Кожна квітка має значення. Що символізують трави, які святять на Зелені свята
Українці з давніх-давен по особливому шанували трави. Їх використовували в кулінарії, медицині, домашній магії та релігійних обрядах.
Трійця – це перше велике свято літнього циклу обрядовості й, звісно, наші предки не могли залишити його без рослин-символів. У цей період вся зелень буяє найдужче – звідси на назва "Зелені свята", яка тепер об’єднує багато сенсів, народних вірувань та релігійну історію в єдиний цикл святкування.
Сучасна церква не має особливого чину освячення трав чи молитви на свято П’ятидесятниці , однак традиція освячувати зілля на Трійцю таки існує. Це не обов’язкова практика, а скоріше благочестива традиція: тож кожен збирає букет трав за власними вподобаннями.
Серед найбільш шанованих рослин – любисток, материнка, чебрець, медунка, полин, деревій, звіробій та ще багато інших. Народна увага до цих трав пояснюється їхніми властивостями та пов’язаними з цим зіллям легендами.
Степан Килимник у своїй праці "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні" пише: кожна рослина мала свій глибокий символізм. З огляду на це жінки обирали, що садити на квітниках, та які трави збирати напередодні Трійці.
Цікавий факт від історика: Килимник зазначає, що квітників перед хатою, як досі поширено в українських селах, в давнину не було. Квітками опікувалися переважно дівчата й садили їх у тихому загородженому місці, щоб там не ходили ані собаки, ані кури. Називали такий квітник городчиком.
Раніше кожна родина на свято збирала окремий список квітів та зілля, складений з огляду на потреби.
Степан Килимник у своїх експедиціях з розповідей старожилів записав такі значення та символіку поширених трав:
З огляду на ці значення стає очевидним, чому дітей купали в чебреці та материнці, калину садили біля дому, до букетів, які освячували в церкві часто додавали полин та барвінок, а лепехою і досі у багатьох регіонах встеляють долівку на Зелені свята.
Будинки на свято часто прикрашали також гіллям дерев. І якщо дуб, ясен, липа, клен були улюбленцями людей, то осики старалися уникати. Її гілля ставили хіба що в "глухих кутках подвір’я – щоб відьми не заходили".
Осика вважалася грішним деревом – бо "пропустила цвяхи, коли розпинали Христа". З неї не будували хати (бо вірили, що у грішне дерево влучить блискавка), не цямрували криниць та не робили ритуальних речей (як от хрести).
Ще однією сакральною рослиною для давніх українців було жито. Люди вірили, що саме у житі, яке квітує, жили русалки і мавки: вони нібито могли залоскотати дівчат чи хлопців, які мали необережність йти повз наодинці.