В Острозі на Рівненщині найбільше людей можна зустріти у будні дні. Студенти академії метушаться на автобусних зупинках, у продуктових поблизу гуртожитків, вибудовують ранкові черги за кавою та в друкарнях під час сесій.
Без Острозької академії місто втратило б не лише головного "роботодавця" і культурний центр, а й мільйони гривень з місцевого бюджету.
Таких університетів в Україні – до десятка, і нині більшість із них переживає складний період.
У 2025 році триває одна з найобговорюваніших реформ вищої освіти – укрупнення університетів. Лише за минулий рік за рішеннями Кабміну об'єднали 9 вишів і спрямували туди кошти від Світового банку, щоб перетворити укрупнені заклади освіти на сильні освітні центри.
Нині складно передбачити, які ЗВО об'єднають наступними, однак відомо, що кілька типів університетів точно не чіпатимуть. Серед них – єдині виші у маленьких містах, які у Міністерстві освіти і науки називають містоутворювальними.
Утім, якщо підтримка укрупнених вишів діє, то малі містоутворювальні університети залишаються без належної уваги. Зокрема, через фінансові проблеми, на які вплинули формула розподілу державних коштів, мала кількість вступників, криза кадрів та розташування поруч із російським кордоном.
"УП. Життя" вирішила розібратися, чому університети у малих містах важливі, як пояснюють брак коштів і чи планують у МОН реформувати систему їхньої фінансової підтримки.
Реформу з модернізації мережі університетів почали активніше впроваджувати у 2023 році. У листопаді Єврокомісія рекомендувала оптимізувати кількість вишів в Україні, аби наблизити її вступ до ЄС.
До цього у країні працювало понад 170 державних закладів вищої освіти, з яких за результатами реорганізації мало б залишитися близько 100. Міністр освіти і науки Оксен Лісовий наголошував, що головна причина укрупнення – зниження кількості вступників до українських вишів.
"Упродовж останніх десятиліть кількість випускників шкіл весь час поступово зменшується, тож та мережа університетів, яка функціонувала ще 30 років тому, сьогодні неактуальна. Місцями ми буквально фінансуємо стіни закладів і пам’ять про їхні попередні досягнення, а не розвиток якості освіти в них тут і зараз", – аргументував Лісовий.
Демографія була не єдиною причиною, яка вплинула на рішення укрупнити мережу. Потребу оптимізації також пояснювали тим, що в Україні досі працює велика кількість галузевих ЗВО, у яких зникла потреба. Тепер частина з них стане структурними підрозділами інших вишів. При цьому для модернізованих закладів освіти виділятимуть одноразовий транш у вигляді 1,5 млн доларів від Світового банку на матеріально-технічне забезпечення.
Зрештою, укрупнені, підсилені університети, за словами представників МОН, у майбутньому зможуть конкурувати за вступника з європейськими закладами вищої освіти.
"Ці об’єднання є реальними, ми їх робимо для того, щоб збільшити можливості для студентів, вибірковості предметів, щоби завести інвестиції в ці заклади для наукового обладнання, щоб покращити інфраструктуру, яка в нас є. Я маю надію, що нам вдасться зменшити ту кількість закладів, яка є в країні, тому що мережа надто розпорошена", – казав заступник міністра освіти Михайло Винницький.
У 2023 році Український державний хіміко-технологічний університет і Придніпровську державну академію будівництва та архітектури у Дніпрі приєднали до Українського державного університету науки і технологій. Відтоді реорганізували більш як 10 закладів вищої освіти.
Не обійшлося й без невдалих спроб. У 2024 році у МОН запланували приєднати до Києво-Могилянської академії єдиний виш із Криму – Таврійський університет. Однак рішення спровокувало дискусію серед освітян і спротив від керівництва вишу, тому об'єднання поки що не відбулося попри низькі показники результатів його річної роботи.
Кожна реорганізація була сюрпризом для громадськості, адже за два роки у МОН так і не оприлюднили чіткого плану дій. За словами міністра освіти Оксена Лісового, усі випадки укрупнення розглядають індивідуально. Станом на червень 2025 року чітко відомо те, що число університетів має відповідати кількості населення міста чи області, а кількість студентів у виші не має бути меншою за 5 тисяч.
Зокрема у містах з населенням понад 350 тисяч будуть об'єднувати виші так, щоб сформувати три типи: навчальні інститути, які мають тісний зв'язок із роботодавцем, дослідницькі університети та міжгалузеві або спеціалізовані академії.
Там, де живе від 350 до 100 тисяч людей, залишать не більше двох ЗВО, які зможуть конкурувати між собою. А у маленьких містах з менш як 100 тисячами населення залишать по одному університету.
"Загальна політика держави нині така: якщо сьогодні є заклад вищої освіти, який працює в малому місті, то він має і надалі там працювати. У маленьких містах нелогічно мати більш як один університет, але, якщо він лише один, то таким і повинен залишитися. Тому зараз, наприклад, у такому невеликому місті, як Умань, один університет буде приєднаний до іншого", – розповів Генеральний директор директорату вищої освіти МОН Олег Шаров "УП. Життя".
Заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький неодноразово згадував, що університети в маленьких містах, які не будуть об'єднувати з іншими вишами, можна назвати містоутворювальними. Це, зокрема заклади вищої освіти в Острозі, Переяславі, Ніжині, Глухові, Дрогобичі, Ізмаїлі, Камʼянському. Він заявив, що такі університети, на відміну від інших, мали б залишитися самостійними попри кількість студентів, тож для них постараються запровадити окремі програми інвестицій.
"Це маленькі університети, які ніколи не будуть великими світилами й ніколи не будуть у світових рейтингах, але вони надзвичайно важливі для цих громад. Насправді як показала Острозька академія, вони можуть бути дуже якісними центрами, що дадуть фору університетам, які розташовані у великому обласному центрі", – підкреслював Винницький.
Однак очільник директорату вищої освіти МОН Олег Шаров каже, що офіційного терміну "містоутворювальні університети" для позначення цих вишів нині не існує. Він зауважує, що будь-які заклади освіти – важливі для своїх міст, тому називати так лише ті, які є єдиними у населених пунктах – не варто.
"Краще говорити "університети в малих містах", тому що заклади вищої освіти можуть бути містоутворювальними у позитивному розумінні цього слова й у середніх за розміром населених пунктах. Навіть для цілого обласного центру Чернівці – Чернівецький національний університет є містоутворювальним. Великі заклади вищої освіти також часто є найбільшими роботодавцями у досить великих містах", – пояснює свою думку Шаров.
Зрештою, попри свою важливість маленькі університети не отримують додаткової підтримки від держави. Нині їх, як і інші виші, продовжують фінансувати за формульною системою, яка частково орієнтована на масштаби закладів освіти, через що невеликі заклади освіти іноді програють поруч із більшими. Зокрема, розмір фінансування залежить від кількості студентів з високими балами НМТ, працевлаштованих випускників, наукової діяльності вишу.
Роль маленьких вишів для своїх містечок можна оцінити за багатьма критеріями. Іноді показовим є співвідношенням місцевого населення та кількості студентів. До прикладу, в Острозькій академії навчається більш як 3 тисячі людей, а загалом в Острозі живе 14 тисяч осіб. В Університеті Григорія Сковороди здобуває освіту більш як 6 тисяч студентів при 27 тисячах населення у Переяславі, а в Глухівському національному педагогічному університеті майже 2 тисячі студентів серед приблизно 20 тисяч жителів у місті.
Значна частина здобувачів освіти у таких вишах – місцева молодь або студенти з навколишніх міст та сіл. Завдяки закладам освіти у містечках вони мають змогу навчатися поруч із домом і за бажанням знайти роботу у регіоні. Це допомагає зменшити "відтік мізків" до великих міст. Проректорка Глухівського педагогічного університету Марина Хроленко та ректорка Дрогобицького педагогічного університету Валентина Бодак розповідають, що значна частина випускників їхніх вишів стає вчителями в області, зокрема у селах.
"70% випускників нашого університету сьогодні працюють вчителями у школах Львівщини. Є ті, хто стають соціальними педагогами, практичними психологами в інклюзивно-ресурсних центрах, працюють у бізнесі та підприємствах. Словом, ми маємо змогу готувати молоду команду, яка працюватиме на свій регіон", – говорить Валентина Бодак.
Ще одна важлива функція університетів у маленьких містах – економічна. Здебільшого, вони є одними з головних платників податків у своїх населених пунктах. Завдяки єдиному ЗВО в місті бюджет Ізмаїла за 2024 рік поповнився на 5 мільйонів гривень, Глухова – на майже 13 мільйонів, а Дрогобича – на 19,5. До того ж економіку містечок "рухають" студенти. Часто вони працюють паралельно з навчанням і на місці ж витрачають зароблені кошти.
"Острозька академія зараз найбільший роботодавець міста. Наявність студентів значно мірою активізує економіку, бо вони ходять за покупками в магазини, користуються публічним транспортом, винаймають квартири, якщо не хочуть або не мають змоги жити в гуртожитку", – додає проректор Острозької академії Дмитро Шевчук.
З початком повномасштабної війни маленькі університети на заході України почали працевлаштувати на роботу внутрішньо переміщених осіб та заселяти їх у свої гуртожитки.
У приміщеннях Дрогобицького педагогічного університету зараз живе 500 переселенців, а за весь час великої війни там знайшли прихисток дві тисячі людей. Ізмаїльський гуманітарний університет, за словами ректора Ярослава Кічука, під час повномасштабного вторгнення прийняв 600 ВПО. Один із гуртожитків вишу навіть перетворили на центр реабілітації для дітей з інвалідністю, які переїхали до міста.
Однак деяким ЗВО через брак місця у гуртожитках доводиться відправляти частину студентів на дистанційне навчання. За словами проректора Острозької академії Дмитра Шевчука, керівництво університету просило допомогти з розселенням ВПО обласну раду, утім, це не принесло результатів.
"Ми б вивели 100% студентів на очне навчання, але зараз у частині гуртожитків Острозької академії живуть люди старшого віку з Донецької, Луганської областей. Їм просто нікуди повертатися. Зверталися до обласної адміністрації з проханням знайти альтернативу, наприклад, в інших містах будуються модульні містечка для ВПО. Але, на жаль, нам відповіли, що наразі не можуть цього зробити", – ділиться Дмитро Шевчук.
Підвали вишів, які знаходяться у маленьких містах поблизу кордону з Росією, слугують укриттями для місцевих жителів. За словами ректора Ніжинського університету Олександра Самойленка, від періоду окупації Чернігівщини у 2022 році й дотепер, сховище закладу – це місцевий пункт незламності. В укриттях педагогічного університету Глухова на Сумщині навіть проводять іспити на рівень володіння мовою та вступні випробування для вступників до ЗВО.
"До нас діти з усієї області з'їжджалися: із Путивля, з Кролевця, Шостки, щоб скласти НМТ, а ще ЄВІ і ЄВВ. Також у сховищі у нас обладнаний кабінет, де ми приймаємо іспити на знання української мови, адже ми єдині на Сумську область видаємо такі сертифікати. А ще тут відбуваються захисти докторських і кандидатських дисертацій. Для цього ми зробили великий конференц-зал у сховищі", – розповідає проректорка Глухівського університету Марина Хроленко.
Не можна виключати й культурну роль, яку невеликі університети відіграють для своїх регіонів. На їхніх територіях періодично проводяться заходи, фестивалі та спортивні змагання, адже здебільшого саме виші мають для цього потрібні приміщення і вдосталь людей, яких можна залучити до організації.
Крім того, частина закладів освіти у малих містах має довгу історію, як от Острозька академія, Університет у Переяславі чи Ніжинський університет. Їхні корпуси реставрують, проводять ними екскурсії і перетворюють на візитки населених пунктів. Тож існування таких університетів ще й робить містечка туристично привабливішими.
Головна проблема, з якою стикаються університети у малих містах – брак коштів. Вона – комплексна, адже виникає з низки інших труднощів.
Нині в Україні діє формульний розподіл державного фінансування між усіма закладами вищої освіти. У ньому є п'ять критеріїв:
За такою системою державні кошти розподіляли ще у 2020-2021 роках, а потім призупинили через початок повномасштабного вторгнення. У 2024 році у МОН вирішили повернути формулу, бо були переконані, що вона ефективна і зможе дати університетам стільки коштів, на скільки вони заслуговують.
Контингент студентів, а саме їхня кількість, бали та спеціальності, за якими вони здобувають освіту, – це основний критерій, який визначає розмір фінансування. Що більше в університеті здобувачів освіти навчається на бюджеті, то більше коштів від держави він отримає, йдеться у формулі.
Однак маленьким університетам часто буває складно конкурувати з іншими вишами в цьому напрямку через значно нижчі результати вступних кампаній. До прикладу, до Ізмаїльського гуманітарного університету у 2024 році подали 1 292 заяви на бакалаврат, у той час, як до Одеського національного університету, який знаходиться в обласному центрі – 5 161 заяву. Дрогобицький педагогічний університет отримав 2 381 заяву на вступ, тоді як Львівський національний університет – 32 411.
На відміну від вишів в обласних центрах "містоутворювальні" ЗВО часто менш впізнавані та посідають нижчі місця у всеукраїнських топах. Крім того, вступники можуть "оминати" маленькі університети через їхнє розташування. За дослідженням Національної академії правничих наук, більшість абітурієнтів вступає саме до вишів в обласних центрах.
"З огляду на те, що ми невеликий університет, і в нас, наприклад, немає тисячі бюджетників, коефіцієнт знижується. Через це минулого року, у порівнянні з попередніми, ми значною мірою недоотримали кошти", – говорить проректор Острозької академії Дмитро Шевчук.
Проблема загострилася під час повномасштабної війни, коли деякі й так малопопулярні університети в регіонах стали ще менш привабливими для вступників через бойові дії поруч. До прикладу, Глухівський педагогічний університет знаходиться за 10 км від кордону з Росією, тому навчання там нині відбувається дистанційно. Ніжинському державному університету з Чернігівщини торік вдалося відновити очні заняття, утім, за словами ректора, багато батьків все ще бояться відпускати дітей на навчання у прикордонну область.
Другий критерій, який впливає на обсяг державного фінансування для закладів вищої освіти – наукова діяльність. За формулою, коефіцієнт може залежати від кількості опублікованих наукових статей викладачів вишу, досліджень та консультацій, які проводилися в університеті, грантів, які той отримав на наукові розробки, тощо. За словами ректора Ніжинського університету Олександра Самойленка, наукова діяльність значною мірою залежить від кількості викладачів, тому маленькі заклади освіти часто просідають за цим показником.
"У Київському університеті Шевченка працює понад дві тисячі викладачів. У нас – 200. Щоб вийти на певний показник, їм потрібна одна публікація від викладача, а нам – по 10. За рік майже неможливо написати 10 статей на Scopus або Web Science, тому це дуже "б'є" по фінансовій складовій", – говорить Олександр Самойленко.
Генеральний директор директорату вищої освіти МОН Олег Шаров пояснює, що рівень наукової діяльності насправді не вимірюють в абсолютних числах. Тобто враховують не загальну кількість наукових робіт, а те, скільки їх припадає на одного працівника.
"Умовно, якщо один викладач із 20 у малому університеті пише статтю, то це буде такий самий показник, як і у закладу освіти, де її пише 5 зі 100 або 50 із 1000. Показник за науковою роботою належить до кількості штатних науково-педагогічних працівників, тому маленькі університети нічого не програють", – запевняє Шаров.
На кількість викладачів і змогу вести наукову діяльність іноді впливає й розташування закладу освіти. До вишів у маленьких містах може бути складно дістатися на роботу або наукову конференцію, особливо, якщо вони перебувають під обстрілами або розташовані поруч із російським кордоном.
За словами ректора Ізмаїльського університету Ярослава Кічука, викладачі та випускники, які могли б стати ними в майбутньому, масово виїжджають з України, тому у виші відчувають гострий брак кадрів. Через те, що Ізмаїл – прикордонне місто, на в'їзді проводять додаткові перевірки, які ускладнюють прийом гостей-науковців.
"Науковець, який хоче взяти участь у конференції, яку ми проводимо офлайн, має отримати за два тижні до цього запрошення та підтвердження, що їде саме він і саме сюди. На кордоні його фіксують у базі, і якщо немає ніяких проблем, пропускають. Навіть такі технічні моменти часто стають перепонами", – ділиться ректор.
На розмір державної підтримки впливає ще один показник – регіональний коефіцієнт. До повномасштабного вторгнення абітурієнти, які вступали до університетів, що зазвичай користувалися низькою популярністю серед вступників, мали вищий конкурсний бал у порівнянні з тими, хто подавався на навчання до популярних вишів. Це відбувалося через те, що під час розрахунку балів їх множили на різні коефіцієнти.
Однак після початку повномасштабного вторгнення коефіцієнти змінили. Тепер вони вищі лише для закладів освіти, які знаходяться у прифронтових областях або поруч із ними. Зокрема цьогоріч ними стали Харківська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Дніпропетровська області. Значення коефіцієнтів можна дізнатися за посиланням.
Ефективність регіонального коефіцієнта оцінити складно, адже ректори частини вишів, у яких його забрали, кажуть, що це суттєво не вплинуло на кількість вступників та фінансування.
"Упродовж останніх років ми не відчули браку абітурієнтів, щороку у нас навіть є невеличкий приріст. Я б не сказав, що регіональний коефіцієнт зіграв вирішальну роль, і що ми втратили через його відсутність якусь частину вступників", – ділиться проректор Острозької академії Дмитро Шевчук.
Про відсутність глобальних змін також говорять і представники ЗВО, куди студенти навпаки тепер можуть за ним вступити.
"Коефіцієнт заново запроваджують кожен рік, ми дізнаємося про нього вже під час вступної кампанії. Але за нашими спостереженнями він не сильно впливає і ніяк не покращує ситуацію", – говорить проректорка Глухівського університету Марина Хроленко.
Наступний складник формули, за якою розподіляють державні кошти між вишами, – інтернаціоналізація. Тут беруть до уваги місце ЗВО в міжнародних рейтингах, участь у європейських проєктах та співпрацю з іноземними партнерами. Це – одна з небагатьох можливостей "містоутворювальних" університетів підвищити свої показники, адже кожен із них, за словами членів ректорату, тією чи іншою мірою займається "міжнародкою".
Зокрема Глухівський університет уклав 30 угод з іншими країнами, Дрогобицький університет протягом минулого року відправив 200 студентів на навчання та стажування, Ніжинський університет бере участь у програмах Еразмус+ і у наукових конференціях в Африці та Індонезії. Це частково допомагає збільшити розмір підтримки від держави.
Утім, у деяких вишах жаліються, що навіть у міжнародній співпраці іноді складно витримувати конкуренцію з великими ЗВО. Сильні міжнародні партнери можуть частіше погоджуватися на співпрацю з ними, оминаючи малі університети.
Останній показник, який впливає на розподіл держфінансування між закладами освіти – працевлаштування їхніх випускників. Щороку МОН формує спеціальний рейтинг, використовуючи дані Пенсійного фонду. Відтак університети на перших 30 позиціях мають найбільшу бюджетну підтримку, наступні 30 – менше коштів, і так далі.
Це – ще один показник формули, який, за словами ректорів маленьких вишів, вдається зберігати на належному рівні і завдяки йому поповнювати бюджет закладу. До прикладу, Дрогобицький університет має 68% працевлаштованих колишніх студентів, а Університет Григорія Сковороди у Переяславі надає дані про 63% випускників, які знайшли роботу після завершення навчання.
"Маленькі університети не можуть тягнути деякі рейтинги через масштаб, але є й такі, де всі рівні. І я пишаюся, що ми у тридцятці кращих за працевлаштуванням, бо це показник, що наших випускників беруть на роботу, ми успішно проходимо акредитацію і забезпечуємо належну якість освіти", – каже ректор Ніжинського університету Олександр Самойленко.
Попри вищі показники за деякими критеріями формули, усі "містоутворювальні" заклади вищої освіти все ще постають перед фінансовими труднощами. Керівники вишів діляться, що регіональні виші не можуть самостійно заробити достатньо коштів, щоб мати змогу конкурувати з університетами з обласних центрів.
"Ми спілкувалися з колегами і виявили, що у порівнянні з минулим роком, більшості знизили фінансування з державного бюджету приблизно на 20%. У нашого закладу взяли 17%, це – на рівні 10 млн. Для Глухівського університету – це дуже велика сума", – говорить проректорка закладу Марина Хроленко.
Представники університетів у маленьких містах діляться, що намагаються знаходити для себе альтернативні джерела фінансування. Зокрема, аби покрити базові потреби, виші користуються грошима, які заробляють з оплати за навчання, грантовими коштами, допомогою від меценатів, яку ті донатять на благодійних заходах, платежами, що надходять від бізнесів, які користуються приміщеннями закладів освіти. Зазвичай ці надходження зберігаються у спеціальних фондах університетів.
До прикладу, цього року держава не виділила фінансування на оплату комунальних послуг, тож поки їх не компенсували, виші "діставали" потрібні суми з власних спецфондів.
Керівник директорату вищої освіти Олег Шаров не виключає, що малі університети таки отримають анонсовані інвестиції від держави, але коли саме і в якому вигляді – не уточнює. Він додає, поки що на фінансовій допомозі таким вишам має зосередитися місцева влада громад, де вони знаходяться.
"Зміни способів фінансування – це завжди достатньо повільний процес. Від появи ідеї до формулювання державної політики, а потім до її реалізації завжди проходить певний період. Коли університет має визначне значення для своєї територіальної громади, то сама громада може і навіть мусить робити більший внесок у його розвиток. Зрештою такі університети платять достатньо великі податки до місцевих бюджетів", – говорить Олег Шаров.
Заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький вважає, що нині держава не може повноцінно забезпечувати освіту лише власним коштом, тому університети повинні активніше співпрацювати з бізнесами та донорами.
"Ми маємо приклад Сумського державного університету, який навіть в умовах розташування в 45 км від російського кордону збільшує надходження від приватного сектору на різного роду дослідницькі роботи. Ці надходження є показником того, що приватний сектор довіряє дослідникам і викладачам у цій спільноті", – каже Винницький.
Він додає, що така діяльність не лише допоможе вишам мати більше додаткових грошей, а й збільшить суму державних інвестицій за формулою. Залучення зовнішнього фінансування буде враховуватися під час розподілу коштів з держбюджету між університетами.
