«Ми з Дмитром виросли у місті Кадіївка на Луганщині. Мама працювала у їдальні, а батько працював у поліції, - розповідає Анастасія Шаповалова, сестра героя, - Першим народився Діма. Мама ще захотіла мати дівчинку. Дмитро, навпаки, всю мамину вагітність, казав, що хоче братика. Коли я народилась, він змінив свій погляд і тішився сестрою. В нас різниця вісім років. Я завжди була з ним поруч, бігала грати у стрільби, у футбол. Наше дитинство, не дивлячись на фінансові труднощі, було цікавим та веселим. Влітку ми приїздили до бабусі на Вінниччину, в село Йосипівка».
У дитячому віці Дмитро полюбляв бавитися в імпровізовані війни, відчував себе справжнім захисником добра. У дорослому житті не став вагатись та вирішив стати військовим. Батьки ж наполягали здобути освіту, мріяли бачити сина успішним, з хорошою роботою та родиною.
Дмитру вдавалась будь-яка чоловіча робота. Він пішов навчатися в професійний ліцей за спеціалізацією слюсар із ремонту авто, але зрештою не скорився волі батьків та потрапив до війська. Спершу — за призовом на строкову службу у 2010 році, а потім — підписав контракт.
Досить швидко в його життя увірвалась справжня війна, бойові завдання, стрільби. На фронт чоловік потрапив під час проведення АТО. Багато років служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Тоді він розумів, що його рідне місто під загрозою.
«Брат наполіг, аби ми з мамою виїхали із Кадіївки, до бабусі на Вінниччину. Це було у 2015 році. Я саме отримувала паспорт і мені там видали лише папірець. Мама відверто не хотіла переїжджати з квартири у сільську хатину. Тоді Діма каже: «Так не може бути, що я воюю тут за Україну, а ви сидите там, куди прийшли росіяни». Так ми залишились на Вінниччині. А потім, в 2020 році, померла мама, потім бабуся. Брат дуже горював й не міг довго з цим змиритися», - згадує Анастасія.
Дмитро брав участь у боях за Донецький аеропорт, обороняв Авдіївку, виводив військових із Дебальцевого та звільняв Слов’янськ. Дружина Олена поділилась одним із яскравих спогадів того часу.
«Одного разу Діма побачив, як один з побратимів стікає кров’ю, здається, повна безвихідь. Всіх страшно накривало. Він хапався за останній шанс, самостійно перетягував турнікет, обробляв рану, тягнув на собі до пункту евакуації. І тим самим врятував не одного побратима», - передоповідає Олена.
За відвагу, проявлену в боях та врятовані життя побратимів, герой був неодноразово нагороджений, зокрема, орденом "За мужність". За рік до повномасштабного вторгнення боєць вирішив взяти перерву від військової служби. Спробував повернутися до цивільного життя та своєї коханої дружини Олени.
«Дмитро зробив мені пропозицію після стрибків із парашутом, - згадує Олена Шаповалова, дружина героя. Я приземлилась з інструктором, і бачу, він стоїть із волошками, стає на одне коліно. Я не можу пригадати слів, але ніколи не забуду ті хвилини. Ми були дуже щасливі разом. Хоча я довго не могла звикнути до розлук. У Дмитра були відрядження які тривали декілька місяців. Він звільнився зі служби, пробув вдома лише півроку. І повернувся назад в частину, а потім нас розлучила велика війна».
Дмитро обороняв Одесу, а потім Херсонщину. Його підрозділ 13 березня 2022 року опинився в оточенні під Новою Каховкою, там чоловік потрапив у полон. Тоді в Дмитра залишились лише сестра та дружина. Жінки обоє боролись за його визволення, оббивали пороги усіх установ.
«І яким же було щастя, почути його голос через 1 рік, 1 місяць і 13 днів», - згадує Олена.
Дмитро згодом розповів, що над полоненими страшно знущались, хлопців заставляли ходити по вулиці босоніж, обморожували ноги, били та допитували. Там ти не маєш права сісти та лягти без дозволу.
«Хлопці могли одне одному носа зламати за шматок хліба. Не можна було нікому вірити, тому що здають навіть свої, бо хочуть жити. Згадував, що в стіні була дірочка. Через неї пробивався промінчик сонця. Він каже: «Дивлюся на неї. І це давало якоїсь надії на то, що є світло. Я мріяв стати маленькою комашкою, щоб просто полетіти додому і стати вільним». Казав, що в полоні почав молитися. І це справді рятувало», - додає Олена.
Сестра загиблого героя каже, що Дмитро із полону повернувся із вагою 71 кілограм. До цього його вага була біля 90 кілограмів. Кадри з його обміну 26 квітня 2023 року облетіли українські та іноземні медіа. Тоді, щойно звільнені й виснажені в неволі військові ласували яблуками та не стримували емоцій. Дмитро щасливо ласував фруктом і промовив:
«Я про нього рік мріяв, про яблуко».
«Згадував, яка була смачна цибуля в полоні, зимою, коли хворієш. До лікаря наші хлопці не звертались. Адже якщо ти захворів, тебе спершу поб’ють, а потім відправляють лікувати. Дуже нелюдські умови, через які він втратив своє здоров'я», - додає сестра героя.
Після реабілітації Дмитро Шаповалов повернувся на службу. Колишня дружина відмовляла його, просила залишитися. Проте герой переконував, що мусить бути там, адже безліч хлопців роблять все, аби Україну не знищили росіяни. Дмитро помер перебуваючи на Запорізькому напрямку. Офіційна причина — зупинка серця. Анастасія Шаповалова розпитувала про обставини смерті брата в його побратимів та комбата. Ті розповіли, що в день смерті військовий відсипався перед запланованим вечірнім нарядом, а коли його пішли будити, знайшли мертвим.
Я розмовляла з його побратимом, і він каже: «Коли його пішли будити, щоб він заступав у наряд, він уже був без ознак життя». У нього просто зупинилося серце. Лікарі кажуть: «Враховуючи те, як з ним поводились в полоні, цілком реально, що просто, найімовірніше, не витримало серце», — розповіла Анастасія.
Дмитро мав багато планів на життя, взяв квартиру в іпотеку, планував разом Оленою відкрити власну справу, мріяв про спільних дітей.
«Мій коханий не мав поганих звичок, не палив, займався спортом, вживав вітаміни. Піклувався про мене. Діма був дуже добрим. Коли йшов до магазину, бачив безхатченка, купував йому їсти: кефіру, сосисок, хліба. Пікулувався про мене, навіть коли ми розлучилися. Він мав запропонувати мені знову одружитися і ми мали разом відкрити власну справу. Просто не встигли. Він хотів жити, мріяв про перемогу», - зазначає Олена Шаповалова.
Вінниця.info, фото архіву Анастасії та Олени
