Трагічну звістку повідомили вчора, 11 червня, на сторінці Медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри».
Орест «Сибіряк» Білінчук-Портяк почав свій шлях у лавах Госпітальєрів, долучившись у перші дні 2022 року, згодом перейшов служити до бригади «Рубіж».
Був неодноразово поранений під час виконання задач, не один раз виходив живим із тяжких бойових завдань, де гинула більшість. Знищив безліч ворогів, захищаючи нашу державу.
Його дід — Воїн УПА, Василь Білінчук, на псевдо «Сибіряк». Народився в 1926 році в Жаб’ю. 1941 році родина (крім брата Дмитра, що був в підпіллю) була виселена до Сибіру. В 1944 році зміг дібратися до Карпат, де стає вояком УПА з псевдо Сибіряк.Вирізнявся значною фізичною силою, тому в сотні свого брата Дмитра «Хмари» був кулеметником, обходився без другого номера, все носив сам. Потім перейшов до СБ ОУН. Загинув в 1952 році, коли енкаведисти розстріляли його чергою з кулемета, боячись брати в полон.
На момент загибелі Сибіряка його сину Василю було ледь два місяці. Василь Білінчук-Портяк — український письменник («Крислачі» (1984), «У снігах» (2006), «Охоронителі Діви», «Вибір Скорого» (2021) та сценарист (Нам дзвони не грали, коли ми вмирали; Атентат; Вишневі ночі; Нескорений; Залізна сотня). Помер від хвороби у 2019 році.
Орест «Сибіряк» пішов на війну, продовживши справу свого героїчного та незламного роду.
«Ти обіцяв написати мені вірш, памʼятаю що назвав його «Моя кохана пахне соняшниками». Шкода, що не встиг дописати. Багато чого не встиг, — написала дружина Ореста Юлія. — Я завжди казала, що ти найрозумніший і найхоробріший. Ти казав, що я дуже сильна, але сама цього не знаю. Нам дали прожити маленьке життя, яке було в війні, болі, розлуці. Але серед всього цього безумства ти завжди казав, що я твоя маленька черешенька, обіймав і закривав собою весь світ.
Тепер ти закриватимеш своїми крилами все небо. Невимовно боляче. Ти завжди будеш моїм Орестом».
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
