Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, пов’язаних назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.
Також у межах дерусифікації перейменували вулицю Миколи Добролюбова у Печерському районі Києва. Ініціатором перейменування став український письменник і літературознавець В’ячеслав Левицький, який запропонував вшанувати видатного білоруського митця як символ духовної близькості та культурного діалогу між Україною та Білоруссю.
Вулиця сформувалася у першій половині XX сторіччя в межах історичних місцевостей Звіринець і Бусове поле. Вона простягається від Звіринецької вулиці до Садово — Ботанічного провулку, з’єднуючись також із Новоселицькою вулицею. Спершу мала технічну назву — 270-та Нова. У 1944 році її перейменували на честь російського літературного критика та публіциста Миколи Добролюбова.
На думку експертів, його діяльність проходила переважно в росії та асоціюється з імперським культурним наративом. Тож, у 2023 році Київрада підтримала перейменування вулиці Добролюбова на честь письменника Володимира Короткевича.
Володимир Семенович Короткевич народився 26 листопада 1930 року в місті Орша, в родині інтелігентів. Його дитинство припало на буремні роки — війна, евакуація, втрата старшого брата. Але попри це, ще змалку він виявляв неабиякий хист до слова, малюнка й музики. У шість років писав вірші, а в підлітковому віці вже створював пригодницькі повісті.
Після війни родина повернулася до Орші, де Володимир завершив середню освіту. У 1949 році вступив до Київського університету, де вивчав філологію. Саме в Києві сформувався його світогляд — не лише як інтелектуала, а і як митця, що прагне осмислити історію через художнє слово. Після університету викладав у сільській школі на Київщині, а згодом — у рідному місті.
У 1950-х роках Володимир Короткевич остаточно обрав шлях білоруськомовного письменника. Його перші поетичні збірки з’явилися в середині десятиліття, але справжнє визнання прийшло з прозою — історичними романами, які поєднували глибоке знання минулого з емоційною силою художнього образу. Серед найвідоміших творів — «Дике полювання короля Стаха», «Колосся під серпом твоїм», «Чорний замок Ольшанський».
У 1960-х він переїхав до Мінська, де активно працював у театрі, на телебаченні, писав сценарії, перекладав, вів телепрограму «Спадчына». Вважається, що саме тоді його творчість досягла найбільшої глибини й розмаху. У цей період він створив свої найвідоміші історичні твори, активно співпрацював із театрами, телебаченням і кіностудією «Білорусьфільм», займався перекладами та брав участь у літературному й громадському житті республіки. Його творчі зв’язки охоплювали не лише білоруське середовище, а й українських і іноземних колег.
Особливе місце у творчості Короткевича займали Орша — місто його дитинства, де він часто зупинявся у сестри й працював над повістю «Дике полювання короля Стаха», — та Рогачів, де в родинному домі писав «Сиву легенду» і розпочинав роман «Колосся під серпом твоїм». Щоб глибше відчути дух білоруської землі, він подорожував країною, зокрема влітку 1963 року мандрував історичними містами разом із письменниками Якубом Брилем і Василем Колесником.
Після переїзду Володимир Короткевич зберіг тісні зв’язки з Україною: писав про Київ, перекладав українських авторів, товаришував із Романом Іваничуком, Іваном Драчем, писав про Лесю Українку, Шевченка, Франка. Його повість «Листя каштанів» і есе «Сон про те, що було» — справжні літературні листи любові до Києва.
За літературні здобутки Короткевич був нагороджений орденом Дружби народів, Літературної премії імені Івана Мележа (1983) за роман «Не можна забути» та Державної премії імені Якуба Коласа (1984, посмертно) за «Чорний замок Ольшанський».
Також письменник був частим учасником різних наукових експедицій, висловлювався на підтримку білоруської мови, активно захищав пам’ятки архітектури та природи.
Попри загальне визнання, деякі його твори — зокрема «Не можна забути» та «Леоніди не повернуться до Землі» — викликали критику, що болісно позначилося на самому авторові.
Помер Володимир Короткевич 25 липня 1984 року у Мінську. Йому було лише 53 роки…
14 квітня 2011 року в Києві, перед будівлею Посольства Республіки Білорусь на вулиці Михайла Коцюбинського, 5, встановили пам’ятник видатному письменнику.
Автори скульптурної композиції — знані білоруські митці: скульптори Костянтин Селіханов і Олег Варвашеня, а також архітектор Олександр Корбут. Образ письменника, втілений у бронзі, несе емоційну глибину та шляхетність духу.
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: Мінус Пушкін: на Троєщині з’явилася вулиця Соні Делоне.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
