З наближенням бойових дій до східних рубежів Дніпропетровської області все більше сіл і селищ опиняються під загрозою артилерійських обстрілів та дронових атак. Відтак у регіоні активізувалася організована евакуація жителів, особливо зі Синельниківського району та прикордонних із Донеччиною та Запоріжжям населених пунктів. Паралельно — робота зі внутрішньо переміщеними особами, багато з яких уже втретє втрачають дім.
Регіон, попри виклики, не залишає своїх у біді: допомагають благодійні організації, місцеві громади, релігійні місії та волонтери. Вони не лише евакуйовують, а й дають людям нову точку опори. Про це розповідає “Наше місто”.
(фото Гуманітарна місія “Проліска”)
Одним з головних партнерів у цьому процесі є Гуманітарна місія «Проліска», що працює за підтримки УВКБ ООН. Її працівники спільно з психологами, соціальними працівниками та кейс-менеджерами виїжджають у громади поблизу фронту — як на сході Дніпропетровщини, так і в межах Синельниківського району.
«Ми приїжджаємо, спілкуємось з людьми, пропонуємо евакуацію. Якщо людина погоджується, її одразу вивозять. Частину направляємо до транзитних центрів у Павлограді, інші — до шелтерів або до родичів, якщо є куди їхати» — розповідає соціальна працівниця Яна.
У Павлограді діє координаційний центр, де евакуйованих реєструють для подальшого переселення або відправлення до інших областей — Вінницької, Закарпатської та інших. Там же можна оформити міжнародну грошову допомогу — 10 800 гривень на людину.
Після евакуації люди отримують не лише дах над головою, а й супровід фахівців. Психологи проводять індивідуальні сесії, допомагаючи впоратись з емоційними травмами, соціальні працівники допомагають відновити документи, оформити статус ВПО, грошові виплати (2 000 гривень — пенсіонерам, дітям, 3 000 — людям з інвалідністю), змінити спосіб отримання пенсії тощо.
«Ми не просто вивозимо людей. Ми далі з ними працюємо. Відновлюємо паспорти, оформлюємо виплати, допомагаємо з пенсійними питаннями», — пояснює Яна з «Проліски».
(фото Гуманітарна місія “Проліска”)
Велику допомогу вимушеним переселенцям місія «Проліска» надала у місті Жовті Води. У гуртожитку Державного професійно-технічного навчального закладу розгорнули місце тимчасового проживання для майже 30 осіб. За фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF) та у координації з Управлінням ООН з координації гуманітарних справ (OCHA Ukraine), приміщення було повністю оновлено.
(фото Гуманітарна місія “Проліска”)
До гуртожитку доставили нові меблі, побутову техніку, обладнання для кухонь, пральні машини, кондиціонери та облаштували зони відпочинку й навчання. Нові умови не лише забезпечили базові потреби людей, а й повернули їм відчуття безпеки й турботи. Наразі тут вже мешкають евакуйовані з прифронтових громад Синельниківського району — ті, хто втратив дім або не мав куди повертатися.
(фото Гуманітарна місія “Проліска”)
Ще одне місце прихистку — шелтер у селі Любимівка. Його відкрив фонд «Сприяння та розвитку» у співпраці з гуманітарною місією «Проліска». Будівлю колишньої амбулаторії громада передала за меморандумом, а всі ремонтні роботи, меблі та обладнання забезпечила саме «Проліска».
«Це була занедбана будівля, ми звернулися до “Проліски”, і вже через три місяці тут усе було готове. У нас є душові, санвузли, котел, власна пральня, облаштовані кімнати», — каже Костянтин Жалдаков, голова фонду.
Шелтер розрахований на 120–140 людей. Людей приймають щонайменше на три доби — далі укладають договір, якщо людина не має куди їхати. Проживання — безоплатне. Всі дотримуються правил: заборонено вживати алкоголь, наркотики.
«Ми приймаємо і людей з інвалідністю, і одиноких пенсіонерів. Хтось залишається тут, хтось їде до родичів або в інші регіони. Завжди підтримуємо гуманітарно та соціально», — додає Костянтин.
83-річна пані Галина з Новопавлівки, що на Дніпропетровщині. Наразі жінка декілька місяців проживає в цьому шелтері. Зізнається, що перші дні було дуже важко звикнути до нового місця та сусідок. Вона з болем згадує, як покидала рідну домівку.
«Я сама, дітей немає. Дзвонили волонтери, приїхали до двору, забрали. Тут добре, дякую всім. Але додому хочеться. Хоч і страшно — але своє», — розповідає Галина.
Пані Раїсі 76 років. Жінка все своє життя прожила на хуторі Філія, працювала там дояркою. Вона до останнього залишалася в своїй рідній хаті. Лише коли в селі почало вибивати вікна і двері — погодилася на евакуацію. Сусіди вже не повернулись — їхні хати зруйновано. Жінка згадує, безперервні гучні обстріли. Від сусіднього села майже нічого та нікого не залишилось.
«До останнього терпіли. Але коли вже почало все летіти — приїхала машина, забрали мене. Хутір маленький, чоловік 40, і тепер там, кажуть, тільки військові. А наші хати — зруйновані», — ділиться Раїса.
У Дніпрі функціонує ще один шелтер «Гостина» — прихисток для вимушених переселенців із різних регіонів України, заснований також Костянтином Желдаковим, головою благодійного фонду «Сприяння та розвитку». Це — не просто місце для ночівлі, а справжній дім, який об’єднує тих, хто втратив своє житло через війну, дає опору, гідні умови і нові можливості.
«Коли почалась повномасштабна війна, ми першими відкрили шелтер у Дніпрі у квітні 2022-го. Зараз у нас їх уже кілька — у тому числі й у селі Любимівка. Наше завдання — дати людям не лише дах над головою, а й відчуття підтримки та стабільності», — розповідає Костянтин Желдаков.
У шелтері на чотирьох поверхах розміщено до 120 мешканців. Є 13 кімнат для родинного проживання, а також великі кімнати для групового розміщення — з перегородками та ширмами для приватності. Приміщення обладнані сучасними санвузлами, душовими, кухнями з індукційними плитами, холодильниками, пральними машинами, сушками.
«У нас є все необхідне: душові, окремі туалети для чоловіків і жінок, зона пральні, дитячий майданчик, місця для прогулянок. Ми дбаємо про побут і затишок. Самі мешканці допомагають прибирати, доглядати клумби, фарбували паркани, малювали персонажів з казок», — ділиться комендантка шелтеру Валентина Іванівна, яка теж є переселенкою з Лисичанська.
Проживання в шелтері частково безоплатне: оплату просять лише за комунальні послуги — 1500 грн з дорослого на місяць.
Шелтер приймає переселенців, які щойно евакуювалися. Вже є заявки від жителів Синельниківського району та Нікополя — регіонів Дніпропетровщини, що зараз під загрозою ворожих атак.
В окремій зоні шелтеру функціонує дитячий простір, яким опікується педагогиня Євгенія — переселенка з Бахмута. Вона розробляє комплексну програму розвитку для дітей різного віку: заняття з мовлення, математики, ліплення, малювання, театральні постановки, виховні години на теми безпеки, гендерної рівності, протидії булінгу.
(фото зі сторінки фонду “Сприяння та розвитку”)
«Наш простір — це місце, де дитина може не просто вчитися, а знову навчитися довіряти. Багато з них приїжджають із важким досвідом, замкнуті. Але поступово — через гру, творчу діяльність, — вони відкриваються. Багато хто бере участь у виставах і стає справжньою зіркою», — каже Євгенія.
(фото зі сторінки фонду “Сприяння та розвитку”)
Шелтер забезпечений всім необхідним: ноутбуки, планшети, настільні лампи, роздаткові матеріали для занять і набори для творчості. Усе це стало можливим завдяки підтримці Гуманітарної місії «Проліска», БФ «Сприяння та розвитку» та інших партнерських організацій.
Леонід Номерчук — військовий і поліцейський капелан, пастор церкви у Дніпрі. Уже понад рік його команда вивозить людей із небезпечних зон Донеччини та Дніпропетровщини. Починалося все з гуманітарної допомоги, але згодом стало зрозуміло: їжа не рятує, коли поруч падають снаряди.
«Раніше ми просто привозили їжу, але зрозуміли: люди залишаються — і гинуть. Тому почали евакуювати. Немає нічого дорожчого за життя», — каже Леонід.
Капеланська команда евакуює родини з дітьми, пенсіонерів, людей з хворобами. Іноді — в останню мить. Виїзди небезпечні, техніка — обмежена, дрони — постійна загроза. Але допомагає віра.
«Перед кожною поїздкою ми молимося. У нас броньована машина, є система РЕБ, але головний захист — Божа охорона», — пояснює капелан.
У Дніпрі Леонід і його команда облаштували шелтер — прихисток для евакуйованих. Тут до 50 людей можуть жити безплатно, маючи доступ до душових, кухні, гігієни, допомоги психолога. Найчастіше сюди потрапляють родини з Новопавлівки, Петропавлівки, Мирнограда.
«Ми побачили, в яких умовах ночують евакуйовані — холод, сирість, відсутність душу. І вирішили створити місце, де можна перепочити, відновитися і подумати, як жити далі», — пояснює Леонід.
Історії мешканців вражають. Катерина — тричі переселенка з Донеччини, яка на сьомому місяці вагітності, виїхала з сином і родиною вже з Петропавлівки, що на Дніпропетровщині.
«Перші прильоти вже були. Чекати чуда страшно. Хотілося б уже десь зупинитися, обжитися. Бо дому вже немає, області — теж», — зізнається жінка.
Евакуація з прифронтових сіл Дніпропетровщини є добровільною, однак варто не зволікати, якщо у вашому населеному пункті почастішали обстріли, дронові атаки або є ризик бойових дій. Усі охочі отримати допомогу з виїздом та подальшим розміщенням можуть звернутися до таких організацій:
Єдина гаряча лінія гуманітарної допомоги Дніпропетровщини 066 748 69 81
Гуманітарна місія «Проліска» – 0 800 888 888 (безплатно, з усіх операторів)
Агентство ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) – 0 800 307 711 (безкоштовна лінія підтримки)
Ці гарячі лінії працюють щодня. Вам нададуть інформацію про безпечні маршрути, допоможуть евакуюватися, а також запропонують варіанти тимчасового проживання.
Важливо памʼятати: якщо ви або ваші близькі перебуваєте у зоні бойових дій — не чекайте до останнього. Звертайтесь по допомогу завчасно. У кожному регіоні є гуманітарні штаби та координаційні центри, які працюють у партнерстві з міжнародними організаціями.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Волонтери, Головне, Україна Росія війна
