17-річна Валерія Тимошенко із Сумщини з подругами Софією Фірсік та Емілією Цілуйко – яскраві представники спільноти GoGlobal "Покоління Перемоги".
Це молодь, яка попри воєнний час – обстріли, стрес, навантаження – прагне бути корисною своїй громаді та Україні. Дівчата впевнені: маленьке селище – не вирок, успішним можна стати і в ньому. Вони підтвердили це своїм прикладом, організувавши у 2024 році у рідній Свесі на Сумщині кімнату психоемоційної підтримки.
У ній проводяться заняття, тренінги, воркшопи для дітей, молоді та дорослих. Кімната пережила евакуацію, повернення, оновлення роботи і продовжує функціонувати досі.
"Для мене Свеса – це мій дім. Поки я там жила, я намагалась все зробити для того, щоб про неї дізналися. Залишити там щось, щоб потім нагадувало про мене. Щоб я приїжджала і бачила: це зробила я. Значить, я прожила тут не просто так, щось я віддала від себе своєму селищу", – ділиться своєю мотивацією Валерія Тимошенко, яка сьогодні навчається на юриста-міжнародника у Державному податковому університеті в Ірпені.
Підтримайте проєкт Валерії, Софії та Емілії своїми донатами. А також – проєкти інших підлітків зі спільноти "Покоління Перемоги".
Все почалося восени 2023 року, коли троє подруг потрапили на другий Catch-Up Camp у Синевирі, який освітня фундація організовувала для учнів 5-11 класів. Catch-up – це програма з надолуження освітніх втрат, що виникли в українських дітей через війну.
Крім навчання, діти грають в інтелектуальні ігри, спілкуються, вчаться робити презентації своїх ідей. Одним із завдань було презентувати свою громаду. Також була можливість розповісти ідею розвитку громади директорці GoGlobal Тетяні Ковризі і отримати підтримку для її втілення.
Дівчина скористалася нагодою, а з ідеєю допомогла мама.
"Ми обговорювали багато варіантів, а потім мама каже: у нас прикордонна громада, давай організуємо щось типу ресурсної кімнати. І коли ми вже обговорювали ідеї з Тетяною, я прямо побачила, як у неї від цієї ідеї загоряються очі, з'являється такий вогник, іскорка. І думаю: це воно", – ділиться спогадами дівчина.
Презентували свої ідеї дівчата втрьох, пізніше разом і розвивали цей проєкт. На реалізацію ідеї пішло пів року – з лютого по червень 2024 року
Дівчатам активно допомагала місцева влада. Під ідею дівчат вона виділила кімнату у центрі культури і дозвілля.
Місцева влада також допомогла залучити до проєкту профільних фахівців – двох психологинь, які допомагали фаховими порадами.
"Коли ми відкрилися, психологи зі шкіл були у захваті: від тих матеріалів і форматів, які у нас були. Вони так і говорили: ми мріяли про це, нам для роботи це просто супер", – ділиться враженнями Валерія.
У кімнаті передбачені різні формати роботи – арт-терапії, тренінги, заняття – для різних вікових груп: дітей, молоді, дорослих.
"Маленькі діти, могли, наприклад, малювати у пісочних планшетах. Були заходи для молоді, також – для працівників соціальної сфери, робітників будинку культури. Тобто ми намагалися підтримати всі сфери населення, які працюють з людьми, яким потрібна допомога", – перелічує Валерія.
Родзинкою кімнати стала бульбашкова колона – вона наповнена водою і з підсвіткою та музичним супроводом і сприяє розслабленню та заспокоєнню нервової системи.
"Ми замовили найбільшу, яку могли. Колона стоїть в окремій кімнаті, де можна зачинитися, посидіти на пуфіку, подумати. Колір колони і музику налаштувати під себе. Це таке розвантаження, коли від звуків води і музики, тобі стає спокійніше", – пояснює дівчина.
Втім, вже у серпні кімнату довелося евакуювати з селища. Валерії з родиною теж довелося виїхати. Напередодні Дня незалежності, 22 серпня, Свеса потрапила під сильний обстріл.
"У нас загалом було більш-менш спокійно. Ми звикли, що коли-не-коли шахед ввечері політає, або ми чуємо звуки артилерії десь на прикордонні. Але того разу все було інакше. Ми з подругою були в лісі, і тут я чую звук над собою. Підіймаю голову і бачу, як КАБ летить просто над нами. А потім як бахнуло, і ще раз – дуже поруч", – пригадує Валерія.
Обстріли продовжились ввечері того ж дня і вночі. І наступної ночі. Так було ухвалене рішення про евакуацію. Все, що можна було вивезти з кімнати психоемоційної підтримки, Наталя Тимошенко вивезла спочатку у Шостку, а згодом перевезла у сусіднє село Орлівку. Втім, довелося залишити бульбашкову колону – транспортувати її в тих умовах було неможливо.
Згодом постало питання про долю кімнати. Одним із варіантів було перенести її до Ірпеня, де навчалась Валерія і продовжити її роботу в новому місті. Однак, автори проєкту були проти.
"Я не хотіла забирати кімнату зі свого селища. Я розуміла, що більше такої можливості для Свеси виграти подібний грант не буде. Тим більше, що це – прикордонна громада, і після таких обстрілів, які ми тоді пережили, навряд чи хтось захоче щось тут іще реалізовувати", – пояснює свої мотиви Валерія.
Кімнату повернули назад у Свесу, і вона продовжує працювати. У просторі вводяться нові напрямки, наприклад, тренінги для сімей загиблих військових та тих, чиї рідні перебувають в полоні.
"Зараз там працює Олександра, яка навчається на психолога, вона дуже натхненна і мотивована. І я дуже тішуся тим, що нашій молоді доступні нові техніки, адже те, що вона вивчила, вона приносить у простір. Що у молоді є можливість ходити на різні тренінги, ворк-шопи, терапію саме до молодої людини, де різниця у віці не така велика. Для них ця людина стає вже не вчителем, як у школі, а ментором, з якого можна брати приклад, надихатися", – каже Валерія.
Історія кімнати психоемоційної підтримки у Свесі – це яскравий приклад того, як молодь може змінювати життя прикордонних громад навіть у найскладніших умовах. Валерія, Софія та Емілія довели, що для справжніх змін не потрібно чекати кращих часів чи більших можливостей – достатньо мати ідею, наполегливість та підтримку однодумців. Їхній проєкт став не просто місцем допомоги для свесян, а символом стійкості та незламності українського прикордоння.
