Loqal – новинний агрегатор Loqal
Політика

"Я хотіла щось віддати своєму селищу". Як підлітки із прикордонної Сумщини створили простір психоемоційної підтримки

"Я хотіла щось віддати своєму селищу". Як підлітки із прикордонної Сумщини створили простір психоемоційної підтримки
Українська правда • 1117 переглядів • 1 хв читання

17-річна Валерія Тимошенко із Сумщини з подругами Софією Фірсік та Емілією Цілуйко – яскраві представники спільноти GoGlobal "Покоління Перемоги".

Це молодь, яка попри воєнний час – обстріли, стрес, навантаження – прагне бути корисною своїй громаді та Україні. Дівчата впевнені: маленьке селище – не вирок, успішним можна стати і в ньому. Вони підтвердили це своїм прикладом, організувавши у 2024 році у рідній Свесі на Сумщині кімнату психоемоційної підтримки.

У ній проводяться заняття, тренінги, воркшопи для дітей, молоді та дорослих. Кімната пережила евакуацію, повернення, оновлення роботи і продовжує функціонувати досі.

"Для мене Свеса – це мій дім. Поки я там жила, я намагалась все зробити для того, щоб про неї дізналися. Залишити там щось, щоб потім нагадувало про мене. Щоб я приїжджала і бачила: це зробила я. Значить, я прожила тут не просто так, щось я віддала від себе своєму селищу", – ділиться своєю мотивацією Валерія Тимошенко, яка сьогодні навчається на юриста-міжнародника у Державному податковому університеті в Ірпені.

Підтримайте проєкт Валерії, Софії та Емілії своїми донатами. А також – проєкти інших підлітків зі спільноти "Покоління Перемоги".

Все почалося восени 2023 року, коли троє подруг потрапили на другий Catch-Up Camp у Синевирі, який освітня фундація організовувала для учнів 5-11 класів. Catch-up – це програма з надолуження освітніх втрат, що виникли в українських дітей через війну.

Крім навчання, діти грають в інтелектуальні ігри, спілкуються, вчаться робити презентації своїх ідей. Одним із завдань було презентувати свою громаду. Також була можливість розповісти ідею розвитку громади директорці GoGlobal Тетяні Ковризі і отримати підтримку для її втілення.

Дівчина скористалася нагодою, а з ідеєю допомогла мама.

"Ми обговорювали багато варіантів, а потім мама каже: у нас прикордонна громада, давай організуємо щось типу ресурсної кімнати. І коли ми вже обговорювали ідеї з Тетяною, я прямо побачила, як у неї від цієї ідеї загоряються очі, з'являється такий вогник, іскорка. І думаю: це воно", – ділиться спогадами дівчина.

Презентували свої ідеї дівчата втрьох, пізніше разом і розвивали цей проєкт. На реалізацію ідеї пішло пів року – з лютого по червень 2024 року

Дівчатам активно допомагала місцева влада. Під ідею дівчат вона виділила кімнату у центрі культури і дозвілля.

Місцева влада також допомогла залучити до проєкту профільних фахівців – двох психологинь, які допомагали фаховими порадами.

"Коли ми відкрилися, психологи зі шкіл були у захваті: від тих матеріалів і форматів, які у нас були. Вони так і говорили: ми мріяли про це, нам для роботи це просто супер", – ділиться враженнями Валерія.

У кімнаті передбачені різні формати роботи – арт-терапії, тренінги, заняття – для різних вікових груп: дітей, молоді, дорослих.

"Маленькі діти, могли, наприклад, малювати у пісочних планшетах. Були заходи для молоді, також – для працівників соціальної сфери, робітників будинку культури. Тобто ми намагалися підтримати всі сфери населення, які працюють з людьми, яким потрібна допомога", – перелічує Валерія.

Родзинкою кімнати стала бульбашкова колона – вона наповнена водою і з підсвіткою та музичним супроводом і сприяє розслабленню та заспокоєнню нервової системи.

"Ми замовили найбільшу, яку могли. Колона стоїть в окремій кімнаті, де можна зачинитися, посидіти на пуфіку, подумати. Колір колони і музику налаштувати під себе. Це таке розвантаження, коли від звуків води і музики, тобі стає спокійніше", – пояснює дівчина.

Втім, вже у серпні кімнату довелося евакуювати з селища. Валерії з родиною теж довелося виїхати. Напередодні Дня незалежності, 22 серпня, Свеса потрапила під сильний обстріл.

"У нас загалом було більш-менш спокійно. Ми звикли, що коли-не-коли шахед ввечері політає, або ми чуємо звуки артилерії десь на прикордонні. Але того разу все було інакше. Ми з подругою були в лісі, і тут я чую звук над собою. Підіймаю голову і бачу, як КАБ летить просто над нами. А потім як бахнуло, і ще раз – дуже поруч", – пригадує Валерія.

Обстріли продовжились ввечері того ж дня і вночі. І наступної ночі. Так було ухвалене рішення про евакуацію. Все, що можна було вивезти з кімнати психоемоційної підтримки, Наталя Тимошенко вивезла спочатку у Шостку, а згодом перевезла у сусіднє село Орлівку. Втім, довелося залишити бульбашкову колону – транспортувати її в тих умовах було неможливо.

Згодом постало питання про долю кімнати. Одним із варіантів було перенести її до Ірпеня, де навчалась Валерія і продовжити її роботу в новому місті. Однак, автори проєкту були проти.

"Я не хотіла забирати кімнату зі свого селища. Я розуміла, що більше такої можливості для Свеси виграти подібний грант не буде. Тим більше, що це – прикордонна громада, і після таких обстрілів, які ми тоді пережили, навряд чи хтось захоче щось тут іще реалізовувати", – пояснює свої мотиви Валерія.

Кімнату повернули назад у Свесу, і вона продовжує працювати. У просторі вводяться нові напрямки, наприклад, тренінги для сімей загиблих військових та тих, чиї рідні перебувають в полоні.

"Зараз там працює Олександра, яка навчається на психолога, вона дуже натхненна і мотивована. І я дуже тішуся тим, що нашій молоді доступні нові техніки, адже те, що вона вивчила, вона приносить у простір. Що у молоді є можливість ходити на різні тренінги, ворк-шопи, терапію саме до молодої людини, де різниця у віці не така велика. Для них ця людина стає вже не вчителем, як у школі, а ментором, з якого можна брати приклад, надихатися", – каже Валерія.

Історія кімнати психоемоційної підтримки у Свесі – це яскравий приклад того, як молодь може змінювати життя прикордонних громад навіть у найскладніших умовах. Валерія, Софія та Емілія довели, що для справжніх змін не потрібно чекати кращих часів чи більших можливостей – достатньо мати ідею, наполегливість та підтримку однодумців. Їхній проєкт став не просто місцем допомоги для свесян, а символом стійкості та незламності українського прикордоння.

1117