45-й президент США Дональд Трамп прийшов до 47-го президентства під гаслами (крім усіх інших, звісна річ): «Якби я був президентом, ця війна не розпочалася б» і «Зупиню війну за 24 години». Мова про нашу війну, яку в країні-агресорці боязко, хоч і не без мимовільних самовикривальних ноток, називають «спеціальною воєнною операцією». Але після інавгурації, як люблять говорити нинішні користувачі соцмереж, щось пішло не так.
Трамп намагався загравати з Кремлем, схиляючи Путіна до big deal. Звична справа для бізнесмена, яка прийшов у політику – і безглузда у випадку взаємодії з інфікованим дугівщиною кадебешником. Та нинішній глава Білого дому принаймні спробував. Так, як умів. Спроби ці, як і очікувалося всіма, хто бачить трохи далі, ніж сторінки західних онлайн-ЗМІ (от хто зганьбився в нинішній історії навіть більше за Трампа), провалилися. І фактично Дональд Трамп прогнозовано опинився у глухому куті. Що ж далі?
А далі – почалося те, чого багато хто на тлі трампівсько-масківської післяінавгураційної ейфорії навіть не очікував. Своє слово взяв Конгрес, точніше, Сенат, тобто та його частина, яка формально і є верхньою, а фактично ключовою. Ключовою тому, що сенатори, на відміну від конгресменів / членів Палати представників, – це особлива каста в американському політикумі. Сенаторів усього сто, сенатори значно самодостатніші, на відміну від членів нижньої палати. Власне, саме Сенат є тим місцем, звідки політики виходять у справді велике політичне плавання – у президентські вибори. (Звісно, є й винятки на кшталт Трампа, які, втім, лише підтверджують правило.)
Так от, сенатор Ліндсі Ґрем, один із найвідвертіших антиросійських «яструбів» і класичний республіканець, зробив заяву про те, що пакет «драконівських» санкцій проти Росії – за те, що вона не погодилася на мирні переговори з Україною, ініційовані Заходом, не просто готовий, а його вже погодилися підтримати 82 члени верхньої палати. Нагадаю, що всього в Сенаті – 100 місць. Масштаб підтримки можете оцінити самостійно.
Інший сенатор, теж республіканець (причому тимчасовий президент Сенату, тобто лідер республіканців у верхній палаті Конгресу), Чак Ґрасслі, прямо заявив – досить дивитися на те, як Путін вбиває невинних людей, президенте Трамп, вживайте заходів! Як ми розуміємо, «Путін вбиває невинних людей» – це передусім про нинішні масовані ракетно-дронові атаки, але нас цікавить не перша частина цієї фрази, а друга. Тобто – тиск Конгресу на Білий дім. Що ж відбувається в американському парламенті?
А відбувається те, що зазвичай називають словом «імпічмент». Слово impeachment перекладається з англійської мови як «недовіра». Звісно, у нинішньому формальному смислі цей термін означає дещо інше – відсторонення посадовця, насамперед глави держави, від займаної посади за ті чи інші порушення. Але Трампа начебто ніхто відсторонювати не збирається. Формально.
Фактично ж ми бачимо, що відбувається саме відсторонення. Сенатори, які є справжніми республіканцями, представниками класичного політичного істеблішменту, а не радикалами-MAGAїстами, нагадали Білому дому, хто, вибачте за тавтологію, в домі господар. І що Сполучені Штати Америки – не диктатура, хай як би комусь цього хотілося, а демократія.
До речі, зверніть увагу на представника не законодавчої, а виконавчої гілки влади. Я про Марка Рубіо, який очолює Держдеп і не тільки. Він уже давно грає фактично на боці Сенату – звісно, витримуючи баланс на користь своєї частини американської влади, але всі його заяви щодо Росії вкладаються не у трампівську риторику, а в позицію республіканських сенаторів на кшталт Ліндсі Ґрема.
Тут можна багато й цікаво поговорити про те, що всі ми розуміємо, але поки що не чіпаємо. Що Трамп піде 2028-го, а на його місце прийде аж ніяк не нинішній віцепрезидент Джей Ді Венс, якого (ви теж це зауважили?) уже давненько не чути, а хтось значно доросліший. І йдеться зараз не про паспортний вік. До речі, й інший вискочка, Ілон Маск, останнім часом притих, зібравшись навіть закінчити зі своїми політичними екзерсисами. Втім, мова зараз не про Маска з Венсом.
І Трамп це відчуває, не може не відчувати. Усі його останні слова на тему російсько-української війни, якщо розібратися – виглядають так, ніби він виправдовується. Але перед ким йому виправдовуватися? Перед європейцями? Зеленським? Ні. Він виправдовується перед Сенатом. Перед його республіканською більшістю. Яка насправді ніколи й не була трампістською. Ми довгий час думали, що це Трамп використовує Республіканську партію для втілення в життя своїх амбіцій. До певної міри це так і було. Але зараз ми бачимо зворотний процес: як Сенат використовує Трампа.
І тому просто нікуди діватись. Бо у верхній, значно важливішій і впливовішій палаті Конгресу раптом що – він не матиме практично жодної підтримки. Саме тому 47-й президент Сполучених Штатів, як би йому не хотілося зіграти з «другом Владіміром» у big deal чи взагалі забути про війну в Україні та свої передвиборчі обіцянки – просто змушений діяти так, як хочуть серйозні представники «слонів» у Сенаті. Інакше – «недовіра» і справді може перетворитися на імпічмент.
А завершити свою коротку, скандальну і яскраву політичну кар’єру такою ганьбою навряд чи захочеться будь-кому. Особливо тому, про кого ще позавчора говорили, що він претендує мало не на Нобелівську премію миру. До речі, хтозна, може, Трамп її й отримає. Точніше, руки, які візьмуть цю премію, будуть руками президента США – але керуватимуть ними інші люди. Які нарешті вийшли на авансцену – і чітко пояснили, чого вони хочуть. І від Путіна теж.
