Замість паперових журналів обліку – звітність у застосунку в смартфоні, замість багатогодинних нарад та шикувань – короткі брифінги, замість свавілля та дідівщини – KPI для командирів та підрозділів, а головне – зменшення навантаження на піхоту завдяки роботизації.
Це не кіберпанк далекого майбутнього, а будні бригади "Хартія" – головного полігону запровадження бізнес-підходів в армії. Їхня суть полягає в глибокій аналітиці та автоматизації процесів як на полі бою, так і в управлінні.
Тому в штабі "Хартії" IT–івців найвищого рівня приблизно стільки ж, як і кадрових військових, посадки щодня штурмують бійці в окулярах доповненої реальності за десятки кілометрів від лінії бойового зіткнення, а в застосуванні наземних роботизованих систем бригада називає себе лідером.
Коли критика щодо хаосу та самодурства в командуванні українською армією стає все гучнішою, запровадження нових підходів є не менш гострою потребою, ніж зброя.
Чим для Сил оборони можуть бути корисними великі компанії з аудиту, консалтингу, логістики та юриспруденції? Навіщо "Хартія" масово рекрутує публічних осіб? І як особисті зв'язки допомагають реформувати армію? Про це неформальний лідер "Хартії" Всеволод Кожемяко розповідає в інтерв'ю УП.
– Хто ви в бригаді "Хартія"? Сірий кардинал?
– У бригаді "Хартія" я ніхто. Вважаю себе радником. Я заснував добровольчий підрозділ "Хартія", який трансформувався в бригаду, а зараз – корпус. Навіть не можу сказати, що я засновник, бо були накази міністра та головнокомандувача, рішення президента. Думаю, я започаткував цей рух. Створив умови, щоб унікальні люди, які сьогодні працюють у цьому колективі, були разом і робили важливі, корисні для нашої країни речі.
– На початку вторгнення ви особисто керували ДФТГ?
– Так, я особисто керував добровольчим підрозділом. Ігор Оболєнський, з яким ми були давно знайомі на той момент, займався бойовою роботою, а я будував підрозділ. З нами також був Сашко Ющенко, наш побратим, який загинув. Він був головним сержантом. Було ще кілька ветеранів, експертів військової справи. Ми разом це все робили.
– Зараз ви забезпечуєте тили "Хартії", контактуючи з високопосадовцями, бізнесом, місцевими владами, і в цьому бачите свою місію?
– На мене йде немало людей, і я зміг підтягнути якісні команди та різних професійних людей, які зараз працюють разом. Я допоміг командиру вибудувати відносини між непростими лідерами, які зараз ефективно працюють разом і роблять круті речі.
Є певна довіра до мене, до моїх підходів. Щоб забезпечувати, навчати, тренувати найбільш героїчних людей в нашій бригаді – піхотинців, у підрозділі має бути дуже сильне інтелектуальне ядро, спроможне організувати процеси.
Хтось йде до нас, особисто знаючи командира корпусу Ігоря Оболєнського. Якщо узагальнити – ми будуємо нове українське військо. Ми не скромні, але кажу як є.
Я пасіонарна людина. Багато хто говорив: "Ну навіщо йому це потрібно? Будує політичну кар'єру?". Вже 11 років будую…
Людям, які не мають такої пасіонарності в цінностях верхнього рівня на кшталт любові до батьківщини, прагнення свободи, це не зрозуміти.
У 2014-му я познайомився з Ігорем Оболєнським, який на той момент служив заступником командира київської "Омеги". Я побачив, як він щиро і самовіддано працює. Згодом він очолив бригаду швидкого реагування.
– Мова про "бригаду майбутнього", шефство над якою свого часу взяв журналіст Юрій Бутусов?
– Так, ядром команди були фахівці зі стандартів НАТО, які зараз працюють у нас. Тоді їм не знайшлося місця в армії. Як тільки у бригади з'явилося фінансування, з політичних міркувань, на мою думку, там було змінене керівництво.
Змінився командир, із навчених фахівців хтось лишився, а хтось пішов до інших підрозділів.
Оболєнський пішов. Йому пропонували якісь посади, квартири, щоб закрити рота. Він звільнився і пішов у бізнес – працював топменеджером в МХП Косюка та в "Агротрейді" (власник – Кожем'яко – УП). А на базі того підрозділу була створена нинішня гостомельська бригада "Рубіж", яка має увійти в корпус "Хартії".
– Чому вирішили будувати бригаду в системі Нацгвардії? Знаю, що ви особисто в хороших стосунках із головкомом Сирським…
– Ми застрибнули в останній вагон під час формування так званих бригад наступу. Керівництво держави погодило цю історію. Я думаю, що зараз ніхто не шкодує, що нам це довірили робити, і ми не підвели, я вважаю.
Спочатку ми воювали на Лиманському напрямку.
У 2024 противник розпочав наступ на Харків, і наші хлопці почали говорити: "Що ми робимо у Лимані, коли інші підрозділи тікають з-під Харкова, де наші сім'ї, будинки, могили предків…".
Нас терміново перекинули в Липці навіть без заїзду на ППД, одразу в зустрічний бій. Речі хлопців довозили вже потім. Лінії фронту не було. Була якась хаотична шахматка: десь наші підрозділи, десь ворожі – "ситуація важка, але контрольована". Думаю, відбулася втрата управління.
Нам довелося вирівнювати лінію і відкидати противника з висоти, з якої вони могли обстрілювати місто з артилерії та РСЗО. Нам визначили ділянку фронту в 24 км, що немало для бригади, яка перебуває на стадії формування. Але саме тоді, на мою думку, в бою і народилася "Хартія".
Задум росіян був зрозумілий. Згодом ми у вбитого офіцера знайшли планшет, де було описано, як вони планували заходити і будувати плацдарм.
Ми почали їх відсувати і зафіксувалися на певних позиціях. За 2 місяці по наших позиціях було близько тисячі авіаударів: 980 КАБів упало.
Читати також: Війна КАБів. Чому в Україні заговорили про власне виробництво керованих авіабомб
– Зараз українська армія переживає кризу кадрів. У тому сенсі, що людей все менше.
– Вся українська країна, по-моєму, переживає кризу кадрів…
– Армія її відчуває особливо болюче – є негативний фон довкола ТЦК, створений як Росією, так і реальним життям і втомою від війни…
– …Недолугими людьми створений також.
– Як ці процеси відчуває "Хартія"? Наскільки зменшується потік рекрутованих?
– Ми відчуваємо такі самі процеси, як і інші.
Але коли говорять про бусифікацію та СЗЧ, слід розуміти, що потрапляючи в якісний колектив, набуваючи нових навичок, мобілізовані стають нормальними членами колективу. Коли люди бачать, що в них вкладаються, про них піклуються, дають їм працювати там, де вони можуть і хочуть, вони працюють.
Я досі дивуюся, які унікальні люди приходять. Приходять топменеджери компаній, партнери компаній, відомі спортсмени.
Одна молода дівчина, яка зараз проходить навчання у Великій Британії, має американську освіту, вона відома спортсменка, пише мені: "Щоб завоювати авторитет у колективі, в якому я працюю, мені потрібно вийти на бойові завдання, я дуже цього хочу". Це дуже надихає, особливо в моменти, коли стикаєшся зі страшними речами. Такими, як байдужість, інертність, непрофесіоналізм і небажання людей нагорі…
– Ви говорите про інертність, непрофесіоналізм і байдужість людей нагорі, що впливає на солдатів на полі бою, які воюють за кожен шмат землі. Але ви – гарний комунікатор і перебуваєте в хороших відносинах з усією владною верхівкою – від Сирського до Єрмака, Зеленського…
– Не вважаю це своїм досягненням, це скоріше інструмент.
Це і є моя місія для "Хартії" – дати можливість колективу нормально працювати, щоб не було як з Оболєнським у 2016-му році, коли всі зусилля були змарновані.
За кожної нагоди я розповідаю їм (владі – УП), що ми робимо, і люди мене чують.
Нерозуміння зустрічав лише на місцевому рівні.
– У вас конфлікт із мером Харкова?
– Я констатував факт, що місто недостатньо допомагає або майже не допомагає одній з основних бригад, яка боронить Харків.
За весь час, відколи ми тут перебуваємо, отримали від мерії близько 20 мільйонів гривень, що менше, ніж 2 мільйони на місяць.
На мою думку, цього недостатньо.
Це до розмови про незламність. Завдяки кому Харків – незламний?
Завдяки тим, хто сидить у ресторанах, відпочиває і гуляє у парку, чи завдяки тим, хто сидить в окопі і стримує ворога? А ворог же щодня робить якийсь екшн, щоб пролізти вперед. За всієї поваги до містян, краси і чистоти міста, можливо, доречніше іноді підкупити якихось дронів?
Ворожі дрони не дають бійцям заходити на позиції і виходити, робити ротацію. Хлопці заходять і самі кажуть: "Ліпше ми місяць не будемо виходити і будемо сидіти, відбивати спроби штурмів тут, бо кожна ротація – великий ризик".
А нам їх треба підтримувати тими ж дронами, спостерігати, мінувати, бомбити навколо, щоб до них ніхто не підходив.
– У вашій бригаді – важка артилерія у вигляді публічних осіб, які у вас служать: Тайра, Сергій Жадан, Вахтанг Кіпіані, Юрій Бутусов, головний армійський критик…
– Важливе уточнення. Чи подякував Офіс президента за те, що Юрій Бутусов тепер не журналіст, а солдат?
– Подякував сам Бутусов за те, що долучився до дуже якісного, професійного військового проєкту.
Мар'яна Безугла написала: Бутусову заткнули рота. Це неправда. Юра – давно наш товариш і саме його ідеєю було створення цієї бригади швидкого реагування. І, до речі, саме я познайомив його тоді з Оболєнським.
Він – щира людина і сам ухвалив рішення. При тому, що має трьох неповнолітніх дітей. За законом він може в будь-який момент написати заяву і вийти.
Так, він багато писав про проблеми. А потім задовбався, може?
Знаючи його тягу до критичності, ми говорили: Юра, ти – правдоруб, залишайся правдорубом. Якщо ти зайдеш у систему, правдорубом бути вже не зможеш…
– Солдат–стрілець – це крок красивий, з публічної точки зору, але чому він не став офіцером?
– А він, по-вашому, мав стати одразу генералом?
Щоб бути генералом, полковником або майором, треба було пройти з нами весь шлях із самого початку.
Бутусов з честю проходить свій шлях. Тиждень тому він здав певні тести і отримав шеврон.
– Крім Юрія, є ще багато відомих людей…
– Жадан був поруч із самого початку. Це він вигадав назву "Хартія". Рік – півтора він був волонтером. Згодом вся його волонтерська група мобілізувалася і зараз займається бойовою роботою. Тоді Жадан теж долучився. Коли людина, яка так тонко все відчуває, до тебе йде, це елемент довіри.
Ми з Оболєнським його відмовляли від мобілізації, як і інших лідерів громадської думки, корисних для суспільства. Пів року його відмовляли, а потім він поставив питання так: якщо ви мене не візьмете, піду в інший підрозділ.
– Будь-який інший підрозділ для нас інший, тому що Жадан – наш, це наша людина, мій близький товариш. Він – людина Харкова і символ нашого покоління.
У нас багато лідерів громадської думки, відомих людей, бо багато речей ми робимо вперше. Тільки лідери, які уже щось у цьому житті зробили, можуть на себе взяти відповідальність і поперти цю всю історію, додавши своєї експертизи.
До нас мобілізувався партнер компанії "Moris", будемо з ними вибудовувати юридичну вертикаль. Також плануємо перебудовувати логістику з одним з лідерів ринку, наразі не можу розкрити всіх деталей.
Якщо ви зараз запитаєте, скільки коштує один день війни чи день перебування бригади на лінії фронту, відповіді ніхто не дасть, її немає.
Для того щоб порахувати, скільки коштує вбитий ворог чи кілометр фронту, у скільки обходиться той чи інший маневр, в армії потрібно запровадити певні бізнес-моделі.
Плануємо все це обрахувати в грошах: розглянемо бригаду як підприємство, де профіт – знищені вороги і техніка, а лост – на жаль, наші втрати.
Так ми зможемо порівнювати бригади в корпусі, батальйони і навіть роти.
Разом із компанією "Baker Tilly" плануємо створити систему кадрового менеджменту. Старший партнер цієї компанії порівняв те, що ми створюємо, з першим українським IPO.
Командири повинні робити бойову роботу, а все, що її забезпечує, ми хочемо зробити максимально ефективно. Це моє завдання і виклик. Зараз ми збираємо під це команди, робимо інвентаризацію людей, шукаємо у першу чергу в бригаді і корпусі людей, які займалися в цивільному житті консалтингом, фінансовим консалтингом, аудитом, логістикою, кадровим менеджментом.
– До вашого корпусу мають ввести 5 бригад різного ступеню комплектності та технічного оснащення…
– Кожна з них по-своєму унікальна. Є дві укомплектовані бригади, на повному ходу – "Спартан" і "Рубіж", які доволі славетні і дубасять вже давно.
Є полтавська бригада та Слов'янська, чисельність яких трохи менша.
Слов'янська бригада – це колишній батальйон "Донбас", там є круті хлопці.
Полтавська зараз рубиться на Запорізькому напрямку, ми її уже прийняли, і це дуже достойні люди.
– З ким із головкомів було простіше втілювати ідеї: із Залужним чи Сирським?
– З Валерієм Федоровичем я знайомий менше. За його командування ми були невеликою групою добровольців – 50–100 людей.
Жадан нас познайомив незадовго до відставки Залужного. Це була просто філософська дискусія, з військової точки зору інтересу ми для нього не складали. Хоча він підписав документ про спрямування нас на Бахмут – ДФТГ не можуть бути задіяні за межами області, тільки якщо бойове розпорядження підпише головком. Сирський тоді командував ОТУ "Хортиця". Я звернувся до нього, а він звернувся до Залужного, і той підписав розпорядження.
– Із Сирським ви знайомі давно?
– Коли він був командувачем "Хортиці", він приїздив у Харків, ми взаємодіяли під час контрнаступу. Саме він видав нам перше БР (бойове розпорядження – УП).
Ставився до нас без особливої серйозності: ну, хлопці, добровольці, щось собі булькаємо… Кажете, будете захищати? Ну, захищайте.
Не можна ж казати: дурні, йдіть звідси, ми впораємося і без вас. Давайте, захищайте, молодці!
– Ви – не перший підрозділ, сформований за сучасними підходами. У чому ваша відмінність від інших?
– У нас більше бізнес-підходів, менша централізація, більше децентралізації, і ми даємо свободу для розвитку. Це розуміють люди, знайомі зі мною як бізнесменом.
– Якщо говорити про ціннісні відмінності, можна сказати, що ви – ліберальний проєкт, на відміну від, наприклад, Третьої штурмової, яка є проєктом націоналістичним?
– Ми – націоналісти. Просто ми східняки, так вийшло. Але ми вважаємо себе нащадками героїв, які захищали і боролися за незалежність України в середині і на початку минулого сторіччя. Я не вважаю себе лібералом.
Радикально ставлюся до питання української мови, розуміння, хто є нашими героями і хто такими не є. Ми з Жаданом Пушкіна валили в Харкові, поки все ж таки Терехов його не зняв.
Раніше я був лібералом, але на мене великий вплив справив Діма Коцюбайло, Да Вінчі.
Він був удвічі молодший за мене, але ми багато спілкувалися. Дуже цілісна людина була. Я просто став у певних моментах брати приклад, і я не соромлюся цього сказати. Потенціал у нього був шалений.
Він був харизматичною особистістю і професійним військовим. До полководця йому треба було ще вчитися і зростати. Він це усвідомлював. Тому, коли Дмитру пропонували очолити бригаду, він відмовлявся.
Водночас він був дуже творчим.
Коли ми дружили, мені було 48, а йому 23 чи 24. Тобто в нього ще все було попереду.
– Яке ваше відчуття нинішньої ситуації на фронті?
– На початку року я написав свій прогноз: на жодні вибори, перемир'я, зупинку війни цього року розраховувати не варто.
– Політики та бізнес вірять у переговори і домовленості…
– Коли почалося вторгнення в 2022 році, я зустрічався з одним товаришем, великим бізнесменом. Він каже: "Такого не може бути, тривають якісь перемовини. Американці з кимось говорять, зараз от в даний момент щось секретне відбувається". Я відповідаю: "Війна уже, ракети летять, які американці, які перемовини, про що ви говорите? Нічого не відбувається". "Ну зараз, може, припиниться, воно не може довго". Кажу: "Та ні, це довго буде, на жаль".
На жаль, я виявився правий. Нам ще треба попрацювати. Я впевнений, що ми маємо всі шанси.
– На гарний результат цієї війни. Я не знаю, на перемогу, на сталий мир…
– А що б могло бути перемогою?
– Це питання-кліше. А в мене є відповідь-кліше, і вона така: коли перемога настане, ми це точно зрозуміємо.
– Якщо бізнес та політики вірять у велику гру і домовленості, військові по обидві сторони фронту вважають, що все втрачено.
– Я бачу шляхи, як і що можна зробити, і що треба робити, і я роблю це. І це мене утримує в нормальному психологічному балансі, в нормальному стані.
Чому бізнесмени вірять у домовленості? Я ж сам бізнесмен, але трохи кривий. Тому що я розумію, що не все вирішується за гроші. Тільки людина, яка прожила щось на війні, прожила війну – а переповісти це неможливо, – розуміє, наскільки глибинний це процес у масштабі людського життя та історичних подій, які відбуваються. Бізнесмени все вимірюють грошима.
Мені один бізнесмен відомий, який підтоплював за кацапстан, незважаючи, що уже з 2014 ми воювали, у 2022 мені сказав: "Я думав, він про бізнес, а він просто й**нутий". Це про Путіна. А з 2014 це було незрозуміло? Там не про бізнес і не про ефективність, там просто про знищення.
Більшість бізнесменів не можуть це зрозуміти. Коли я приїжджаю в Київ, часто чую просто дитячі питання.
І це люди, які корпорації створили, це не те що вони ними просто управляють – вони їх створили. Це серйозні люди, розумні. Тому ми завжди відкриваємо двері, і ми всіх запрошуємо до нас і просимо: приїжджайте, дивіться, ми показуємо, розказуємо все до деталей, як робити війну. Без зайвого пафосу або героїзму. Як робиться війна.
Війна ж якось робиться, бізнес якось робиться. Ти можеш потім про прибутки, про здобутки. А як воно робиться, хто знає? От ми намагаємося це показати, і їм дуже цікаво стає, коли вони розбираються, дивляться, вони розуміють, що це дуже схоже на бізнес, тільки воно набагато більш трагічно.
– Тобто ви вважаєте, що у військовому сенсі не все втрачено?
– Ігор Оболєнський в одному з інтерв'ю розповідав, що наші предки 100 років сиділи по криївках і підвалах і планували при свічках, як будуть боротися за Україну, як будуть здобувати незалежність і її захищати. А ми з вами зараз сидимо теж у підвалі, щось плануємо. Але ми ж у Харкові.
Ми просуваємося. Якщо брати історичний процес, то ми суттєво просунулися. Треба далі продовжувати. Все буде добре, я впевнений.
