Видалення мигдаликів протягом десятиліть залишається однією з найбільш поширених дитячих операцій.
Перші випадки цієї процедури датуються тисячами років – їх виконували в часи ранньої індуїстської медичної практики. Також мигдалики видаляли в Римській імперії.
У Popular Science розповіли, чому лікарі настільки часто рекомендують цю процедуру і чому люди народжуються з мигдаликами, якщо вони створюють проблеми для здоров’я.
Мигдалики – органи імунної системи, які складаються з лімфоїдної тканини, схожої на лімфатичні вузли. Вони містять лейкоцити, за допомогою яких організм бореться з інфекціями.
Люди зазвичай народжуються з чотирма наборами мигдаликів, які створюють у задній частині горла структуру під назвою кільце Вальдейєра – вона розташована в частині, де носова та ротова порожнини з’єднуються.
Одразу за піднебінням, по обидва боки від язика, є піднебінні мигдалики. Їх вважають найбільшими з групи і найчастіше видаляють під час операцій. Глоткові мигдалики, або аденоїди, кріпляться в задній частині носового ходу – їх також позбуваються в ході операцій.
Біля основи язика та отвору євстахієвих труб (каналу, що з’єднує носоглотку з порожниною середнього вуха) розміщена додаткова мигдаликова тканина.
Усі ці структури виконують схожу, але не ідентичну функцію, пояснює отоларинголог, медичний дослідник Каліфорнійського університету в Сан-Дієго Фархуд Фараджі.
У випадку видалення мигдаликів така надлишковість його форм допомагає організму впоратися з наслідками операції.
Здорові мигдалики прискорюють здатність організму боротися з інфекціями поблизу місць, де вони найбільш ймовірно потрапляють в організм – біля носа та рота.
Як пояснює лікарка-інфекціоністка та імунологиня з Каліфорнійського університету Сідні Рамірес, мигдалики містять резервуар усіх лейкоцитів, які важливі для боротьби з інфекціями. Йдеться про T-клітини, B-клітини, які виробляють антитіла для позначення частинок для атаки, а також макрофаги та нейтрофіли, які поглинають та знищують патогени.
"У вас є набір імунних клітин, які можуть боротися з вірусами та бактеріями, аби ті не проходили далеко в організм. Так, клітини здатні забезпечувати першу лінію захисту", – пояснила науковиця.
У своєму дослідженні вона виявила, що мигдалики також беруть участь у створенні пам’яті імунної системи. Ці органи протягом тривалого часу "пам’ятають" протипатогенну інформацію для боротьби з повторними інфекціями, зокрема вірусом, який спричиняє COVID-19.
Сідні Рамірес пояснює, що видалення однієї структури мигдаликів "не означає, що ви приречені", адже в організмі людей "багато надлишкових клітин", зокрема велике різноманіття імунних.
Протягом останніх десятиліть тонзилектомію (видалення мигдаликів) проводили здебільшого для лікування частого тонзиліту (запалення), зокрема спричиненого бактерією Streptococcus A, яка може провокувати виникнення стрептококової ангіни.
Однак через покращення в лікуванні антибіотиками, стрептокок більше не є основною причиною видалення мигдаликів. Зазвичай лікарям рекомендують чекати на реакцію організму у випадку повторної інфекції перед тим, як вдаватися до хірургічного втручання.
Наразі найпоширенішою причиною тонзилектомії є складнощі з диханням. У деяких дітей мигдалики ростуть швидше, ніж дихальні шляхи, тому це призводить до проблем із хропінням, дихання ротом та проблем зі сном.
Занадто великі мигдалики можуть стати причиною обструктивного апное сну в дітей – переривання або поверхневого дихання під час нічого відпочинку. У цьому випадку маленькі пацієнти не можуть висипатися протягом місяців чи навіть років, поки триває вирішальний період розвитку їхнього головного мозку.
У багатьох випадках з часом проблема розв’язується сама по собі – дихальні шляхи наздоганяють у розмірах мигдалики. Однак якщо симптоми апное важкі, то очікувати на зміни без втручання подекуди не варто.
Фахівці рекомендують видаляти мигдалики, якщо діти мають труднощі в школі, не ростуть або в них виникають проблеми з поведінкою чи хворіють на астму.
"Завжди існувало занепокоєння щодо надмірного використання хірургічного втручання. Це слід робити лише тоді, коли переваги операції значно суттєвіші, ніж ризики. Більшості дітей тонзилектомія не потрібна", – вважає дитячий отоларинголог, професор медичного центру Техаського університету Рон Мітчелл.
Однак якщо процедуру роблять за показаннями, то вона може значно покращити якість життя дитини.
Як і будь-яка інша операція, тонзилектомія передбачає загальну анестезію, що має ризики побічних дій чи алергічної реакції.
Також після втручання в рідкісних випадках може виникнути кровотеча, через яку подекуди лікарям доводиться проводити додаткову операцію.
Якщо після процедури не контролювати, чи достатньо діти п’ють води, це може призвести до їхнього зневоднення.
Також у наукових колах сперечаються про довгострокові наслідки видалення мигдаликів. Через те, що ці органи є частиною імунної системи, низка досліджень виявила, що їхнє видалення призводить до імунних відмінностей або дефіцитів.
Однак переважна більшість наукових робіт не зафіксувала суттєвої різниці в клінічних маркерах імунної функції – кількості лейкоцитів та рівня антитіл.
Деякі когортні дослідження виявили, що діти, які перенесли видалення мигдаликів, мають незначно підвищену частоту респіраторних захворювань, зокрема інфекції, алергії та аутоімунні захворювання, протягом усього життя, порівняно з тими, хто не мав цієї операції.
Інша когортна робота виявила зв’язок між тонзилектомією та дещо вищим ризиком розвитку кількох видів раку.
Однак Сідні Рамірес закликає до обережності з висновками цих досліджень, адже вони не визначали причину хвороб, а лише зв’язок між операціями та захворюваннями.
Можливо, тонзилектомія пов’язані з раком через те, що лімфоїдні тканини відіграють роль у виявленні та знищенні передракових клітин. Однак не виключено, що діти із завеликими мигдаликами незалежно від цього мають схильність до певних видів раку та респіраторних хвороб.
Лікарка каже, що зв’язок можна пояснити і доступом до медичної допомоги – діти, яким проводили операцію, більш ймовірно звернуться до лікаря для діагностики інших хвороб у старшому віці.
