Олександра Євдокімова переїхала з Кіровоградщини в Київську область у 2016 році, має фах товарознавця й працювала логістом у компанії Фоззі-груп — в мережі «Сільпо». Пережила окупацію, допомагаючи людям в окупованих громадах продуктами, а потім повністю змінила професію. Тепер вона очищає Україну від вибухонебезпечних предметів.
— Я живу у Красилівці Броварського району й наш населений пункт одразу потрапив під окупацію. Тоді вдома мала з собою ноутбук, і змогла дистанційно працювати. Наша компанія активно допомагала людям на окупованих територіях Київщини та Чернігівщини продуктами.
На той момент у нас, на жаль, були з цим дуже великі проблеми, але я змогла зробити щось класне! Ви знаєте, от саме з тим, що я працювала логістом, все і пов’язано нині, — говорить Олександра.
— Як була організована логістика — доставка продуктів до окупованих громад?
— Це були автомобілі мережі «Сільпо», які могли виїжджати саме в певні точки України, Чернігівської, Київської області зокрема.
Вони вантажилися на складах нашої мережі. Якщо ви, можливо, пам’ятаєте, у нас потім було влучання ворожої ракети у великий мережевий склад заморожених продуктів. Так от, навесні 2022 року доправлялося дуже багато продуктів у магазини. А вже з магазинів я організовувала доставку. Люди телефонували, повідомляли, де можна було ще більш-менш безпечно заїхати в області автомобілем.
Телефонували так багато, що мій телефон був червоним. Всі питали, коли привезуть хоч якісь продукти. На залізничний товарний термінал біля Києва також надходили вагони з борошном, з цукром. Ми надавали машини, організовували процес, щоб це все розвести туди, куди ще можна було дістатися. Звідти продукти вже поширювалися, скажімо так, партизанськими стежками.
Потім, як це все закінчилось, з квітня місяця, я відчула, що мені чогось не вистачає. Маю щось зробити гарне.
І я випадково побачила автомобіль «Halo trust». Почала дивитися в інтернеті й через місяців три роздумів наважилася спробувати. Спочатку було страшно крокувати в невідоме, бо повністю змінювала своє життя, але мені дуже допомогли наші інструктори.
— Як сім’я поставилася до такої кардинальної зміни в вашій діяльності?
— На момент зміни своєї кар’єри я була сама з двома дітьми — старшому тоді минало 13 років. Вони мене повністю підтримали — зрозуміли, чому я йду. Переживали, сильно хвилювалися, але допомагали мені навчатися. Ми разом з дітками вчили міни, вчили загрози від вибухонебезпечних предметів. Все що вивчила — розповідала їм наче на екзамені. Мене підтримала і моя мама, за що я їй дуже вдячна. Скажу чесно, вони й досі переживають, вже 3 роки: кожне моє відрядження, кожен мій вихід на роботу.
Але ви ж бачите, що зараз номенклатура вибухонебезпечних предметів змінюється. Тому за ці три роки навчатись не перестала — постійно йде оновлення інформації. Коли десь щось нове від ворога з’явилось, ми відразу про це знаємо. Удосконалюються й методи, як з цим працювати, щоб було безпечно, дієво. Ми готові до нових викликів.
— А з чим новим зараз стикаються демінери?
— Ми працюємо більше на деокупованих територіях. Поки що те, що було у нас представлено в учбових матеріалах те і є. До такого, що ворог розкидає з дронів, ми не дійшли. Так, ці вибухонебезпечні предмети (ВНП) є, але ними поки займаються сапери ДСНС.
— Вам доводилося зустрічати міни-пелюстки, протипіхотні міни?
— Так, їх дуже багато. Це і протипіхотні міни нажимної дії по типу пелюстки, і міни на розтяжках. Таких багато на Харківщині, адже область найбільше піддавались обстрілам. На Київщині та Чернігівщині їх наразі набагато менше.
Але траплялися ділянки на нашій території де ВНП багато просто в населеному пункті. І люди знаходять у себе на городах, приносять в руках ці предмети! Тому у нас є відділ, який займається профілактикою серед населення, навчає, як правильно себе поводити, коли вони знайшли якийсь вибухонебезпечний предмет.
— Оці вибухи, про які попереджають мало не щодня у Вишгородському та Дарницькому районах мабуть свідчать, що ВНП ще дуже багато?
— Все небезпечне звозять на полігони для знешкодження, там можуть бути й предмети, які не змогли знищити через певні причини наші колеги. Тому оцим займаються ДСНС. Вони звозять їх з відусіль, де знаходять. Також можуть з городу в когось забрати і перевезти. А на Броварщині дуже часто знищують частини збитих ворожих шахедів.
— Скажіть, будь ласка, чи багато ще, на погляд демінерів небезпечного у Київській області?
— Все відносно. Від початку визволення в основному йшло розмінування території військовими, займалась й наша організація. У столичній області росіяни не встигли рясно засіяти всю землю смертоносними предметами, як інші території.
Ми також працюємо і на Харківщині, і Миколаївщині, по всій Україні. Тому наші спеціалісти можуть їздити у відрядження.
Щодо того, скільки залишилося… Не можу вам сказати, хотілося б, щоб все закінчилося якомога швидше, щоб чистими були всі території. Але, на жаль, наша країна є найбільш замінованою в світі. Люди знаходять все нові й нові вибухонебезпечні предмети.
Наші групи зараз продовжують працювати на території Броварщини ближче до Чернігівської області. Дуже замінованими залишаються місцевості навколо Бучі та Ірпеня і роботи для нас там ще дуже багато на довгий період.
Наша організація почала працювати саме з Донеччини після її часткової деокупації після 2015 року. Там вже були розміновані й очищені території. Але знову доведеться їхати туди і знову їх розміновувати.
— Скільки тривають ваші відрядження й як відбувається робочий процес?
— У нас відрядження в основному це 10 днів. Після того маємо чотири вихідні.
Нагадаю, що «The Halo trust» — це найбільша міжнародна некомерційна організація, яка протягом 37 років знешкоджує міні й вибухонебезпечні боєприпаси в 30 країнах та територіях світу. Вона набирає й навчає місцевих громадян гуманітарному розмінуванню.
Все починається з того, що Центр протимінної діяльності розподіляє між операторами з гуманітарного розмінування — такими, як The HALO Trust, території для роботи. Першим починає працювати наш відділ з нетехнічного обстеження.
Працівники відділу спілкуються з людьми, збирають інформацію, спілкуються з місцевою владою і вже потім через Центр протимінної діяльності дають згоду на те, щоб ми працювали.
Наголошу: життя людей, які проживають на забруднених ВНП, життя саперів та демінерів — найцінніше на даний час.
— Тобто ви виїжджаєте у відрядження, вас десь приймають в селищній раді, розміщують на термін відрядження, ви там ночуєте, потім виходите в «поле»?
— Ми вдячні нашим донорам, які нам допомагають, фінансують, скажімо так, наше проживання і, звісно, з органами місцевого самоврядування ми спілкуємось, проводимо роботу, знайомимось, щоб вони розуміли, чим ми займаємось, чому ми до них їздимо. Наша робота дуже кропітка, це займає багато часу.
А люди, які бачать нас за роботою, щиро дякують.
— А як відбувається процес знаходження цих вибухонебезпечних предметів?
— Розповім на прикладі селища Лук’янівка. У нас була визначена ділянка саме в селищі — біля дороги, де люди організували собі риночок і активно користуються лісом. Там були дачні будинки, які обстріляла російська армія і залишились вибухонебезпечні предмети. Це міни, залишки ракет, предмети, що несуть різну загрозу.
Метод розмінування будувався так: проводилася поверхнева очистка й виявлення за допомогою детектора, демінери вишиковувалися в дві шеренги, один за одним, детектором перевіряючи кожен сантиметр і підстраховували, щоб нічого не залишити.
Кожен сигнал детектора — це потенційна загроза. Ми дивимося: якщо це не вибухонебезпечний предмет, а, наприклад, десь з села викинули банку, або ж там були окопи зі сміттям, ми можемо це прибрати. Якщо це щось вибухонебезпечне, ми маркуємо місце і передаємо вже знайдений предмет нашому відділу зі знищення ВНП або ДСНС.
Вони його або знищують на місці, або вивозять на полігон. Зараз у нас також є відділ, який займається знищенням. Тому передаємо інформацію і своїм людям.
Особлива увага — розтяжкам, які залишили після себе окупанти. Тому ми, можна сказати, перебираємо кожну травинку, щоб нічого не пропустити.
— Скажіть, будь ласка, які території ви особисто досліджували та очищали?
— Я працювала на Київщині — селища Лук’янівка, Перемога, Рожни, Залісся, Мокрець… Там, до слова, дуже велике поле діяльності — замінований ліс. Багато роботи пророблено. Це те, що найближче до Києва.
— В якому спорядженні виходите на завдання?
— Обов’язково вдягаємо спеціальний захисний фартук, є захисний візор — захисний екран для обличчя. Фартук, він як бронежилет, тільки з трошки полегшеного матеріалу, тому що ми постійно в русі. І, в принципі, нам достатньо того захисту, який є. І візор, який захищає наші очі, який захищає наше обличчя, якщо, не дай Бог, десь щось здетонує. І я дуже вдячна нашій організації за те, що у нас прописано все до таких дрібниць, що цього статися не може, якщо робити все правильно.
— Чи є у вас якісь особисті прикмети?
— Прикмет не маю, але є навички. Коли бачиш на ділянці розмінування зламані дерева, гілки, значить в тому районі щось впало. Вмикається підвищена увага. І дійсно, знаходиш потім небезпечні боєпропаси. Робота наша без містики, буденна, монотонна, трохи важкувата, потребує постійної концентрації від людини.
— Які якості, характеру потрібні для роботи демінера? Можете назвати?
— Я вважаю, що в першу чергу це відповідальність за своє життя і за життя своєї команди, з якою ти працюєш. По-друге, це витривалість. Саме її треба дуже багато. Також фізична підготовка. В процесі роботи вона покращується.
Це робота на свіжому повітрі, в цьому, якщо шукати свої плюси, важкого взагалі немає нічого. Але є велика відповідальність.
Кому дуже важко, ми допомагаємо, спілкуємося. Були випадки на початку моєї роботи, коли з дівчатами приходили й просто плакали через те, що важко.
Але доводили справу до кінця. У нас завжди у відрядженнях складається класна команда. У кожного з нас своя історія. В основному працюють люди з деокупованих територій, які розміновують свою рідну землю.
Працюють не тільки жінки, а переважно чоловіки різного віку. Є і молоді — від 19 до 25 років, є старші люди, є ветерани, що повернулися вже з війни.
— Скажіть, будь ласка, а у вас це оплачувана робота?
— У нас зарплата конкурентна, її розміри вказані на сайті з пошуку роботи у відповідності до кожної вакансії. Багато країн-донорів наразі вкладають гроші в розмінування України. Частинка йде нам як винагорода.
— Коли закінчиться війна, ким ви бачите себе?
— Якщо чесно, я не знаю, як повертатися до свого попереднього життя. Можливо, десь там, глибоко всередині, по-жіночому, хотілося б жити в спокої. Але я мама, і хочу, щоб мої діти бачили мирне небо, чисті ліси, й поля. Могли спокійно подорожувати у будь-яку точку моєї країни, і я за них не переживала. Тобто працюватиму до останньої міни.
Як прокоментували «Вечірньому Києву» у The HALO Trust, з 2016 року майже 3000 людей в Україні успішно пройшли навчання на демінерів в їхній організації. Точна цифра — 2953 осіб.
На сьогодні в організації працевлаштовано 30% жінок та близько 40% внутрішньо переміщених осіб. Всього зараз працює близько 1600 українців.
Міни, касетні боєприпаси та інші вибухонебезпечні предмети стали нагальним гуманітарним викликом. Сьогодні зона роботи HALO Ukraine — цивільні території, які були під окупацією або ті землі, де проходили активні бойові дії. Найчастіше це невеликі населені пункти, інфраструктурні об’єкти та дороги, аграрні поля, лісосмуги та приватні господарства. Завдяки HALO всі ці землі повертаються у користування місцевих громад.
HALO Ukraine працює на сході України з 2015 року. Мета — рятувати життя, повертати землі громадам та рухати країну вперед на шляху до відновлення. Після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, команда розширила свою діяльність і тепер очищає землі в шести областях — Київській, Чернігівській, Сумській, Харківській, Миколаївській та Херсонській.
«HALO Ukraine вдячна і пишається тим, що наша робота з порятунку життів має підтримку широкого кола донорів — від урядів до приватних фондів, корпорацій та неурядових організацій. Станом на 2025 рік нашими основними донорами є Фонд Говарда Баффета, уряди Норвегії, Чехії, Франції та Німеччини. Усю роботу для українських громад HALO Ukraine як благодійна організація надає на безоплатній основі», — розповіла Олена Шустова, глобальна медіа-менеджерка HALO Ukraine.
Вона уточнила, що гуманітарне розмінування в Україні координується, у першу чергу, Національним Центром з Протимінної діяльності (ЦПМД).
ЦПМД розподіляє між операторами з гуманітарного розмінування території для роботи, він також видає дозволи на різні види діяльності у цій сфері, на застосування машин та механізмів.
«Остаточна перевірка якості розмінування теж за ЦПМД. Лише пройшовши контроль якості від ЦПМД маємо право передавати громадам очищені ділянки назад у безпечне користування», — підкреслила Олена Шустова. Й додала, що The HALO TRUST працює 37 років у 30 країнах й їх спеціалісти вважають Україну однією із найзамінованіших країн на планеті.
«Такого рівня складності та різноманітності замінування наші фахівці глобального рівня раніше не бачили. Утім, для того, щоб з точністю говорити про рівень замінування, треба спочатку завершити нетехнічне обстеження усіх територій. Цей процес ще триває. І на жаль, доступу до тимчасово окупованих територій ми поки не маємо, тож нетехнічне обстеження там не проводиться», — поінформувала Олена Шустова.
Довідка: HALO Ukraine — це українська програма найбільшої неурядової некомерційної організації з гуманітарного розмінування у світі The HALO Trust.
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»
