Мабуть, кожен хоч раз у житті чув фразу "хочу котика" – згадайте себе в дитинстві чи прислухайтеся до дитячих розмов. На місці котика може бути песик, рибка, хом’ячок чи інші менш популярні домашні улюбленці.
Та якщо ваша дитина мріє про пухнастого друга, не поспішайте з відповіддю.
В якому віці можна довірити піклування про тварину? Як зробити так, аби домашній улюбленець не став тимчасовою іграшкою та яка роль батьків у турботі про тварину? Чи можна перекладати на дитину всю відповідальність за це, бо "це ж вона хотіла"?
Про все це УП. Життя розпитала у дитячої та сімейної психологині Катерини Гольцберг.
Дослідження доводять, що тваринки позитивно впливають на психічне та фізичне здоров’я. За даними Американської академії дитячої та підліткової психіатрії (AACAP), догляд за тваринами може допомогти дітям опанувати базові соціальні навички, позитивно вплинути на самооцінку, розвинути емпатію, відповідальність та вміння спілкуватися.
"Тварини позитивно впливають на психоемоційний розвиток. Коли ми гладимо тварину, це знижує рівень гормон стресу, підвищує рівень окситоцину – гормону, який викликає почуття задоволення та знижує тривогу. Це такий гормон обнімашок, такої материнської любові. Це формує прив'язаність. Бо собака, наприклад, любить тебе безумовно, навіть коли ти отримав двійку", – пояснює психологиня.
Тварини у домі можуть підвищувати самооцінку, адже у догляді за твариною дитина почуває себе відповідальною. А ще це справжній соціальний майданчик, каже Гольцберг, адже через тварину можна легко знайти тему для спілкування на дитмайданчиках, у парку, зав’язати нові знайомства.
Якщо дитина раз у раз повторює своє прохання завести домашню тваринку, але вам видається, що то чергова тимчасова тенденційна забаганка, психологиня радить застосувати часовий тест.
"Поясніть, що потрібно буде почекати, наприклад, три місяці чи пів року. Якщо дитина і тоді хотітиме завести пса чи іншу тваринку, варто розглянути бажання повторно", – радить Катерина Гольцберг.
За цей час дитина може показати, наскільки їй важливо те, про що вона просить. Наприклад, вона може сама збирати інформацію про правильний догляд: читати книжки про тварину, дивитися відео, дізнаватися її потреби.
"У мене була історія з дівчинкою, якій батьки запропонували створити презентацію про її бажання мати собаку – вирахувати всі витрати. І вона все гарно зробила: розглянула три породи собак, скільки кожна потребує витрат на їжу, додаткові речі – ліжечко, повідок, мисочки, дізналася, скільки коштує лікування, щеплення. Коли вона показала її батькам, вони погодилися, що дівчинка може піклуватися про собаку. Дитина, яка витратила на такі дослідження дуже багато часу, абсолютно готова", – розповідає фахівчиня.
Щоб перевірити справжність намірів та готовність до відповідальності за тварину, можна влаштовувати маленькі репетиції – доручати дитині догляд за рослиною, за сусідським собакою.
"Дуже часто люди похилого віку погоджуються, щоб погуляли з їхньою собакою. Дитина побачить тоді частинку того, як все виглядає насправді. І якщо ентузіазм у неї згасає, то вона усвідомлює, що собака має характер, може бути неслухняною. І розуміє, що це може бути складно", – зазначає Гольцберг.
Ще можна заздалегідь дати дитині якусь рутину по дому, яку потрібно робити постійно: не виконуєш – не готовий.
"Наприклад, можна домовитися, що кожного дня вона митиме посуд чи ставитиме його до посудомийної машини. Або буде доглядати за рослиною – поливати, вирощувати. Це теж може бути усвідомлення – рослина не загинула з моїм доглядом. Або можна ходити в якісь притулки, виконувати волонтерську роботу – вигулювати собак знайомих чи родичів", – пояснює психологиня.
Перші прояви любові та цікавості до домашніх улюбленців можуть проявитися вже у 3-4 роки – коли дитина побачила їжачка, білочку чи котика, їй стало цікаво і вона просто хоче погратися. Проте це може бути небезпечно: такі діти ще сприймають тварин як іграшки, тому ненароком можуть їх травмувати. Краще привчати дитину до догляду трохи пізніше.
"Якщо хочеться познайомити дитину із домашнім улюбленцем у віці 5-7 років, коли вже є мінімальне поняття турботи, то краще почати з рибок чи равликів, і обов'язково під наглядом дорослого. 8-10 років – це пік прохань про собачку чи іншу тваринку. Діти прагнуть якоїсь домашньої автономії, а улюбленець може стати молодшим другом. У цьому віці діти можуть тренувати свою самостійність через піклування про когось", – зазначає Катерина Гольцберг.
Приблизно з 11 років проявляється потреба у близькості, тілесності, підтримці, приналежності до якоїсь групи – якщо, наприклад, друзі гуляють з собаками і дитина теж хоче з ними бути. Чи, скажімо, котолюби діляться смішними історіями, відео, а дитина хоче бути долученою саме до цієї компанії.
"У цьому віці батьки мають усвідомлювати, що підлітки потребують спілкування з друзями, а тому дитина, на жаль, може просто "забити" на тварину – забути про неї і не піклуватися, тому що є інші справи, навчання, наприклад, і тому тварина може стати не дуже доречною", – пояснює фахівчиня.
Привчати дитину до базового піклування за твариною, каже фахівчиня, можна з 5-6 років. У такому віці треба обов'язково нагадувати погодувати улюбленця, але під контролем батьків – дитина може забагато насипати їжі, годувати чимось не тим.
У 7-8 років вона вже може самостійно насипати корм, міняти питну воду, чистити клітку разом з дорослими. У 9-10 років – вигулювати собаку без дорослих, якщо є безпечний двір та дитина знає правила вигулу, а собака її слухається. Також вона може годувати тварину за графіком – наприклад, о 9-ій треба обов’язково погодувати.
"У 9-10 років дитина вже може брати участь у візитах до ветеринара, спостерігати, як взаємодіють дорослі з лікарем, знати, який в улюбленця діагноз, як його лікувати, що не можна робити, щоб у нього не погіршився стан. А з 12 років дитині вже цілком можна довірити повний цикл: гуляти, відвести на грумінг, давати ліки, купувати корм", – розповідає Гольцберг.
Дитині потрібно пояснити, що догляд за твариною – це не гра, і від того, наскільки добре вона піклуватиметься про улюбленця, залежатиме його життя та здоров’я. Тому батькам потрібно навчити дитину керувати графіком, запам'ятовувати його, рано вставати – щоб потім без проблем гуляти з собакою, скажімо.
"Дитину треба навчити готувати їжу чи вимірювати її кількість для тварини. Важливо вміти контролювати емоції – щоб потім не злитися на улюбленця, коли він тебе не слухає чи робить якісь дурниці. Вміти терпіти, виносити прояви тваринності.
Дитина має розуміти, що якщо і брати на руки тварину, то треба це робити обережно, щоб не травмувати. Трирічні діти дуже часто дуже сильно стискають тварин – регуляцію натиску дитина має усвідомлювати. Ну, і дотримуватись побутової гігієни – мити руки, прибирати лотки, одягати, якщо потрібно, рукавички, щоб щось зробити", – розповідає психологиня.
Як би батькам не хотілося перекласти відповідальність у догляді за улюбленцем на дитину, вони все одно є співавторами цього договору: мають контролювати здоров'я тварини, мати гроші на те, щоб утримувати її тощо.
"Варто пояснити дитині, що утримання тварини коштує грошей. І якщо вона сама не може вирахувати, сказати, скільки грошей на тварину потрібно в місяць. Ну і батьки відповідальні за складні процедури: протирання очей, чистку зубів.
Важливо показувати модель, бо діти зазвичай копіюють все, що робить доросла людина, зокрема – турботу. Тобто якщо за котом не прибирає тато, то дитина теж не буде, і це будуть постійні сварки, хто має прибирати за твариною", – пояснює Гольцберг.
Також батьки мають розуміти, що будуть і непередбачувані ситуації, в яких вони мають підстрахувати дитину: хвороба, змагання, школа, поїздка. Тоді обов’язки із догляду за улюбленцем на себе мають взяти батьки, щоб дитина не страждала, що вона щось не змогла зробити.
"Є речі більш важливі речі, наприклад, школа чи якісь змагання. Це не важливіше живої істоти, звичайно, але батьки мають усвідомити, що це їхній обов'язок – підстраховка у такі моменти", – каже фахівчиня.
Також батькам варто пояснити, що улюбленець – не іграшка, і він житиме у родині якийсь час: наприклад, хом'як – до трьох років, собака – 15-20 років, кіт – близько 15 років.
"Дорослі мають розуміти, що тварина може хворіти, загинути. Кажуть, що хом'ячок дає дитині усвідомлення смерті. Бо коли вона вперше стикається зі смертю тварини, то може переживати сильний стрес, і ми маємо знати, що з цим робити. Коли діти втрачають собаку, кішку – це велика травматична подія для них", – ділиться психологиня.
Батьки повинні розуміти, що у разі смерті тварини вони мусять вміти допомогти дитині пережити це горювання, а для цього потрібен власний ресурс. Тому що і дорослі можуть потерпати від складних емоцій, а тут ще й супроводжувати в цих почуттях дитину.
Ще батьки обов'язково мають пояснити, що можливості повернути тварину назад, якщо щось не сподобається, набридне, не буде – це відповідальність назавжди. А це обмеження: у відпустках, подорожах, наприклад, які треба буде планувати з урахуванням нового члена родини.
Батькам варто врахувати, що у дитини може виникнути страх перед твариною, з яким треба буде розібратися. Або ревність – коли дитина думає, що батьки краще ставляться до улюбленця, ніж до неї. Деякі діти схильні до надмірної відповідальності, що може обернутися стресом.
"Дитина може запитувати, якщо тварина помре, то чи це буде її провина. Тому для тривожних дітей відповідальність за тварину не завжди корисна. Ну, і варто звертати увагу на породу чи розмір тварини – аби у погоні за модою не нашкодити чаду", – зауважує фахівчиня.
Перше – приводити тварину у родину без відповідної підготовки: як подарунок на новий рік, день народження, як несподіванку. Це безвідповідально.
"Я думаю, що це має бути спільна згода, обдумане разом з дитиною рішення, а не сюрприз. Не можна також маніпулювати таким: будеш добре вчитися – купимо", – роздумує Гольцберг.
Не можна також очікувати, що дитина все буде робити сама.
"Ні, маємо усвідомлювати, що 51% відповідальності – наші. Батьки мають контрольний пакет акцій відповідальності за тварину", – пояснює фахівчиня.
Не варто також йти за модою і купувати тварину, "бо така у всіх" – часом проблеми можуть виникнути на тлі різних темпераментів родини та улюбленця. Наприклад, активній тварині потрібно весь час рухатися, а значить – вона потребує багато прогулянок. А родина не звикла до такого ритму.
"Якщо це, наприклад, активна собака, то вона дуже страждає від браку прогулянок. Чи є коти, які люблять дуже стрибати, бігати, з ними треба гратися, інакше вони починають псувати меблі, висіти на гардинах і робити шкоду. Тому треба усвідомлювати, що певні породи потребують активностей і взаємодії", – наголошує психологиня.
Не можна брати додому тварину, якщо немає ресурсів для її утримання – відповідного місця, вільного часу в графіку, грошей на корм чи ліки, чи якщо у когось із членів сім’ї нестабільний психологічний стан. І це рішення не має бути одноосібним – так конфліктів не уникнути.
Психологиня каже, що у своїх бажаннях варто враховувати ще й характер та темперамент тварини, яку ви плануєте взяти додому, аби згодом не виникло неприємних ситуацій. Собака, наприклад, є більш соціальною твариною, товариською, тож підходить тим, хто любить мати завжди готового до взаємодії друга поруч, коли ж кішка цінує особистий простір, не підкоряється.
"Тому інтровертам скоріше зручно буде доглядати, скажімо, за кроликами, морськими свинками чи хом'яками – такі діти схильні більше за спостережень. Якщо ж дитина дуже активна, то з такими тваринами буде складно – часте втручання у життя гризунів може нашкодити їм", – розповідає Катерина Гольцберг.
З гризунами й відповідальності та навантаження трохи менше – клітку почистити, погодувати, не треба ходити по вулиці. З іншого боку – гризунами не так легко похвалитися, якщо тільки друзі не приходять додому.
"Рибки та рептилії підходять тим, у кого є потреба бачити щось красиве, незвичне. Але вони теж потребують турботи. І щось у догляді за ними можуть робити лише батьки, наприклад, міняти воду – це кропітка робота, з якою без допомоги дорослих дітям важко справитись. І це варто враховувати. Також треба усвідомити, що рибки підходять тим, хто не потребує контакту з твариною – не можна її виймати й обіймати, наприклад", – пояснює психологиня.
