноосфера". То був перший рейс цього українського криголама в історії.
Коли ми сіли на корабель, відчули, що вдома. Хлопці нас гостинно зустріли, нагодували, провели екскурсію", – розповідає він.
У всіх аеропортах, де були полярники, на екранах транслювали тільки новини про війну. Коли вчені переїхали на станцію, українські захисники саме деокупували Київщину.
У мережі з’явилися повідомлення про злочини росіян в Бучі. Лікар навіть заборонив команді дивитись новини – щоб не "здала" психіка.
На щастя, хоча б в Антарктиді українці не перетиналися з росіянами: наші полярники не контактують з науковцями країни-агресора з 1996 року, коли Британія передавала Україні станцію "Фарадей", а Росія голосувала проти.
"З 1996 року, відколи ми повернулися в клуб антарктичних країн, Росія постійно нам шкодить", – каже Глотов.
Працювати на станції, знаючи, що вдома йде війна, було складно, але полярники розуміли, що мають виконувати свої обов’язки. На станції був Starlink, тож дослідники принаймні залишалися на зв’язку з рідними. Вдома Сергія чекала дружина і донька.
"Коли я поїхав, дочці було 10 років. Вона знала, куди я їду, але ще не зовсім розуміла, де це. Казала: "Тато на півдні", – усміхається полярник.
Антарктида зустріла Сергія запахом морозу й незайманої природи. Мрія дитинства збулася – він побачив айсберги та 50-тонних китів. І навіть в Антарктиці, де немає летючих комах, ентомолог примудрився знайти комара, який "приїхав" на станцію з людьми.
Частину того, що Сергій зазнимкував на крижаному континенті або привіз звідти, тепер можна побачити в музеї у Львові.
Серед експонатів за склом – речі, залишені в Антарктиді ще від британських полярників XX століття. Окремо висить костюм полярника.
На стендах – фотографії пінгвінів, морських слонів, леопардів і котиків, більшість із яких зафільмував Сергій Глотов.
"Уявіть: тюлень – це тварина, більша за корову. Ми звикли до вовків, лисиць – не дуже великих ссавців, а це – 400-500 кг. Але вони дуже мирні", – розповідає Глотов.
Життя тюленів Ведделла в Антарктиці нині непросте: вони народжують потомство виключно на крижовому льоді, який утворюється в протоках між островами, і який сьогодні не завжди стійкий через кліматичні зміни.
Якщо такого льоду немає, самиці мусять народжувати у невідповідних умовах. Дитинчата часто з’являються на світ уже мертвими, тому зміни клімату загрожують цьому виду.
На фото бачимо тюленя-крилеїда, який харчується виключно крилем – дрібними морськими рачками, родичами креветки.
"Криль дуже поживний, тому і тюлені у нас такі жирнуваті", – зауважує Сергій.
А от морський леопард – на перший погляд, добряк, який з'їдає по 16 пінгвінів на день.
"Я бачив, як він з'їв поморника. На людей він не полює, але коли станція ще належала британцям, був один інцидент: японська дайверка вирішила пірнути, а леопард просто обійняв її і пірнув разом на глибину 70 метрів. Жінка загинула", – коментує Сергій.
В об’єктив Сергія Глотова потрапляли й морські слони, точніше, самиця морського слона, яка не має характерного "хобота".
"Самці з’являються рідко, раз на кілька років. У нас на станції є кілька фото, де їх зафіксували. Вони живуть гаремами: на одного самця припадає 60-70 самиць. Тому побачити самця – велика рідкість. У нього багато роботи – треба всіх запліднити", – жартує дослідник.
В експозиції можна побачити кілька видів пінгвінів – субантарктичних, Аделі, пінгвінів-поліцейських. Макети птахів були позичені з різних музеїв, бо з 1959 року в Антарктиді заборонено вбивати тварин, вивозити їх чи їхні фрагменти.
Аделі, до речі, хоч і маленькі, але агресивні. Улюбленець Сергія Глотова – пінгвін-поліцейський – не дуже часто відвідує станцію "Академік Вернадський".
Зате полярники перетинаються з найнебезпечнішими хижаками Антарктиди – морськими леопардами й косатками.
"Косатки полюють на китів, великих тюленів, а морський леопард полює на птахів. Коли хтось із полярників бачить косатку, яка пропливає повз, ми знаємо, що потім побачимо покоцаних тюленів. Будуть відкушені лапи, хвости, плавці", – пояснює Сергій.
Полярникам заборонено надавати тваринам ветеринарну допомогу навіть у таких випадках – в Антарктиці всі живуть за законами природи.
У кожного полярника на станції є свої завдання: буває три, а буває і десять. Сергій Глотов, окрім багатьох інших справ, вивчав паразитів риб. Розтин деяких із них займав години.
Досліджуючи "внутрішній світ" підводних жителів, Сергій зібрав новий вид моногенеї – різновиду червів, які паразитують на рибах. Зараз вчені з України, США і Словаччини описують цей вид як новий для науки.
"Є види, які не зустрічаються ніде, крім Антарктиди. Ендеміки, що збереглися з часів Гондвани – суперконтиненту, з якого утворилась сучасна Антарктида.
Мені пощастило сфотографувати три види грибів. Два шапкові – ростуть у моху. Один – копрофільний гриб, який росте на посліді тюленя. Це як наші жуки-гнойовики. У природі в Антарктиці функцію деструкції виконують морські зірки, їжаки, а також гриби", – розповідає дослідник, коли ми роздивляємося фотографії грибів.
Бувало, науковцю доводилось вивчати мох, де можуть жити різні види організмів. Це повноцінна екосистема: найдрібніші безхребетні, грибки, мікроскопічні ракоподібні, круглі черви.
"Полярний біолог – свого роду шахтар, який добуває не вугілля, а наукові факти. Зібраний матеріал і зараз аналізується в різних лабораторіях. У Львові, наприклад, понад 20 науковців досліджують ті зразки, які добули або відібрали українські полярники", – каже Глотов.
Полярники досліджують вплив глобальних кліматичних змін на живі організми в Антарктиці.
"Ми, живучи в урбанізованому суспільстві, не завжди можемо спостерігати процеси, які видно в заповіднику. Непорушеної природи залишилося дуже мало. В Антарктиці її найбільше, тому вона – лакмусовий папір.
Ми постійно бачимо: якщо раніше десь був льодовик, то тепер там – майже пустеля або гора", – пояснює дослідник.
Експедиції в Антарктиду дуже небезпечні: полярник може випасти з човна, провалитися в розщелину, а якщо порушить правила взаємодії з тваринами – може й стати чиїмось обідом.
"Як і в будь-якому заповіднику і національному парку, не можна наближатися до тварин на відстань ближче ніж 5 метрів. Добре, що зараз техніка дозволяє знімати тварин зблизька", – каже Сергій.
Полярників навчають не потрапляти в небезпечні ситуації, щоб не створювати проблем собі і команді.
Якщо хтось ламає руку чи ногу – робота не зупиняється, завдання просто перерозподіляють на решту команди. Звісно, на станції є лікар, але іноді навіть у нього трапляються форс-мажори.
"Найбільша пригода була, коли у нашого лікаря Василя Васильовича запалився зуб мудрості. Виявилось, що коли він раніше видаляв зуб, там лишився маленький шматочок, як кунжутне зернятко. Лікар мучився, треба було різати. Василь Васильович сказав: "Ти ріжеш рибу – я тобі довіряю", – пригадує чоловік.
Сергій разом із системним механіком Максимом ще потренувалися на макеті щелепи. У маніпуляційному кабінеті Василю вкололи знеболювальне, потім – розрізали.
"Начальник станції знімав усе на відео, щоб у разі чого було видно, що ми Василя не зарізали. Все пройшло добре. Дивлюсь зранку: Василь уже пиво варить", – усміхається Сергій.
До речі, в Антарктиці дозволено вживати алкоголь, але не більше банки пива раз на тиждень. Відбір у полярники дуже суворий, і всі відповідально ставляться до роботи, каже Глотов.
Побут на станції простий і функціональний. Спальні умови нагадують купе в поїзді. У кожному такому "кубрику" спить по двоє полярників.
Кухар готує обід і вечерю, а снідають науковці самі: хто вівсянкою, хто пластівцями. Продукти завозять раз на рік. Свіжих овочів і фруктів немає – тільки заморожені.
"Зазвичай кухар готує перше, друге – гречка, каша, борщ, українські страви.
Свіжі овочі швидко закінчуються. Капусту ми переробляємо на квашену. За рік ти наїдаєшся капусти на все життя", – каже науковець.
А кожної суботи полярники дотримуються давньої традиції, успадкованої від британців: це святкова вечеря, для якої всі вбираються у вишиванки або костюми.
Проходячи вглиб зали львівського музею і слухаючи розповіді про Антарктиду, ми бачимо фрагмент китового вуса за склом.
Це – елемент фільтрувального "апарату" в роті тварини, через який вона пропускає здобич. "Вуса" утворюють своєрідне сито, через яке проходить вода, а криль затримується.
Поруч експонується справжній хребець кита, а ще камінь, привезений із самої Антарктиди – один із небагатьох елементів експозиції, до якого можна доторкнутися.
А ось, зазирнувши в темну сторінку нашої історії, бачимо гарпун, яким вбивали китів, коли Україна була в складі Радянського Союзу.
"СРСР свого часу знищила 25-30% популяції китів на планеті. Китобійні кораблі входили до складу Чорноморського флоту. Китобійний промисел був незрозуміло навіщо – просто для виконання п’ятирічок", – розповідає Сергій.
Із м’яса і жиру китів робили пальне, різали як дрова, сушили й палили в печах. Щороку знищували по 2 тисячі особин, що завдало величезної шкоди популяції китів у світі".
На щастя, тепер українці не вбивають, а досліджують китів. Кожен хвостовий плавець кита має свою унікальну форму і малюнок, тому полярники фотографують їх і вносять у світову базу даних.
Гуманність до китів, окрім наукових переваг, дає Україні економічну вигоду: тільки країни, які не беруть участь у китобійному промислі, мають право на добування криля. Україна – одна з 6 таких країн.
Важливо підрахувати кількість пінгвінів, які харчуються крилем, щоб вони не постраждали від добування цього продукту, тож це завдання полярників – важливе.
"Добування криля дає Україні більше доходу, ніж золото. Ми не займаємося глибоким вивченням пінгвінів, але проводимо підрахунок. Це наша відповідальність – знати чисельність усіх видів, які харчуються крилем", – пояснює вчений.
За словами Сергія Глотова, антарктична програма для України має величезне значення. Україна – одна з 30 країн світу, які мають цілорічні антарктичні станції.
"Програма має два напрямки. Перший – збереження унікальної природи для майбутніх поколінь. Такої природи, як в Антарктиці, більше ніде на планеті немає. Деякі річки, мохи, мікроорганізми збережені тільки там.
Другий – це дослідження, які впливають на все людство. Наприклад, озонова діра стосується не лише людей, а й усіх живих організмів – бактерій, грибів, риб. Зменшення шару озону – це глобальний ризик", – каже полярник.
За словами Сергія Глотова, дослідники Антарктиди ще у 2010 році довели, що речовини, які створює людина, поширюються набагато швидше, ніж вважалося раніше. Наприклад, у Нідерландах тестували хімікат, а через 6 місяців його знайшли у водах Антарктиди.
Також в Антарктиці проводять важливі космічні дослідження: наприклад, прогнозування процесів в атмосфері, які можуть призводити, зокрема, до опадів граду в країнах, де вирощують персики і виноград.
"У нас немає супутників, але є приймачі, які конструюють українські науковці. Ми приймаємо сигнали, що йдуть із космосу, і можемо аналізувати природні процеси.
Наші спеціалісти – одні з найкращих у світі в прогнозуванні блискавок і їхніх наслідків у сфері цивільної навігації та інших галузях економіки. У нас є міжнародні зобов’язання і науковий інтерес", – розповідає Сергій.
Відмова від антарктичної програми означатиме репутаційний провал, окрім того, що зашкодить науці й економіці, вважає Сергій.
"Були "вкиди", мовляв: "Навіщо нам Антарктида і пінгвіни, краще дрони купити". Але це все популізм. Криголам "Ноосфера", який ми маємо, здійснює логістику для трьох країн, які після повномасштабного вторгнення відмовилися від фрахту російських суден.
Поляки будують нову станцію, і наш криголам доставляє туди вантажі. Це все гроші. Тому "розгін", що Україна не повинна витрачати кошти на Антарктиду, – це удар по державі", – каже вчений.
Сергій повернувся додому 19 травня 2024 року.
Адаптуватися до звичайного життя після 2 років на станції "Академік Вернадський" виявилося важко, наче після польоту в космос. На перших порах Сергій навіть губився в супермаркетах.
Нині Сергій взявся до своєї основної справи – вивчення комах. Зокрема, вчений досліджує шкідників, які можуть з’явитися в Україні після війни.
"В Україні найбільші площі спалених лісів. Плюс – величезні переміщення техніки, обладнання. І в [сільському господарстві] буде дуже багато інвазій. Ми це вже бачили: після Другої світової війни деякі види фіксували до 2000-х років – із Сибіру, з Далекого Сходу.
Плюс, багато комах, особливо водних жуків – це індикатори забруднення, а у нас взагалі немає спеціалістів з таких видів. Зараз ми з колегами намагаємося це виправити", – додає він.
Текст: Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"
