Рік і дев’ять місяців триває війна в Секторі Гази, що почалася з жорстокої атаки ХАМАС на Ізраїль, і кінця їй не видно. Переговори про припинення вогню, які за сприяння посередників та участі американців велись у Досі, вкотре було зірвано. Перспектива досягнення хоч якоїсь угоди залишається туманною. Палестинське населення Сектора переживає гуманітарну катастрофу, міжнародна спільнота посилює тиск на Ізраїль, уряд якого сповнений рішучості збільшити інтенсивність бойових дій. Спробуймо послідовно розібратися, що відбувається в зоні конфлікту й навколо неї.

Під час останнього раунду переговорів сторони не змогли домовитися щодо цілої низки пунктів. Суперечності стосуються кількості засуджених палестинських терористів, яких Ізраїль зобов’язується випустити з в’язниць в обмін на звільнення заручників, графіка відведення ізраїльських військ із території Сектора Гази й деяких інших питань. Однак, здається, жоден із них не є справді принциповим.

Насправді нерозв’язною суперечністю залишається перспектива відновлення бойових дій після перемир’я. Рамку гіпотетичної угоди, яку обговорювали з весни, задав спецпредставник американського президента Дональда Трампа на Близькому Сході Стів Віткофф. Вона передбачала двомісячний режим припинення вогню, після закінчення якого останні заручники мають повернутися до своїх родин. Нагадаємо, що формально в руках терористів перебуває майже пів сотні заручників, але, як уважається, в живих із них залишилося тільки 20 (можливо, 21). За повернення тіл загиблих терористи також вимагають звільнення своїх соратників. Та головне — для ХАМАС принциповим було отримати гарантії того, що бойові дії після цього не спалахнуть із новою силою. Досвід початку року підказує, що Ізраїль не відмовиться від спокуси не просто відновити бойові дії, а й обрушити на Сектор іще більшу вогневу міць. Водночас у разі виконання угоди про тимчасове припинення вогню в терористів не залишиться заручників, які за поточної ситуації з інструмента політичного торгу перетворилися на живий щит.

Ізраїль зі свого боку готовий дати можливість керівництву ХАМАС безпечно залишити Сектор Гази. Під час Ліванської війни 1982 року схожий досвід був. Тоді, взявши в облогу Західний Бейрут, де була розташована штаб-квартира Організації визволення Палестини, Ізраїль дозволив Ясіру Арафату та його бойовикам евакуюватися. Однак тоді палестинські сили вже були змушені діяти з еміграції й просто змінили одну країну на іншу. Нині ж ХАМАС, який майже двадцять років є де-факто владою в Секторі Гази, не готовий відмовлятися від свого політичного майбутнього.

Узимку, під час попереднього перемир’я, терористи влаштовували жорстоке шоу з кожного епізоду повернення заручників. У очах багатьох палестинців операція «Потоп аль-Акса», як вони називають криваву атаку 7 жовтня, залишається найефективнішою антиізраїльською акцією, яку коли-небудь проводив «спротив окупації». Попри страждання, на які ХАМАС обрік населення Сектора своєю вилазкою, організація зберігає високі шанси здобути більшість на гіпотетичних палестинських виборах. Навіть тимчасова гарантія персональної безпеки для керівництва не може змусити їх відмовитися від влади в обмін на вигнання, забуття та, з великою ймовірністю, відстрочену помсту ізраїльських спецслужб.

Після безрезультатного завершення останнього витка переговірного процесу США зі свого боку озвучили остаточну пропозицію: більше жодних поетапних угод, тільки повне врегулювання. Загальні контури, окреслені Стівом Віткоффом, виглядають як ультиматум ХАМАС: відпустити всіх заручників і скласти зброю. Терористи передбачувано відмовилися. Згідно з їхньою заявою, «зброю спротиву» не буде складено до створення палестинської держави, й жодні переговори з Ізраїлем неможливі до поліпшення гуманітарної ситуації в Газі.

За інформацією більшості спостерігачів, становище цивільного населення останніми тижнями стало справді катастрофічним. Після поновлення бойових дій навесні Ізраїль спочатку взагалі заборонив, а потім значно обмежив постачання продовольства. Це пояснювалося неефективністю створеної міжнародними організаціями системи розподілу гуманітарної допомоги. Як стверджує ізраїльська сторона, продукти, паливо та інші ресурси потрапляли під контроль ХАМАС, що зміцнювало організацію, давало їй змогу вербувати нових бойовиків і продовжувати війну. Мабуть, небезпідставними можуть бути підозри, що прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу задовольняв у такий спосіб запит частини суспільства на помсту. Річ, звісно, не в кровожерливості глави ізраїльського уряду, однак йому необхідно зберігати підтримку ультраправих союзників із коаліції, які залишилися незадоволені самим фактом зимового перемир’я.

За підтримки американських партнерів Ізраїль створив новий механізм розподілу допомоги — Гуманітарний фонд Гази. Крім задекларованого завдання контролювати процес і позбавити ХАМАС годівниці, фонд підпорядковувався військово-політичним інтересам ізраїльського уряду. Нечисленні пункти роздачі допомоги, що відкрилися, були розташовані в південній частині Сектора й мали створити передумови для переміщення цивільного населення з півночі, де планувалося інтенсифікувати бойові дії.

Відсутність релевантного досвіду, пріоритет військових інтересів над гуманітарними й цілковита зневага до життя мешканців Сектора перетворили нову систему на нескінченний кривавий жах. Палестинці, змушені долати значні відстані до нечисленних відкритих після кількох місяців продуктової блокади пунктів роздачі допомоги, були не в змозі дотримуватися встановлених правил безпеки. Величезні скупчення збуджених і неконтрольованих людей, зокрема в нічні години, ізраїльська армія неодноразово розцінювала як такі, що становлять загрозу, й розстрілювала. Сотні палестинців загинули протягом останніх місяців у спробах отримати продуктовий пайок. Гуманітарні організації почали повідомляти про смерті від голоду. Тиск міжнародної спільноти на Ізраїль зріс.

Символічне визнання Палестини, анонсоване Францією, Канадою та — якщо гуманітарна ситуація не покращиться докорінно — Великою Британією, звісно, нічого не змінить «на землі». Та очевидно, що розуміння дій Ізраїлю стрімко зменшується навіть із боку суспільств і урядів, які підтримали єврейську державу після терористичної атаки 7 жовтня. Навіть Дональд Трамп неодноразово заявляв про необхідність «нагодувати людей у Газі» як про свій пріоритет (хоча Стів Віткофф після візиту до Сектора й заперечує факт голоду).

Не можна сказати, щоб Тель-Авів не вживав жодних зусиль для поліпшення ситуації. Обсяги допомоги, яку роздає Гуманітарний фонд, збільшилися. Нині розглядається можливість побудови мережі розподілу продуктів і предметів першої необхідності з опорою на місцевих торговців, не пов’язаних із ХАМАС, які пройшли перевірку на безпеку. Незрозуміло, однак, у який спосіб планується забезпечити контроль над розповсюдженням і захист усіх залучених до процесу від терористів. Вочевидь, цю схему придумано саме для того, щоб як ізраїльські військовослужбовці, так і міжнародні гуманітарні структури не були залучені до процесу. Однак у Секторі, крім Армії оборони Ізраїлю та ХАМАС із його союзниками, практично немає дієздатних акторів. Терористи спробують установити контроль над таким важливим ресурсом, як розподіл допомоги. Тель-Авіву доведеться або відмовитися від ідеї, або заплющити очі на те, що частина допомоги й далі потраплятиме до ХАМАС, тим самим визнавши даремність усіх жертв і страждань, на які були приречені палестинці внаслідок спроб змінити ситуацію.

Щоправда, варто згадати про проведення у Східному Рафасі експерименту з підтримкою альтернативної ХАМАС групи «Народні сили», яка намагається контролювати ситуацію «на землі». За словами її командира Абу Шабаба, загін з’явився у відповідь на розграбування гуманітарної допомоги, контролює нині кілька міських кварталів, де під його охороною налагоджено мирне життя, й має амбіцію поширити цей досвід на весь Сектор. Угруповання мало кілька зіткнень із ХАМАС. Ізраїль негласно підтримує «Народні сили», зокрема озброєнням. Хоча наразі рано говорити про те, наскільки перспективною може виявитися ця модель і чи не приречені «Народні сили» на тавро «колабораціоністів», яке позбавить їх політичного майбутнього.

Після провалу переговорів ізраїльські плани на найближче майбутнє не передбачають жодної палестинської політичної суб’єктності. Заручившись підтримкою Вашингтона, Тель-Авів уже розширює зону бойових дій у Секторі.

Із фото у світових ЗМІ може скластися враження, що всю Газу перетворено на гори бетонного кришива, за винятком кількох пустирів, де в наметах тулиться населення. Для значної частини території Сектора це так і є, однак дотепер є й густонаселені житлові квартали, які не зазнали інтенсивних бомбардувань і куди ізраїльська армія не заходила. Почасти це було продиктовано припущеннями щодо місцезнаходження заручників, почасти — стратегією встановлення поетапного контролю над територією без ретельної «зачистки», що супроводжується численними жертвами.

Тепер на засіданні уряду звучить словосполучення «повна окупація». Його не варто розуміти як декларацію наміру інкорпорувати Газу в ізраїльську державу й анексувати її, попередньо вигнавши палестинців. Деякі ультраправі політики озвучують такі мрії, однак прем’єр-міністр Ізраїлю — прагматик. Ідеться про те, що для ізраїльської армії більше не буде «червоних ліній», продиктованих політичними чи гуманітарними міркуваннями.

Сумнівно, однак, що це дасть змогу Ізраїлю здобути «остаточну перемогу» над ХАМАС. Принаймні армійське керівництво ставиться до плану захоплення всієї території Сектора скептично. Емоцію ж, що домінує серед родин заручників, які ще залишаються в руках терористів, окрім як розпачем і не назвеш.

В ізраїльському гімні «Атиква» є слова «Ще не вмерла надія». Сьогодні навіть найбільшим оптимістам важко уявити собі, як у короткостроковій перспективі може виглядати благополучне вирішення кризи в Газі.