За останні два місяці українській армії довелося не лише стримувати росіян на Покровському, Краматорському та Сумському напрямках, де відбуваються найактивніші бої, а й поступово входити в епоху змін. 

У Сил безпілотних систем – новий і позасистемний, якщо так можна сказати, очільник. В Об'єднаних силах – перший за три місяці командувач. А на фронтах – захід новостворених корпусів на свої смуги відповідальності.

Як ці зміни виглядають зсередини, чим вони супроводжуються та про що свідчать – читайте в новому тексті "Української правди".

Спостереження 1. Попри величезну хвилю критики через заміну Вадима Сухаревського на Роберта Бровді з позивним "Мадяр", у команді головнокомандувача й у Силах безпілотних систем покладають на нього великі сподівання. Дехто навіть називає його "останньою надією".

Звільнення першого командувача Сил безпілотних систем Вадима Сухаревського на початку червня викликало десятки, якщо не сотні обурливих відгуків у соцмережах. 

Як діючі військові, так і цивільні критикували головкома за те, що з посади зняли людину з вищою військовою освітою, полковника і врешті-решт легенду російсько-української війни. І за те, що на його місце призначили колишнього бізнесмена без профільної освіти, але з успішним досвідом масштабування крихітного підрозділу територіальної оборони до окремої ефективної бригади ЗСУ "Птахи Мадяра". 

Обидва командувачі, попри відмінності в статусах, поглядах і підходах до роботи – своєрідний експеримент у Силах оборони, як і створення самих Сил безпілотних систем (СБС).

Сухаревський у свої 39 років (нині йому 40) став наймолодшим у команді Сирського, і зрештою місця йому там так і не знайшлось. Найяскравіше про це свідчить замикання на Сухопутних військах топових підрозділів БПЛА, що об'єдналися в "Лінію дронів" і, по суті, могли стати ядром усіх СБС.

Так у Сухаревського залишилися підрозділи глибинних уражень, які працювали й розвивалися і без його участі, а також пошук рішень, як боротися з "Шахедами". 

Прихильники Сухаревського запевняють, що в нього не було місця для маневру. Мовляв, йому не давали працювати, зокрема взяти під опіку підрозділи БПЛА десантників, морської піхоти тощо. Інші, серед яких двоє співрозмовників УП у Силах безпілотних систем і команді головкома, переконують, що річ була в іншому.

"Був наратив, що Сирський не дає Сухаревському працювати, але це неправда. Офіс президента його побачив: о, медійний чувак, їб*в-воював. Його призначили, але він не був готовий для цієї посади. Він не мав достатнього управлінського досвіду, спроможності виходити за згідно-відповідно, додаткового бюджету. 

Сухаревський – це прецедент, який показував, що в нашій армії є нова генерація, але в той же час це погане HR-рішення", – ділиться з УП своїми роздумами співрозмовник у СБС.

"Коли Сухаревського призначили, у нього був величезний карт-бланш: він міг ходити до президента, але він не хотів. Він не хотів нічого робити, сидів на кальяні й думав, іти йому до Сирського поговорити чи ні", – обурюється в розмові з УП офіцер з команди головкома.

Навіть один із прихильників Сухаревського, спілкуючись із УП, визнав, що перший рік роботи Сил безпілотних систем був втратою часу. Дуже дорогого часу. 

Експериментальність у призначенні другого командувача СБС, 49-річного Роберта Бровді з позивним "Мадяр", полягала в тому, що армія вперше зробила ставку на майже цивільну людину. На генеральську посаду, до якої військові йдуть років зо 20, прийшов майор із 4-річним досвідом служби. 

"Армія нарешті почала хвалити талановитих дітей. Іде еволюція військової верхівки", – описав це призначення один із наших співрозмовників, пояснюючи, що воно є наслідком конкретних видимих заслуг Мадяра у сфері БПЛА.

На фронті "Птахи Мадяра" славляться високим показником уражень, за рейтингом Є-балів (бали за ураження ворожої техніки та особового складу, які можна обміняти на дрони), і водночас доволі прохолодною взаємодією з суміжними підрозділами. З журналістами, до речі, як "Птахи", так і сам Мадяр, не працюють.

Усередині, наскільки відомо УП, "Птахи Мадяра" – це практично досконало організований і забезпечений підрозділ. Усі функції – від розселення особового складу до підготовки позицій та роботи на цих позиціях – поділені між різними людьми. Єдине, за що має переживати, наприклад, пілот FPV, це щоб його дрон влучив у ціль.

"По-перше, Мадяр надзвичайно ефективний менеджер, десь відсотків 60–70 свого часу він приділяє забезпеченню своїх підрозділів. По-друге, у ньому мінімум воєнщини, на відміну від Сухаревського. Він ніколи не буде бикувати. По-третє, він завжди бере на себе відповідальність. 

На нещодавній ставці в нього питають: "Скільки ти готовий дати екіпажів під задачу N?" Він каже: "Кілька сотень". Це взагалі непідйомна цифра для будь-якої бригади, а він бере і робить. Він красавчик", – розповідає УП офіцер із команди головкома.

З приходом на посаду командувача Сил безпілотних систем Мадяр одразу ж приєднав до СБС "Лінію дронів", а також, як дізналася УП, перейняв на себе відповідальність за всі етапи роботи своїх підрозділів – від підготовки до бойового застосування, введення інновацій тощо. Від цього, наприклад, через відсутність спроможностей, раніше відмовився Сухаревський.

Також на сторінці Командування Сил безпілотних систем тепер щодня публікується звіт по сумарних уражених цілях. Хоча деякі військові в розмовах з УП і зазначають, що 100–200 вбитих російських військових за добу від понад десятитисячного угруповання СБС – це небагато, приблизно 1/10 добових уражень всіх Сил оборони, про які звітує Генштаб.

"Коли Роберт прийшов, він одразу спитав: "Що вам треба?". Він розуміється на тому, що таке менеджмент, забезпечення – за Сухаревського ми такого не відчували. 

Плюс у Роберта підхід "якщо я не рахую, я не контролюю". І це дуже правильно: зараз перемагає той, хто рахує, хто має підтверджені ураження. Він має чітку формулу – скільки живої сили противника ми маємо знищити", – розповідає згаданий вище співрозмовник УП у Силах безпілотних систем.

"Ми дуже тісно спілкувалися і працювали з Робертом завдяки проєкту "Лінія дронів", тому новину про його призначення я прийняв з радістю. Знаю його як фахову порядну людину, сповнену ентузіазму та розуміння своєї справи. Упевнений, що він зможе якісно змінити Сили безпілотних систем", – додає в розмові з УП Дмитро Олексюк, командир полку "Фенікс" Державної прикордонної служби.

Спостереження 2. Переміщення Драпатого з посади командувача Сухопутних військ на командувача Об'єднаних сил є радше позитивним рішенням, ніж негативним.

Попри те, що повноваження Драпатого, який має репутацію грамотного й людяного командира, тепер суттєво вужчі, його переміщення на фронт співрозмовники УП називають "правильним кроком".

Річ у тім, що донедавна Драпатий обіймав одразу дві, абсолютно різні й відповідальні посади – командувача Сухопутних військ і командувача оперативно-стратегічного угруповання військ "Хортиця". Перша передбачала занурення та контроль над процесами мобілізації, підготовки, пошуку технологічних рішень тощо великої частини війська. Друга – командування найбільш активною ділянкою фронту. 

"Драпатому треба було зібрати дві команди – на обидві структури, які б реалізовували його бачення трансформації Сухопутних військ, без ручного управління, і рухалися з ним в одному темпі в ОСУВ. А це вдалося не відразу. Тож у більшість процесів він вникав, як то кажуть, "до мишей" – щоб самостійно генерувати рішення проблемних питань", – пояснює УП співрозмовник, який добре ознайомлений із роботою Драпатого.

"Неможливо одночасно займатися "Хортицею" і керувати такою структурою, як Сухопутні війська. Це не витягне жодна людина", – підтверджує в розмові з УП на умовах анонімності один із бригадних генералів.

Водночас він додає, що Генштаб і головком продовжують втручатися в більшість управлінських рішень на фронті. Про це УП писала в червні. Тож чи буде суттєвий ефект від призначення Драпатого на командувача Об'єднаних Сил – питання відкрите. 

За останні тижні, наскільки відомо "Українській правді", він провів кілька поїздок на фронт, зокрема до тих підрозділів, які масштабуються до корпусів. Вагомою перевагою Драпатого над більшістю генералів "старої школи" є розуміння сучасної війни, зокрема ключової ролі в ній безпілотників. 

Технічно під його керівництвом залишаються ті ж самі напрямки: Харківщина, Луганщина, Донеччина. Це зона найбільш інтенсивних бойових дій, а Донеччина все ще є головним напрямком російського наступу.

На місце Драпатого в Сухопутці місяць тому призначили Геннадія Шаповалова. За свою військову кар'єру він командував 59-ткою (до речі, це бригада, де служили Сухаревський і Мадяр), оперативним командуванням "Південь", а також займався координацією військової допомоги від партнерів.

У нещодавньому зверненні Шаповалов доволі розмито описав свої пріоритети на посаді: генерація військ, вдосконалення бойової підготовки, розвиток усіх складових Сухопутних військ, особливо БПЛА. Співрозмовник УП у Генштабі описує його як "хорошого виконавця, який не буде ставити зайвих запитань".

Спостереження 3. Захід новосформованих корпусів на фронт приносить більше хаосу в управлінні, ніж полегшення.

У червні 2025-го корпусна реформа Сирського почала поступово "заходити" на фронт. На деяких напрямках уже зникли або зникають такі органи тимчасового управління, як тактичні групи (ТГРи) та оперативно-тактичні угруповання (ОТУ). Замість них фронтом починають керувати постійні, але, щоправда, слабкі новостворені корпуси.

Наразі УП відомо про початок роботи двох нових корпусів на Донеччині. 

19-ий корпус, яким командує Олександр Бакулін, зайшов у район Торецька та Костянтинівки – навколо останньої все більше стискається напівкільце. 

20-ий корпус, який очолив танкіст Максим Кітугін, зайшов південніше від Покровська, на Новопавлівський напрямок, де росіяни тягнуться до Дніпропетровщини.

7-ий корпус ДШВ, яким командує десантник Євген Ласійчук, найближчим часом займе свою смугу на найтяжчому, Покровському напрямку.

ОТУ "Луганськ" та ОТУ "Донецьк" розпадаються як оперативно-тактичні угруповання та продовжать працювати як 11-ий і 9-ий корпуси відповідно. 11-ий – на напрямку Часового Яру та Сіверська. 9-ий – на Покровському напрямку.

ОТУ "Харків" та ОТУ "Старобільськ" поки що продовжать працювати в старому форматі.

Високопоставлений співрозмовник УП в одному з новостворених корпусів, не добираючи слів, назвав поточний стан справ "повною сракою", а ОТУ, в якого вони перебирають складну ділянку, "сборищем брехунів". Відгуки ОТУ щодо співпраці з цим новоствореним корпусом – такі ж емоційні та критичні. 

Новостворені корпуси переймають управління на тих ділянках, де, мовою військових, вже відбувається "люта пи*дячка". Зупинити її виснаженими бригадами без додаткових ресурсів – важко або й неможливо.

Більшість бригад, якими командуватимуть корпуси – не "рідні", тобто не ті, що входять у сам корпус, оскільки перетасовувати весь фронт наразі немає змоги. Це не критично, а очікувано, просто фіксуємо як факт.

Корпусний набір військ – дронщики, розвідники, інженери тощо – доводиться вишкрібати по залишках у самих бригадах. Особливо гостро стоїть питання з дронщиками, адже всі найсильніші пілоти уже мають місце служби або ж переводяться в підрозділи "Лінії дронів". Поповнення через мобілізацію – мінімальне. 

Ось як описує реалії роботи корпусу наш співрозмовник:

"З 11 бригад, які стоять у смузі, наших (тих, які входять у склад корпусу – УП) – 3. У корпусному відділі вогневої підтримки тільки половина безпосередньо артилеристи, решта – замполіти, зампотєхі, топографи. Я особисто сідав і вчив людей працювати з "Кропивою". Окрім набору некомпетентних людей, є ще проблема з продажем посад.

Інший момент – знаєте, з чого ми маємо сформувати корпусний батальйон БПЛА? Зі стрілецького батальйону однієї з бригад. Як ви думаєте, коли вони почнуть нормально літати?".

Відчутної допомоги від таких корпусів для комбригів, які в основному реалізують усі бойові задачі, принаймні на початковому етапі не буде. А цей початковий етап збігається з інтенсивним російським наступом по всій Донеччині.

"Я говорив з одним із комбригів у нашій смузі, кажу: "Чи є різниця, ми чи N корпус?". Він каже: "Та нема – що ви нічого не можете, що вони". І це правда. Якби у нас був свій полк безпілотних систем або резерв людей, які от зараз БЗВП проходять, і яким ми можемо керувати, тоді ми б могли щось робити. А так: як комбриг усе робив сам, так він сам робити і буде", – додає інший співрозмовник в одному з ОТУ.

Найдивнішим фактом є те, що корпусна реформа, яка мала скоротити кількість тимчасових органів управління на фронті, породила ще один такий орган. Тобто формально їхня кількість таки зменшилася – зникли ТГРи і частина ОТУ, але додалася нова, ймовірно, недоцільна "прокладка" під назвою "угруповання військ" (УВ).

Угруповання військ будуть такими собі філіалами оперативних командувань на фронті й опікуватимуться там своїми корпусами. Наприклад, ОК "Схід", куди, до речі, після звільнення з СБС призначили Сухаревського, створить своє УВ "Схід" і командуватиме 3-ім, 9-им та 11-им корпусами. 

Наразі це звучить складно й трохи нелогічно, адже, по-перше, над комбригом додається ще одна ланка штабного начальства. По-друге, як ця штабна ланка має поділити повноваження з, наприклад, ОСУВ "Хортиця"?

"Усім, зокрема розподілом снарядів на східному фронті, далі буде займатися "Хортиця", тобто Драпатий. Усі комбриги звикли працювати напряму з "Хортицею". А ОК "Схід", замість того, щоб набирати людей і готувати їх, відправить частину своїх офіцерів в угруповання військ, де ті будуть займатися фігнею. З часом виявиться, що це угруповання військ взагалі нічого не вирішує, тож корпус йому казатиме: "Не зайо*уйте".

До речі, снарядів на місяць зараз дають N тисяч (цифра прихована, ідеться про брак боєкомплекту – УП), що той Братішко (командувач ОК "Схід" – УП) буде розподіляти?" – обурюється створенню нової "прокладки" у структурі управління військами ще один співрозмовник УП в одному з уже діючих корпусів. 

Спостереження 4. Потенційно найсильніші корпуси – 1-ий НГУ "Азов" та 3-ій армійський – поки що не отримали свої смуги відповідальності на фронті.

Бригади 1-го корпусу НГУ "Азов" продовжують воювати на різних напрямках. 

Наприклад, сам "Азов", який стане ядром цієї структури, залишається стояти південніше від Костянтинівки й опиняється під командуванням новоствореного 19-го корпусу. А 1-ша бригада оперативного призначення "Буревій" і далі стоятиме за 100 кілометрів на північ – на обороні Куп'янська Харківської області.

Дещо інша ситуація з 3-ім корпусом, який розгортається на базі 3-ої штурмової бригади. 

Дехто з наших співрозмовників припускає, що їм не дають окрему смугу з політичних міркувань – мовляв, "забагато повноважень Білецькому". Однак у самому 3-му корпусі УП розповідають, що вони вже майже два місяці працюють на доволі загрозливому, Лиманському напрямку, у форматі ТГРу, а найближчим часом – охоплять цю смугу повноцінним корпусом. 

"Ми вже прийняли більшість наших підпорядкованих бригад; деякі підрозділи, ті, що корпусні – дронщики, інженери – формуємо з нуля. Прискорюємося, як можемо. 

Враховуючи ситуацію на фронті, ми поклопотали, щоб нас як управління корпусу вже залучили до виконання завдань, тому ми стали на смугу довжиною 120 кілометрів фронту у форматі ТГР – замінили ТГР "Кремінна". 

Я впевнений, що впродовж місяця ми вже станемо в смугу як 3-ій армійський корпус", – розповідає УП у телефонній розмові в.о. заступника командира 3-го корпусу полковник Кирило Беркаль.

На запитання, чи є відчутним вплив заходу корпусного управління на Лиманський напрямок – для самого командування 3-го корпусу або піхоти, Беркаль відповідає так:

"Так, це колосальні зміни. Я свого старшого начальника, якого міняв – командування ТГР "Кремінна", не бачив ні разу в житті. Це була віртуальна структура. А ми робимо фактичні речі. Наш командир уже звернув увагу головкома на питання, які не розв'язувалися раніше. Ключове – ми не змушуємо будь-якою ціною відновлювати втрачені позиції; ми аналізуємо, не боїмося приймати правильні рішення. Ми з перших днів допомагаємо". 

Спостереження 5. Українській армії бракує стратегічного планування

Підсумовувати структурні зміни, які нині охоплюють українську армію, варто ще з однієї позиції – кінцевої мети. 

В умовах постійних змін всередині армії – створення нових родів військ, заміна командувачів, перехід на дрони як основний засіб ураження, корпусна реформа – українській армії бракує стратегії, яка б вказувала, куди вона рухається і чого хоче досягнути. 

"А якщо це бачення і є, то про нього ніхто не знає у військах, а повинні знати до рівня командирів батальйонів так точно! Якщо ми не знаємо, куди ми йдемо, то ми прийдемо будь-куди, але не туди, куди треба. Призначення Мадяра, створення корпусів – кудись нас приведе, можливо. Але куди? Я сам не знаю", – ділиться своїми спостереженнями з УП бригадний генерал, якого ми згадували вище.

На запитання, наскільки конкретною має бути ця стратегія, наш співрозмовник відповідає таке:

"Треба визначити, до якого стану ми йдемо. Чого ми хочемо відносно противника, територій, людей? Це може бути коротке формулювання, яке ми потім розкладаємо на шматки – з огляду на те, який ресурс і можливості маємо. 

Наприклад, ми хочемо відбити Маріуполь – тоді ми чітко прокладаємо шлях, як це зробити. Які заходи треба, які ресурси? Незалежно від того, хто сьогодні головком чи міністр оборони, і якщо вони завтра зміняться, то ця робота має продовжуватися".